Запорізької області
01.06.11 Справа № 3/5009/1734/11
Суддя Соловйов В.М.
За позовом: Відкритого акціонерного товариства “Торговий дім “Вакула”, Запорізька область, м. Мелітополь
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельний будинок “Мегаполіс”, м. Запоріжжя
про визнання договору недійсним
Суддя Соловйов В.М.
при секретарі Прокопенко М.О.
Представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача: ОСОБА_1., довіреність № 10 від 17.08.2010р.
ВАТ “Торговий дім “Вакула” звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до відповідача ТОВ “Торгівельний будинок “Мегаполіс” про визнання недійсним договору № 30/9 від 28.11.2008р.
Відповідно до протоколу розподілу справ між суддями від 06.04.2011р. автоматизованою системою документообігу суду позовну заяву передано на розгляд судді Соловйову В.М.
Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві та обґрунтовані ст. 203, 207, 208, 215 ЦК України, ст. 175, 265, 266 ГК України, ст. 1, 2, 12, 54 ГПК України.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 07.04.2011р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 3/5009/1734/11, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 19.04.2011р. о 15 годині 30 хвилин.
Ухвалою від 19.04.2011р. у зв'язку з неявкою представника позивача розгляд справи відкладений до 28.04.2011р. об 11 годині 30 хвилин.
Ухвалою суду від 28.04.2011р. у зв'язку із неявкою представника відповідача розгляд справи відкладений на 18.05.2011р. о 15 годині 30 хвилин.
Ухвалою господарського суду від 18.05.2011р. у зв'язку із виробничою необхідністю розгляд справи перенесено на 01.06.2011р. об 11 годині 00 хвилин.
В судовому засіданні 01.06.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 06.06.2011р.
Під час розгляду справи представники сторін вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляли.
В судовому засіданні 28.04.2011р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві № 202-ю від 05.04.2011р., та просить суд визнати недійсним договір № 30/9 від 28.11.2008р., укладений між ВАТ “Торговий дім “Вакула” та ТОВ “Торгівельний будинок “Мегаполіс”.
Позивач вважає, що договір № 30/9 від 28.11.2008р. було підписано з боку ВАТ “Торговий дім “Вакула” невідомою особою, що підтверджується карткою із зразками підписів та відбитком печатки від 16.12.2008р., згідно якої підпис директора товариства ОСОБА_2 інший, ніж в договорі.
Крім того, на думку позивача, спірний договір не може регулювати господарські відносини з постачання продукції, оскільки він не містить істотних умов договору постачання товару.
Так, в порушення ч. 4 ст. 265 ГК України, умови договору поставки викладені сторонами не у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів “Інкотермс” і в Договорі не міститься жодних посилань на Міжнародні правила щодо тлумачення термінів “Інкотермс”.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 266 ГК України, загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Однак жодних специфікацій між сторонами до оспорюваного договору не укладалося.
На підставі викладеного позивач просить договір визнати недійсним відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК, оскільки в ньому зовнішнє волевиявлення сторін не збігається з їх внутрішньою волею.
Відповідач проти позову заперечив з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву від 18.05.2011р., вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить відмовити позивачу в їх задоволенні в повному обсязі.
Зазначив, що на виконання вимог спірного договору відповідачем на протязі 2008р.- 2010р. поставлявся товар, який позивач приймав та розраховувався за нього.
Жодних заперечень стосовно здійснення поставок за договором та не згоди з ним у зв'язку з не підписанням його директором позивача з боку ВАТ “Торговий дім “Вакула” не надходило.
На початку 2011р. у ВАТ “Торговий дім “Вакула” виник борг перед відповідачем в розмірі 112 843,47 грн. і таким чином, ініціюючи даний спір, позивач своїми недобросовісними діями намагається затягнути оплату даної заборгованості.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши представників сторін, суд
Між ВАТ “Торговий дім “Вакула” (покупець) та ТОВ “Торгівельний будинок “Мегаполіс” (постачальник) укладено договір № 30/9 від 28.11.2008р. (далі -Договір).
Згідно п. 1.1 Договору, постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного Договору.
Найменування товару: лікеро-горілчані вироби в асортименті (п. 1.2 Договору).
Як свідчить розділ Договору “Юридичні адреси та банківські реквізити сторін”, він підписаний з боку ТОВ “Торгівельний будинок “Мегаполіс” -директором ОСОБА_3., з боку ВАТ “Торговий дім “Вакула” -директором ОСОБА_2
Відповідно до п. 13.8. Статуту ВАТ “Торговий дім “Вакула”, директор вправі без довіреності здійснювати дії від імені Товариства.
Згідно довідки з Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) АБ № 131466 від 11.11.2008р. на момент підписання договору № 30/9 від 28.11.2008р. директором ВАТ “ТД “Вакула” був ОСОБА_2.
На виконання умов договору ТОВ “Торгівельний будинок “Мегаполіс” здійснював поставки товару на адресу ВАТ “ТД “Вакула”, що підтверджуються накладними: № 59919616 від 03.11.2010р., № 59920113 від 08.11.2010р., № 59921580 від 30.11.2010р., № 59922213 від 10.12.2010р., № 59922506 від 15.12.2010р., № 59922776 від 20.10.2010р., № 59922955 від 23.12.2010р., № 59923363 від 29.12.2010р.
Відповідно до акту звіряння взаєморозрахунків, який підписаний та скріплений печатками обох сторін, станом на 10.02.2011р. ВАТ “ТД “Вакула” має заборгованість перед ТОВ “ТБ “Мегаполіс” за поставлений товар у сумі 102 875,81 грн.
Оцінивши представлені докази, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити повністю з наступних підстав.
Правовідносини сторін є господарськими.
Частиною 1 ст.12, ч. 1 ст.13, ч. 1, 2 ст.14 ЦК України встановлено, що особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Згідно ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.
Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
В даному випадку підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір № 30/9 від 28.11.2008р.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
В даному випадку відповідач зобов'язався остаточно оплатити отриману партію товару протягом 45 календарних днів з моменту одержання товару за накладною (п.5.2 Договору).
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Оскільки договір № 30/9 від 28.11.2008р. відповідає нормам Цивільного кодексу України, підстави для визнання його недійсним відсутні.
Згідно ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч.1 ст.205 ЦК України).
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України (в редакції на час укладення спірного договору) визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Право чин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно ч.2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Приписами ч.1, 4 ст. 208 ЦК України встановлено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 33, ч.2 ст.34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Посилання ВАТ “Торговий дім “Вакула” на порушення ч. 3 ст. 203 ЦК України, оскільки позивач не мав на меті укладати кредитний договір, а його вчинення відбулось внаслідок підписання невідомою позивачу особою, судом не приймаються з огляду на таке.
Частиною 1 статті 92 ЦК України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Відповідно до п. 9.1, 9.2 п.9 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999р. “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” письмова угода може бути укладена від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта.
Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час укладення угод діє у межах своєї компетенції без довіреності.
Що ж до кола повноважень відособленого підрозділу юридичної особи стосовно укладення угод від імені цієї особи, то воно визначається її установчими документами, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджене юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.
Угода, укладена представником юридичної особи або керівником її відособленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону. Оскільки сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника другої сторони відповідних повноважень, то її засновані на цій угоді вимоги до другої сторони (від імені якої укладено угоду) задоволенню не підлягають. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відособленого підрозділу повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження.
Наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т.ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.
Якщо керівник відособленого підрозділу юридичної особи мав відповідні повноваження, але у тексті угоди помилково відсутні вказівки на те, що її укладено від імені юридичної особи, то сама лише ця обставина не може бути підставою для визнання угоди недійсною. У таких випадках угоду слід вважати укладеною від імені юридичної особи.
Згідно ст. 241 ЦК України, правочин, чинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Згідно п. 13.8 Статуту ВАТ “Торговий дім “Вакула” від імені товариства укладати угоди та договори цивільно-правового характеру має право директор товариства.
Відповідно до довідки з ЄДРПОУ АБ № 131466 від 11.11.2008р. на момент підписання договору № 30/9 від 28.11.2008р. директором ВАТ “Торговий дім “Вакула” був саме ОСОБА_2.
Також, позивач вказує на порушення відповідачем приписів ч. 2 ст. 266 ГК України.
Відповідно до ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Аналогічний припис містить ст. 638 ЦК України.
Відповідно до ч.1, 2 ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Згідно ч.1, 2 ст.266 ГК України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.
Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Дослідивши зміст укладеного сторонами договору № 30/9 від 28.11.2008р., судом встановлено, що в розділі 1 “Предмет договору” сторонами узгоджено, що постачальник передає у власність покупця, а покупець приймає та оплачує лікеро-горілчані вироби, далі по тексту -продукція/товар, в асортименті.
В розділі 2 Договору “Кількість та якість товару” визначено, що одиниця виміру кількості товару та загальна кількість товару зазначається в накладних, що є невід'ємною частиною даного договору. Сторони, підписуючи цей договір, згодні з тим, що накладна виконує за умовами цього договору функції специфікації і саме у накладній зазначається кількість товару, ціна, та загальна сума партії товару, що постачається (п. 2.1 договору).
Пунктом п.2.2 Договору сторони обумовили, що товар повинен відповідати вимогам ДОСТів, МРТУ та його якість повинна підтверджуватися сертифікатами якості та іншими документами у відповідності до чинного законодавства України.
Загальна сума (ціна) даного Договору складається з сум вартості товару, вказаних в накладних, які Сторони підписують у продовж строку дії Договору (п.4.2 Договору).
Відповідно до п.5.2 Договору, остаточний термін оплати отриманої покупцем партії товару складає 45 календарних днів з моменту одержання товару покупцем за накладною.
Отже, з вищезазначених умов договору поставки вбачається, що сторонами було узгоджено всі істотні умови, необхідні для договорів даного виду, та досягнуто згоди щодо предмету договору, ціни та встановлено строк його дії.
Наявність укладеної Специфікації до договору в даному випадку не є обов'язковою.
Таким чином, твердження позивача про недосягнення сторонами згоди щодо обов'язкових істотних умов договору, є безпідставними.
Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до ч.2 ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 2 ст. 669 ЦК України встановлено, що умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.
Згідно з ч.2 ст.671 ЦК України якщо договором асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитись від договору.
Відповідно до ч.4 ст. 632 ЦК України, якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Таким чином, твердження позивача про те, що відсутність специфікацій, в яких би визначалися, на думку позивача, такі істотні умови договору як загальна кількість товарів, ціна, строки постачання, можуть бути підставою для визнання недійсним договору поставки, є безпідставним і недоведеним.
Із наданих суду документів, копії яких долучено до матеріалів справи, вбачається, що згідно з накладними, в яких є посилання на договір № 30/9 від 28.11.2008р. та які підписувалися представниками сторін, відповідачем протягом листопада-грудня 2010 року передавалася позивачу алкогольна продукція.
Посилання позивача щодо порушення відповідачем ч.4 ст. 265 ГК України, згідно якої умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів “Інкотермс”, не приймаються судом до уваги, оскільки за умовами договору № 30/9 від 28.11.2008р. (п. 2.2 Договору), товар повинен відповідати вимогам ДОСТів, МРТУ та його якість повинна підтверджуватися сертифікатами якості та іншими документами у відповідності до чинного законодавства України.
Як свідчить п.4 “Вступ” Передмови до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс (редакція 2000 року), сторони мають право інкорпорувати правила Інкотермс у свій договір купівлі-продажу. У цьому випадку вони повинні чітко зазначити, що їхній договір регулюється “Інкотермс-2000”.
В договорі № 30/9 від 28.11.2008р. сторони не визначили, що він регулюється “Інкотермс-2000”.
Проте, відсутність посилань в договорі на “Інкотермс-2000” не свідчить, що цей договір викладений сторонами всупереч вимогам Міжнародних правил щодо тлумачення термінів “Інкотермс”.
Навпаки, зміст оскарженого договору та його невід'ємних частин -накладних на поставку продукції, погодження сторонами всіх необхідних істотних умов договору у відповідності до приписів чинного законодавства, спростовує доводи позивача про порушення вимог ч.5 ст. 265 ГК України.
Приймаючи судове рішення, господарський суд враховує, що протягом тривалого часу (2008-2011р.) жодних заперечень стосовно здійснення поставок за даним договором з боку позивача не поступало, тобто істотні умови договору сторонами були погоджені, договір виконувався.
Доводи позивача спростовуються вищенаведеним.
Згідно ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. 44, 49, 82 - 85 ГПК України, суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя В.М. Соловйов
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено відповідно до вимог ст.82-85 ГПК України 06.06.2011р.