Україна
21 червня 2011 р. справа № 2а/0570/6253/2011
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови:
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Галатіної О.О.
при секретарі Мичак О.С.
за участю:
представника позивача Коробова М.С.,
представника відповідача Кононенко О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Донецьк, 83017, вул. 50-ї Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Аметист» до Єнакіївської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -
ПП «Аметист» звернулось до суду з позовом до Єнакіївської ОДПІ про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 06.09.2010 № 0000242342/0, від 22.10.2010 № 0000242342/1, від 01.12.2010 № 0000242342/2 та рішення про результати розгляду повторної скарги від 09.02.2011 № 2740/25-0515.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податковим повідомленням-рішенням від 06.09.2010 № 0000242342/0 до позивача були застосовані фінансові санкцій у сумі 24463 грн. за порушення окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість», виявлених за наслідками невиїзної документальної перевірки, проведеної відповідачем (акт № 14/35-4/30013113) від 30.08.2010). Згідно із цим актом, керівник ТОВ «Енергопромбуд» був засуджений у зв'язку з його причетністю до «конвертаційного центру», і тому усі правочини, які були укладені цим підприємством, у т.ч. і з підприємством ПП «Аметист» є нікчемними. З цих підстав податковий орган дійшов висновку, що підприємство не мало права включати до складу податкового кредиту ПДВ суму податку, оплачену при придбанні товару у ТОВ «Енергопромбуд».
Вважає вказаний висновок податкового органу протиправним, оскільки правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Енергопромбуд» були виконані - позивач отримав товар, провів за нього розрахунки та здійснив подальшу реалізацію цього товару.
Податкові повідомлення-рішення від 22.10.2010 № 0000242342/1 та від 01.12.2010 № 0000242342/2 були прийняті за наслідками адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 06.09.2010 № 0000242342/0, та є за змістом аналогічними. Оскільки рішенням ДПА України про результати розгляду повторної скарги від 09.02.2011 № 2740/25-0515 позивачу було відмовлено у скасуванні рішень податкового органу, він звернувся до суду із даним позовом.
Просив позовні вимоги задовольнити.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення проти позову, у яких вказав, що податкове повідомлення-рішення від 06.09.2010 № 0000242342/0 прийнято за наслідками перевірки, проведеною ДПА в Донецькій області, якою виявлені порушення позивачем норм Закону України «Про податок на додану вартість». Рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 22.12.2009 посадових осіб ТОВ «Енергопромбуд» було визнано винними у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205 КК України. Тобто, це підприємство було створене на підставну особу, без наміру здійснення реальної підприємницької діяльності. Таким чином, угода, укладена між позивачем та ТОВ «Енергопромбуд» є такою, що не призвела до реального настання наслідків, порушує ст. 203 ЦК України. Таким чином, сума ПДВ у розмір 16308 грн. була безпідставно включена позивачем до складу податкового кредиту. Проси у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами у межах заявлених позовних вимог, суд встановив наступне.
Позивач - приватне підприємство «Аметист» зареєстровано як юридична особа 02.06.1999 виконавчим комітетом Дебальцівської міської ради Донецької області, включено до ЄДРПОУ за № 30013113, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 181274, довідкою Відділу статистики у місті Дебальцевому № 33 від 24.05.2007. Позивач здійснює діяльність відповідно до статуту, затвердженого у новій редакції рішенням власника підприємства від 27.11.2006 № 1.
З 20.08.2010 по 30.08.2010 ДПА у Донецькій області проводилася документальна невиїзна перевірка приватного підприємства «Аметист» з питань правильності визначення та повноти нарахування податку на додану вартість при здійсненні правових відносин з ТОВ «Енергопромбуд» за період з 01.01.2008 по момент складання акту перевірки, тобто по 30.08.2010.
Згідно з висновком акту перевірки № 14/35-4/30013113 від 30.08.2010, з урахуванням викладених доказів про нікчемність правочинів, здійснених ПП «Аметист» з ТОВ «Енергопромбуд», у порушення п. 1.4 ст. 1. П.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 16308 грн., нараховану на вартість придбаного товару (робіт, послуг) у ТОВ «Енергопромбуд» при здійсненні нікчемних правочинів, а саме: у 3 кварталі 2008 року - 11543 грн., у 4 кварталі 2008 року - 4249 грн., у 1 кварталі 2009 року - 402 грн., у 2 кварталі 2009 року - у сумі 114 грн.
На підставі акту перевірки та згідно з п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Єнакієвською ОДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.009.2010 № 0000242342/0 про визначення ПП «Аметист» податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 24463 грн., у т.ч. за основним платежем - 16308 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 8155 грн.
Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку до Єнакіївської ОДПІ, ДПА в Донецькій області та ДПА України, однак скарги позивача були залишені без задоволення. За наслідками оскарження були прийняті податкові повідомлення-рішення від 22.10.2010 № 0000242342/1 та від 01.12.2010 № 0000242342/2, які за своїм змістом є аналогічними податковому повідомленню-рішенню від 06.09.2010 № 0000242342/0.
Оскільки рішенням ДПА України про результати розгляду повторної скарги від 09.02.2011 № 2740/25-0515 позивачу було відмовлено у скасуванні податкових повідомлень-рішень, він звернувся до суду із даним позовом.
Суд вважає податкові повідомлення-рішення від 06.09.2010 № 0000242342/0, від 22.10.2010 № 0000242342/1, від 01.12.2010 № 0000242342/2 законними та обґрунтованими з наступних підстав.
Так, між позивачем ПП «Аметист» як Покупцем та ТОВ «Енергопромбуд» як Продавцем було укладено усну угоду, згідно якої Продавець зобов'язався передати, а Покупець прийняти й оплатити товар (матеріали та обладнання).
За наслідками господарських операцій поставки за вищевказаним договором у період липень 2008р. - червень 2009р. ТОВ «Енергопромбуд» були виписані на адресу ПП «Аметист» відповідні податкові накладні, у яких вказано обсяги та загальна сума поставок, а також сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті у складі ціни товару. Ці податкові накладні були включені до Реєстрів отриманих і виданих податкових накладних ПП «Аметист» за відповідні податкові періоди.
Суми податку на додану вартість відповідно до цих податкових накладних позивач включив до складу податкового кредиту з ПДВ , що підтверджується відповідними податковими деклараціями з податку на додану вартість за ці податкові періоди.
На підтвердження здійснення господарських операцій - поставки товару від ТОВ „Енергопромбуд” за вищевказаним договором позивачем до суду надані накладні, рахунки на оплату поставленого товару та платіжні доручення про оплату товару.
На підтвердження використання отриманого товару у власній господарській діяльності підприємства позивач надав копії витратних накладних, які підтверджують факт продажу товару (манометрів, термометрів, двигунів, редукторів тощо) іншим контрагентам, та копії довіреностей на отримання товару від ПП «Аметист».
Суд вважає, що надані документи не у повній мірі підтверджують фактичне здійснення господарських операцій поставки по договору, укладеному в усній формі між ПП «Аметист» та ТОВ «Енергопромбуд».
Так, відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Ч.ч. 1, 2, 3 ст. 180 ГК України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Ч.ч. 1, 2 ст. 266 ГК України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.
Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 267 ГК України, строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.
Ч.ч. 1, 4 ст. 268 ГК України визначено, що якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.
Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі.
Позивач не надав суду жодного документу на підтвердження узгодження умов та строків поставки, ціни товару та інших істотних умов. Також сторонами у письмовій формі не укладалися Специфікації до договору як це передбачено ст. 266 ГК України.
Крім того, позивачем не надано документів на підтвердження фактичної поставки товару, його отримання та оприбуткування у бухгалтерському обліку підприємства (довіреності на отримання товару, журналу реєстрації довіреностей, товарно-транспортні накладні, відомості про транспорт, яким здійснювалась поставка, журнал-ордер по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» тощо).
Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10 „Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби” звертається увага судів на те, що наявність у платника податку виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість є достатніми, але не вичерпними підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету.
Надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Відповідно до цього ж інформаційного листа Вищого адміністративного суду України, узагальнюючи висновки, що містяться у проаналізованих постановах Верховного Суду України, наголошено на такому:
1) відсутність товарно-транспортних накладних може бути свідченням відсутності факту перевезення товару, що, у свою чергу, може вказувати на фіктивність відповідної господарської операції. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Податковий кредит та бюджетне відшкодування за такими операціями не можуть бути надані платникові податку;
2) про необґрунтованість права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:
- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;
- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.
Як було встановлено судом вище, у позивача відсутні товарно-транспортні накладні, а також інші належні первинні документи.
Зазначені вище обставини свідчать про те, що у даних господарських правовідносинах наявні значні розбіжності між обставинами, повідомленими позивачем та обставинами, встановленими перевіркою та під час судового розгляду даної справи.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Постановою Калінінського районного суду м. Донецька від 22.12.2009 у кримінальній справі № 1-631/09 ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були звільнені від кримінальної відповідальності за ст.ст. 28 ч. 3, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України внаслідок акта амністії, тобто за нереабілітуючою обставиною.
Згідно із вказаною постановою, ОСОБА_3 з листопада 2007 року по 01 грудня 2008 року, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, втупив у змову з ОСОБА_5, ОСОБА_4 і невстановленою особою, для державної реєстрації через підставних осіб і придбання на території міста Донецька суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) - ТОВ «Енергопомбуд» і ТОВ «ООО.КРБ» з метою прикриття незаконної діяльності даних суб'єктів, що спричинило крупну матеріальну шкоду державі.
Також, судом було встановлено, що керівником ТОВ «Енергопромбуд» був призначений ОСОБА_6, який не знав про злочинні наміри членів організованої групи. Після реєстрації цього підприємства його керівництво здійснювалось ОСОБА_3 та ОСОБА_5
Як свідчать матеріали справи (рахунки, накладні та податкові накладні) поставки товарів по усній угоді між ПП «Аметист» та ТОВ «Енергопромбуд» здійснювались, у тому числі, у період з липня 2008 року по 01 грудня 2008 року, тобто у період вчинення злочину ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, що встановлений постановою суду. Зазначена обставина, на думку суду, свідчить про доказ вини, що виражена в намірі порушити публічний порядок однією зі сторін правочину - угоди між ПП «Аметист» та ТОВ «Енергопромбуд». Крім того, постановою Калінінського районного суду м. Донецька від 22.12.2009 у кримінальній справі № 1-631/09 встановлено спричинення крупної матеріальної шкоди державі.
З огляду на викладені вище обставини, приведені норми законодавства та роз'яснення Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України, суд вважає, що у даній адміністративній справі наявні достатні докази нікчемності правочину - усної угоди поставки між ПП «Аметист» та ТОВ «Енергопромбуд».
Відповідно до пп. 4.2.3 п. 4.3 ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язання платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим, покладається на платника податків, за винятком випадків, визначених пунктом 4.3 цієї статті.
Згідно п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Приписами п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону визначено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Відповідно до абзацу першого підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно з абзацом другим підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
З огляду на суперечність відомостей щодо здійснення господарських операцій з поставки між ПП «Аметист» та ТОВ «Енергопромбуд», суд вважає, що позивачем не доведена реальність даної господарської операції.
Відповідно до п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язання платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.
Згідно п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
На підставі ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач довів правомірність прийняття спірних податкових повідомлень - рішень, а тому позовні вимоги приватного підприємства «Аметист» у цій частині задоволенню не підлягають.
Що стосується позовних вимог ПП «Аметист» про визнання недійсним рішення про результати розгляду повторної скарги від 09.02.2011 № 2740/25-0515, то суд також вважає ці вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
З огляду на приписи п. 17 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків державними податковими адміністраціями, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 23.12.2010 N 1001, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 6 січня 2011 р. за N 10/18748, рішення центрального органу державної податкової служби, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.
Оскільки вказаним вище рішенням про результати розгляду повторної скарги від 09.02.2011 № 2740/25-0515 було залишене без змін спірне податкове повідомлення-рішення щодо якого суд прийшов до висновку про його правомірність, то у даному випадку відсутні підстави для визнання недійсним рішення від 09.02.2011 № 2740/25-0515.
З огляду на викладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову приватного підприємства «Аметист» до Єнакіївської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень відмовити.
Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 21 червня 2011 року.
Повний текст постанови складено 26 червня 2011 року.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.
Суддя Галатіна О.О.