Україна
20 червня 2011 р. справа № 2а/0570/6177/2011
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 15:32
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Чучко В.М.
при секретарі Болхова А.В.
Донецькій окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучко В.М. при секретарі Болховій А.В., за участю представників: позивача - ОСОБА_1 (довіреність від 14.04.2011 року), ОСОБА_2 (довіреність від 14.04.2011 року), відповідача - ОСОБА_3 (довіреність від 28.01.2011 року № 4054/10/10-013), ОСОБА_4 (довіреність від 10.05.2011 року № 21151/10/10-013), розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Класика» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Класика» (далі - ТОВ «Класика», позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька (надалі - ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 16.03.2011 року за № 0000902340 та № 0000912340.
Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки відповідача щодо заниження позивачем податку на прибуток у І кварталі 2010 року та податку на додану вартість у січні-лютому 2010 року у зв'язку із нікчемністю договорів, укладених з товариством з обмеженою відповідальністю «Фирма «Альфа-Импекс» (в подальшому - ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс») - є необґрунтованими, оскільки у позивача наявні необхідні документи, що підтверджують правомірність віднесення до валових витрат сум, які перераховані ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс» на виконання умов наведених договорів, а також правомірність формування позивачем податкового кредиту за січень і лютий 2010 року. Таким чином, позивач не згоден із висновками акту перевірки від 21.02.2011 року № 202/23-3/13522421, вважає їх необґрунтованими, а тому у судовому порядку просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.03.2011 року за № 0000902340 та № 0000912340, що складені відповідачем за результатами зазначеної перевірки.
Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили задовольнити позов повністю.
Відповідачем позовні вимоги не визнані, в матеріалах справи наявні заперечення на позов у яких зазначено про безпідставність заявлених позовних вимог. Заперечення обґрунтовані тим, що відповідачем отримано від ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька акт невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс», за результатами якого угоди, укладені між ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс» та його покупцями і постачальниками, визнано нікчемними, а також цією перевіркою не підтверджено формування податкових зобов'язань ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс» та податкового кредиту ТОВ «Класика» на спірні суми. Крім того відповідач зазначає, що у відповідності до даних «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» встановлена розбіжність між сумами податкового кредиту та податкового зобов'язання між цими підприємствами. Таким чином, на думку відповідача підстави для формування податкового кредиту у ТОВ «Класика» відсутні, а тому позивачем неправомірно занижено податок на прибуток та податок на додану вартість.
Ухвалами суду від 18.05.2011 року та від 09.06.2011 року розгляд справи був двічі зупинений за клопотаннями позивача.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Класика» є юридичною особою, зареєстроване розпорядженням виконавчого комітету Ворошиловської районної ради народних депутатів м. Донецька від 27.07.1992 року рішенням № 603Р,01023. Державна реєстрація здійснена виконавчим комітетом Донецької міської ради 13.02.1995 року за № 1 266 107 0009 001023, заміна свідоцтва про державну реєстрацію серії А00 № 740665 ТОВ «Класика» здійснена державним реєстратором 11.01.2008 року у зв'язку із зміною юридичної адреси. Місцезнаходження ТОВ «Класика»: 83001, Донецька область, м. Донецьк, пл. Комунаров, буд. 4, ідентифікаційний код 13522421. На податковому обліку перебуває в ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька з 10.02.1992 року за № 287, про що свідчить довідка про взяття на облік платника податків від 06.07.2009 року № 13602/10.
Судом встановлено, що 10.02.2011 року ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецьку на підставі наказу від 08.02.2011 року № 134 проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ «Класика» з питань дотримання вимог законодавства з оподаткування по взаємовідносинам з ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс» за період січень-лютий 2010 року, про що складений акт від 21.02.2011 року № 202/23-3/13522421.
Згідно висновкам акту перевірки від 21.02.2011 року № 202/23-3/13522421 (а.с. 18) ДПІ у Ворошиловському районі м Донецька встановлено, що ТОВ «Класика» в порушення п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст.5 Закону України від 22.05.1997 року № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» занижено податок на прибуток за І квартал 2010 року на суму 2 291 667,00 грн., та в порушення пп. 3.1.1 п.3.1 ст. 3, пп. 7.2.3, пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп.7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» занижено податок на додану вартість, що підлягає до сплати в бюджет на загальну суму 1 833 334,00 грн., у т.ч.: у січні 2010 року у сумі 1 000 000,00 грн. у лютому 2010 року у сумі 833 334,00 грн.
За результатами акту перевірки від 21.02.2011 року № 202/23-3/13522421 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення, а саме: з податку на додану вартість (далі - ПДВ) від 16.03.2011 року № 0000902340 на загальну суму 2 291 667,50 грн. (у т.ч.: 1 833 334,00 грн. - основний платіж, 458 333,50 грн. - штрафні санкції) та з податку на прибуток від 16.03.2011 року № 0000912340 на загальну суму 2 864 583,75 грн. (у т.ч.: за основним платежем - 2 291 667,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 572 916,75 грн.) (а.с. 11-12).
Проведеною ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька документальною невиїзною перевіркою встановлено, що ТОВ «Класика» (замовник) укладено наступні договори з ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс» (постачальник): договір від 18.01.2010 року № А-0118 про придбання редукторів в асортименті у кількості 39 штук на загальну суму 6 000 000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 1 000 000,00 грн.; договір від 01.02.2010 року № АИ-0102 про придбання редукторів в асортименті 39 штук на загальну суму 5 000 000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 1 833 334,00 грн. (а.с. 15, зворотня сторінка 15 арк.).
Як зазначено у акті перевірки від 21.02.2011 року № 202/23-3/13522421, ТОВ «Класика» на користь ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс» перераховано всього 11 000 000,00 грн., з яких у січні 2010 року 6 000 000,00 грн. та у лютому 2010 року 5 000 000,00 грн. Проте, товар (редуктори) за наведеними вище договорами від постачальника (ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс») позивачем не отримано.
У вказаному акті перевірки відповідач посилається на отриманий від ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька акт невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс» від 15.11.2010 року № 3533/3-411/30600498 за результатами якого визнано угоди, укладені між ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс» та його покупцями і постачальниками нікчемними, а також, що цією перевіркою не підтверджено формування податкових зобов'язань у січні-лютому 2010 року ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс» на суму 1 833 334,00 грн. та податкового кредиту ТОВ «Класика» на таку ж суму (зворотня сторінка а.с. 16). Крім того, позивач зазначає, що у наданих договорах від 18.01.2010 року № А-0118 та від 01.02.2010 року № АИ-0102 відсутні такі суттєві умови, як ціна та умови постачання (а.с. 16).
Додатковою підставою для висновку відповідача щодо заниження у зазначені вище періоди ТОВ «Класика» податку на додану вартість та податку на прибуток у наведених вище сумах виступили дані стосовно результату опрацювання відповідачем відхилення між сумами податкових зобов'язань і податкового кредиту по ТОВ «Класика» та його постачальника ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс» за допомогою програмного забезпечення «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» (далі - система автоматизованого співставлення ПЗ та ПК).
Виходячи із вказаних даних системи співставлення ТОВ «Класика» віднесено до податкового кредиту суму у розмірі 1 833 334,00 грн. (у т.ч.: за січень 2010 року в сумі 1 000 000,00 грн. та лютий 2010 року в сумі 833 334,00 грн.) на підставі податкових накладних, які отримані від контрагента ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс». При цьому, за даними системи автоматизованого співставлення ПЗ та ПК вбачається, що ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс» не віднесена наведена сума ПДВ до податкового зобов'язання у відповідні періоди (січень-лютий 2010 року; зворотня сторінка а.с. 16). На підставі зазначеного відповідач дійшов до висновку про безпідставність віднесення ТОВ «Класика» до податкового кредиту наведених вище сум.
Як слідує з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс» укладені договори від 18.01.2010 року № А-0118 та від 01.02.2010 року № АИ-0102 про купівлю-продаж товару за найменуванням, кількістю та ціною, що визначені у додатках до цих договорів та які є їх невід'ємними частинами. Згідно з п. 4.7 цих договорів строк поставки товару визначається по кожній конкретній партії поставки. Поставка товару здійснюється транспортом продавця (п. 4.8 договорів). Строк дії договорів встановлений з дня їх підписання, та до повного виконання сторонами своїх обов'язків.
З Витягу з Єдиного державного реєстру (ЄДР) юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АЕ № 736476 вбачається, що ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс» є юридичною особою за законодавством України, державна реєстрація проведена 11.11.1999 року. За даними вказаного витягу основною діяльністю даного ТОВ є - «Роздрібна торгівля пальним», «Інші види оптової торгівлі», «Діяльність автомобільного вантажного транспорта», «Технічне обслуговування та ремонт автомобілів», «Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту», «Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту». У пункті Витягу з ЄДР «Стан юридичної особи» міститься запис - порушено справу про банкрутство.
Виходячи із специфікацій до договорів від 18.01.2010 року № А-0118 та від 01.02.2010 року № АИ-0102, які є невід'ємними додатками до них, ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс» прийняло на себе зобов'язання поставити у грудні 2010 року ТОВ «Класика» редуктори у кількості 78 штук (по 39 штук на виконання кожного договору) на загальну суму 11 000 000,00 грн.: в січні 2010 року на 6 000 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ на суму 1 000 000,00 грн.) та у лютому 2010 року на 5 000 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ на суму 833 333,33 грн.).
Згода на укладення вказаних договорів надана загальними зборами учасників позивача (протокол від 30 жовтня 2009 року № 2412/09, а.с. 117). Підставою для надання згоди виступила інформація керівника ТОВ «Класика», викладена у формі маркетингового висновку від 08 грудня 2009 року (а.с. 118-120), у відповідності до якого господарська діяльність, пов'язана із купівлею-продажем редукторів за типами: червячні одноступінчаті, циліндрічні горизонтальні та вертикальні, кранові горизонтальні і вертикальні та ін., має рентабельність 17 відсотків. Наведені маркетингові дослідження здійснені директором ТОВ «Класика» у виконання розпорядження вищого органу товариства - загальних зборів учасників, викладених у протоколі від 24 грудня 2009 року № 2412/09 (а.с. 121).
З урахуванням наведеного суд також зазначає, що виходячи зі п. 7.2 статті 7 статуту позивача, діяльність із купівлі та продажу не виходить за межі господарської діяльності і, відповідно, дієздатності ТОВ «Класика» (а.с. 124)..
Можливість зберігання редукторів підтверджується наявними на момент укладення договорів поставки основними засобами, в тому числі: будівель адміністративно-господарчих приміщень, виробничих корпусів, будівель складського господарства, будівель складів, цеху, будівель під дільницю транспортного цеху.
Факт належності наведених об'єктів позивачеві підтверджується свідоцтвами про право власності на нерухоме майно (на які є посилання у договорі купівлі-продажу від 17.11.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрованого в реєстрі за № 7561, а.с. 187-196). Доказом обліку вказаного майна в балансі позивача є балансова довідка ТОВ «Класика» (а.с. 186).
Виходячи із звітів до Пенсійного фонду України та платіжних доручень про сплату податку з доходів фізичних осіб (а.с. 149-169), у період січень-березень 2010 року в ТОВ «Класика» працювало 6 осіб.
Як слідує з пояснень представників позивача, наведені редуктори придбавалися підприємством для використання в господарській діяльності з метою їх подальшого продажу. Підтвердженням даного доводу є надана до матеріалів справи попередня угода від 17.02.2010 року, що укладена між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Укрметалл Трейдинг» (ТОВ «Укрметалл Трейдинг», а.с 140). Предметом цієї угоди є згода сторін про намір продати ТОВ «Класика» на користь ТОВ «Укрметалл Трейдинг» редуктори циліндричні горизонтальні кранових типів Ц2-750, 1ЦУ-160, редуктори вертикальні кранові ВКУ-610М, ВКУ-765М, ВКУ-965М на загальну суму 12 000 000,00 грн., для чого укласти у грудні 2010 року договір купівлі-продажу. Даний договір підписаний керівниками сторін та скріплений печатками.
Із довідки з ЄДР відносно ТОВ «Укрметалл Трейдинг» слідує, що дане підприємство є юридичною особою за законодавством України, зареєстроване виконавчим комітетом Донецької міської ради 08.05.2009 року, відносно якого відсутні записи щодо його банкрутства чи відсутності за місцезнаходженням; основними видами господарської діяльності є - «Оброблення металевих відходів та брухту», «Оптова торгівля будівельними матеріалами», «Загальні механічні операції», «Оптова торгівля відходами та брухтом» та «Інші види оптової торгівлі»; керівником даного ТОВ є Кльоб Петро Федорович (а.с. 185).
А отже, як слідує з пояснень представника позивача та вказаної у попередньому абзаці угоди, прибуток ТОВ «Класика» від здійснення операції з купівлі у ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс» редукторів та подальшого їх продажу ТОВ «Укрметалл Трейдинг», мав складати 1 000 000,00 грн.
На виконання умов договорів від 18.01.2010 року № А-0118 та від 01.02.2010 року № АИ-0102 ТОВ «Класика» (покупець) перераховано на користь ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс» (продавець) грошові кошти у зв'язку з придбанням редукторів, а саме:
1) у січні 2010 року на суму 6 000 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 1 000 000,00 грн. згідно платіжним дорученням (а.с. 51-53): від 25 січня 2010 року № 7 суму у розмірі 2 000 000,00 грн.. у т.ч. ПДВ - 333 333,33 грн.; від 25 січня 2010 року № 8 суму у розмірі 2 000 000,00 грн.. у т.ч. ПДВ - 333 333,33 грн.; від 25 січня 2010 року № 9 суму у розмірі 2 000 000,00 грн.. у т.ч. ПДВ - 333 333,33 грн.
У зв'язку із здійсненням оплати грошових коштів, ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс» видана позивачу податкова накладна від 25.01.2010 року № 1.25 на суму 6 000 000,00 грн. (а.с. 49), підписана Ропацьким С.В., який згідно Витягу з ЄДР серії АЕ № 736476 є керівником товариства;
2) у лютому в розмірі 5 000 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 833 333,33 грн. за платіжними дорученнями (а.с. 54-58): від 15 лютого 2010 року № 30 суму у розмірі 1 000 000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 166 666,67 грн.; від 15 лютого 2010 року № 31 суму у розмірі 1 000 000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 166 666,67 грн.; від 15 лютого 2010 року № 32 суму у розмірі 1 000 000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 166 666,67 грн.; від 15 лютого 2010 року № 33 суму у розмірі 1 000 000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 166 666,67 грн.; від 15 лютого 2010 року № 34 суму у розмірі 1 000 000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 166 666,67 грн.
У зв'язку із здійсненням оплати грошових коштів, ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс» видана позивачу податкова накладна від 15.02.1010 року № 2.151 на суму 5 000 000,00 грн. (а.с. 50), також за підписом керівника зазначеного товариства.
Суму в розмірі 9 166 667,00 грн. позивачем віднесено на валові витрати у І кварталі 2010 року, а суму податку на додану вартість в розмірі 1 833 334,00 грн. - до податкового кредиту у відповідні звітні періоди - січень 2010 року та лютий 2010 року.
Як вбачається з матеріалів справи, наведені суми відображені ТОВ «Класика» у розділі І «Отримані податкові накладні» реєстрів отриманих та виданих податкових накладних у січні та лютому 2010 року, а також у податкових деклараціях з податку на додану вартість - за січень 2010 року від 22.02.2010 року та за лютий 2010 року від 19.03.2010 року, що підтверджується додатками № 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до цих податкових декларацій з ПДВ, що є обов'язковими для подання до податкового органу відповідно до п. 4.2 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166 (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 17 березня 2008 року № 159), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 червня 2005 року за № 702/10982 (чинний на момент виникнення спірних відносин) (а.с. 20 - 41, 132-135).
Отримані від позивача суми також відображені ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс» у додатках № 5 до податкових декларацій за січень 2010 року (обсяг поставки без ПДВ - 5 000 000,00 грн., ПДВ - 1 000 000,00 грн.) та лютому 2010 року (обсяг поставки без ПДВ - 4 166 666,67 грн., ПДВ - 833 333,33 грн.) (а.с. 100-103).
В ході судового засідання судом з'ясовано, що постачання редукторів фактично не здійснено, у зв'язку з цим ТОВ «Класика» на адресу ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс» направлені претензії від 09.02.2011 року та 18.02.2011 року.
Виходячи із наявних у справі матеріалів слідує, що 12.03.2011 року відносно ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс» порушена справа про банкрутство (ухвала господарського суду Донецької області від 12.03.2011 року у справі № 42/26Б), а ухвалою цього ж суду від 24.03.2011 року по справі № 42/26Б наведене товариство визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру строком на 3 місяці до 24.06.2011 року. Ліквідатором призначене товариство з обмеженою відповідальністю «АМАЛЬТЕ-Я» (ТОВ «АМАЛЬТЕ-Я») (а.с. 147).
У зв'язку з наведеними обставинами ТОВ «Класика» направлено на адресу ліквідатора - ТОВ «АМАЛЬТЕ-Я» заяву щодо визнання кредитором з грошовими вимогами у сумі 11 000 000,00 грн.
Із відповіді ліквідатора (лист від 18.05.2011 року № 28б) слідує, що наведена заява позивача задоволена, кредиторські вимоги ТОВ «Класика» до банкрута ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс» у сумі 11 000 000,00 грн. включені до четвертої черги задоволення вимог кредиторів (а.с. 148).
Отже, з урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що факт наміру придбання та використання редукторів у господарській діяльності і отримання прибутку підтверджений у ході судового розгляду справи належними доказами.
При цьому, суд вважає за необхідне відмітити необґрунтованість посилання відповідача у висновку в акті перевірки № 91/23-2-36167056 щодо позивачем пп. 3.1.1 п.3.1 ст. 3, пп. 7.2.3, пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), оскільки наведені норми цього Закону встановлюють порядок складання податкових накладних та виникнення податкових зобов'язань у продавця товару (робіт, послуг), що, як вбачається, має відношення до продавця товару (у даному випадку - ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс», а не покупця - ТОВ «Класика»).
У відповідності до пп. 7.3.1 п. 7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше (за першою подією): або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Тобто, на підставі вимог пп. 7.3.1 п. 7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкове зобов'язання у ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс» та, відповідно, обов'язок із складання податкових накладних, виникло з дати зарахування на банківський рахунок коштів від покупця (ТОВ «Класика) як оплата товару (редукторів), що підлягали поставці (за першою подією). При цьому, як вже зазначено вище за текстом цієї постанови, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс» віднесено по податкового зобов'язання відповідного звітного періоду (січень та лютий 2010 року) спірні суми, що отримані як попередня оплата за редуктори від ТОВ «Класика», що підтверджено записами у розділах І «Податкові зобов'язання» у додатках № 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість за січень та лютий 2010 року.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту в тій самій редакції не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
У відповідності до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
За п. 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються, зокрема: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.
На підставі наведеного суд погоджується з доводами позивача, що ним правомірно віднесено у І кварталі 2010 року до валових витрат суму у розмірі 9 166 667,00 грн. та у січні-лютому до податкового кредиту суму у загальному розмірі 1 833 334,00 грн. на підставі первинних документів (платіжних доручень, податкових накладних, договорів) за першою подією - перерахування грошових коштів у якості оплати за товари, з метою використання їх у господарський діяльності, що не суперечить чинному на той момент законодавству.
Суд не приймає посилань відповідача на дані програмного забезпечення «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», на підставі якого зроблений висновок про заниження позивачем податку на додану вартість, оскільки нормами Закону України «Про податок на додану вартість» право платника податку на формування податкового кредиту не поставлене в залежність від несвоєчасності формування податкового зобов'язання його контрагентами.
Систему автоматизованого співставлення ПЗ та ПК розроблено Департаментом інформаційно-аналітичного забезпечення процесів оподаткування та Департаментом розвитку та модернізації Державної податкової служби (ДПС) з метою реалізації вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.02.08 № 262-р «Про заходи щодо удосконалення системи адміністрування податку на додану вартість» та на виконання Закону України «Про податок на додану вартість», наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.97 року № 166 «Про затвердження форми податкової декларації та порядку її заповнення і подання» та Методичних рекомендацій щодо взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, який затверджено наказом ДПА України від 18.04.08 № 266 (далі - Наказ ДПА України № 266).
Порядок дій підрозділів податкових органів з використання системи автоматизованого співставлення ПЗ та ПК визначається саме Методичними рекомендаціями, що затверджені Наказом ДПА України № 266.
При цьому, у відповідності до листа Міністерства юстиції України від 18.06.2009 року № 1072-09-24 «Про незаконність наказу ДПАУ від 18.04.2008 р. № 266 щодо розшифровки ПЗ та ПК з ПДВ у розрізі контрагентів» вбачається про відмову у державній реєстрації цього наказу, а також, що за результатами його (наказу ДПА України № 266) перегляду Міністерством юстиції України встановлено що норми цього наказу фактично призводять до юридичних наслідків, пов'язаних із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій до платника податку, та, відповідно, зачіпає його права та законні інтереси, а тому запропоновано Державній податковій адміністрації України скасувати зазначений наказ, або у разі необхідності та за наявності повноважень затвердити новий нормативно-правовий акт із зазначеного питання або внести зміни до відповідних нормативно-правових актів ДПА України та подати на державну реєстрацію до Міністерства юстиції в установленому законодавством порядку.
Суд зазначає, що наказ ДПА України № 266 не скасований, а також, до відповідних нормативних актів зміни не внесені.
З урахуванням зазначеного суд дійшов до висновку про безпідставність та необґрунтованість дій ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька щодо висновку про порушення позивачем податкового законодавства в акті перевірки від 21.02.2011 року № 202/23-3/13522421 у зв'язку з відсутністю даних про декларування податкового зобов'язання ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс» у січні-лютому 2010 року в системі автоматизованого співставлення ПЗ та ПК.
Разом з тим, Закон України «Про податок на додану вартість» не містить у собі норми, яка б покладала відповідальність на платника податку - покупця товару (послуг), за правильність визначення платником податку - продавцем об'єктів оподаткування, правильність відображення їх у податковому обліку та інше.
Проте, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Крім того, зазначене узгоджується із практикою Верховного Суду України та Європейського Суду з прав людини.
Так, в тому числі у рішеннях: від 19.11.2010 року у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, та від 21.01.2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «ВІК» до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи.
У справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Щодо висновків відповідача відносно нікчемності укладених позивачем з ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс» договорів постачання від 18.01.2010 року № А-0118 та від 01.02.2010 року № АИ-0102, викладених у акті перевірки від 21.02.2011 року № 202/23-3/13522421, суд вважає їх (висновки) помилковими та безпідставними з огляду на таке.
Виходячи з правової позиції Вищого адміністративного суду, викладеній у листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, в податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.
Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.
При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.
Частина перша ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно з частиною другою ст. 215 ЦКУ недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦКУ недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦКУ, правочин, що порушує публічний порядок.
Зокрема, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Виходячи з правової позиції Верховного суду України із цього питання, викладеної у Постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України ); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК, у відповідності до Постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Вина дістає вияв у намірі порушити публічний порядок з боку осіб, які вчиняють такий правочин. При цьому немає значення, чи такий намір був у однієї сторони правочину, чи він мав місце у обох чи більше учасників договору.
Водночас, умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.
Також відповідно до ст. 234 ЦКУ фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 ГКУ господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Аналізуючи наведені норми суд дійшов висновку, що питання про недійсність правочину має бути встановлене судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.
Разом з тим, податкові органи мають право звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України. Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».
Під час розгляду цієї справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентом договори не віднесені законом до нікчемних, оскільки відповідач у судовому засіданні ніяким чином не пояснив та не обґрунтував чим саме укладені між позивачем та ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс» договори порушують публічний порядок: які саме права і кого порушені, яким майном та хто заволодів (знищив) у результаті їх вчинення, та не довів наявності складу господарського правопорушення у діях позивача в частині наявності вини (умислу на заволодіння чужим майном), хоча відповідно до ст. 71 КАСУ він як суб'єкт владних повноважень має довести суду правомірність своїх доводів та заперечень.
При цьому, з відповідними позовами про визнання договорів, укладених позивачем з ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс» недійсними, відповідач не звертався і, відповідно, відсутні судові рішення із цього приводу; кримінальні справи у відношенні посадових осіб позивача та/або його контрагентів за вказаними договорами, або за фактом скоєння злочину не порушувалися, із цього приводу також відсутні судові рішення (вироки).
Таким чином суд вважає, що відповідач, встановлюючи факти нікчемності укладених між ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс» та позивачем правочинів, фактично керувався лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці договори очевидно суперечать інтересам держави та суспільства, не підкріплена жодними належними та допустимими доказами, в тому числі і усними поясненнями.
Додатково до наведеного суд також вважає за необхідне відмітити наступне.
В акті перевірки (а.с. 16) відповідач одночасно посилається на не укладеність правочинів між позивачем та ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс» з огляду на те, що на думку ДПІ у Ворошиловському районі сторони не досягли згоди з усіх суттєвих умов (оскільки в договорах відсутнє визначення найменування предмету поставки, кількості та ціни), а також на їх нікчемність.
За загальним правилом договір набирає чинності з моменту його укладення (ч. 2 ст. 631 ЦК України). Моментом укладення договору, у розумінні ч. 1 ст. 638 ЦК України, є момент досягнення згоди щодо його істотних умов.
За приписами ч. 8 ст. 181 ГК України у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
Таким чином, при недосягненні сторонами згоди з усіх суттєвих умов договору не існує самого договору як юридичного факту, що виключає можливість застосування до нього правил про недійсність правочинів.
При цьому, у ході судового розгляду справи позивачем зазначено, що за умовами цих договорів вартість товару визначається додатками до них. Так, позивачем надані до матеріалів справи Специфікації до таких договорів із зазначенням в них кількості, суми, терміну поставки редукторів. А п. 4.8 обох договорів передбачено, що постачання товарів відбувається транспортом продавця.
Отже, доводи відповідача щодо не укладеності та одночасно нікчемності укладених позивачем з ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс» договорів є помилковими, оскільки застосування наслідків не укладеного правочину виключає можливість одночасного застосування наслідків недійсного правочину.
Разом з тим, суд не вбачає у наведених вище договорах ознаків їх не укладеності, а доводи відповідача з цього приводу є необґрунтованими, оскільки найменування предмету поставки, його кількості та ціни визначені у відповідних специфікаціях, що є невід'ємними частинами вказаних договорів поставки.
Отже, суд дійшов висновку, що ТОВ «Класика» правомірно віднесено до податкового кредиту суму у загальному розмірі 1 833 334,00 грн. (у т.ч. за січень 2010 року в сумі 1 000 000,00 грн. та за лютий 2010 року в сумі 833 334,00 грн.), а також, правомірно віднесено до валових витрат у І кварталі 2010 року суму у розмірі 9 166 667,00 грн. у зв'язку із здійсненням господарських операцій з ТОВ «Фирма «Альфа-Импекс», а тому податкові повідомлення-рішення з податку на додану вартість (далі - ПДВ) від 16.03.2011 року № 0000902340 на загальну суму 2 291 667,50 грн. (у т.ч., 1 833 334,00 грн. - основний платіж, 458 333,50 грн. - штрафні санкції) та з податку на прибуток від 16.03.2011 року № 0000912340 на загальну суму 2 864 583,75 грн. (у т.ч., за основним платежем - 2 291 667,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 572 916,75 грн.) не ґрунтуються на нормах законодавства та підлягають скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб захисту права, що визначений позивачем.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158 - 163 КАС України, суд
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Класика» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька від 16.03.2011 року № 0000912340 про визначення товариству з обмеженою відповідальністю «Класика» суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2 864 583,75 грн.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька від 16.03.2011 року № 0000902340 про визначення товариству з обмеженою відповідальністю «Класика» суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 291 667,50 грн.
Стягнути з Державного бюджету України (розрахунковий рахунок 31112095700005 - Державний бюджет Калінінського району м. Донецька, ЄДРПОУ - 34687090, МФО - 834016, Банк - Головне управління Казначейства України у Донецькій області) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Класика» (83086, м. Донецьк, пл. Комунарів, 4; ЄДРПОУ 13522421) 3,40 грн. (три грн. 40 коп.) судових витрат.
Вступну та резолютивну частини постанови виготовлено у нарадчій кімнаті і проголошено в присутності представників сторін 20.06.2011 року. Повний текст постанови виготовлений 24.06.2011 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги.
В разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, з подачею копій апеляційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Суддя Чучко В.М.