Україна
21 червня 2011 р. справа № 2а/0570/8041/2011
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 12:00 год.
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді
при секретарі Могілевському А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Меркурій”
до Східної митниці
про визнання недійсною картки відмови у випуску товару у вільний обіг № 700000006/1/20033 від 25.01.2011р. та зобов'язання прийняти заяву з фактичними витратами позивача,-
за участі представників:
від позивача: не з»явився
від відповідача: Костиркіної Г.В.
Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Меркурій” звернулося до суду з позовом до Східної митниці про визнання недійсними картки відмови у випуску товару у вільний обіг № 700000006/1/20033 від 25.01.2011р.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що згідно контракту № ТВН-0730/10 від 15.09.2010р., додаткової угодою до контракту № 3 від 15.12.2010р. та додатком до контракту № 9 від 16.12.2010 р. на адресу ТОВ “Меркурій” надійшов товар - парафін нафтовий сірниковий за період з 01.01.2011р. до 31.01.2011р. у кількості до 275 метричних тон. Ціна товару, який був поставлений відповідно до зазначеного додатку до контракту складає 950,00 доларів США за одну метричну тону. Попередня вартість товару склала 261 250, 00 доларів США. Покупець повинен був здійснити 100% передплату у строк до 22.12.2010р.
Східною митницею видано позивачу картку відмови в прийнятті цієї митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 700000006/1/20033 від 24.01.2011р. та рішення про визначення митної вартості товарів від 25.01.2011 р. № 700000006/2011/000069/1, відповідно якого митна вартість визначена за резервним методом.
Із вказаною карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України позивач не погоджується, оскільки вважає, що при поданні вантажної митної декларації ним були надані усі необхідні документи для митного оформлення, достатні для визначення митної вартості за ціною угоди.
Позивачем зазначено, що Східна митниця неправомірно обмежила його у мирному володінні майном, та примусила його у зв'язку з цим додатково сплатити суми податків. Ці суми є більшими, ніж встановлено законом. Тому він просить визнати недійсною картку відмови у випуску товару у вільний обіг №700000006/1/20033 від 24.01.2011 р. та зобов'язати прийняти заяви з фактичними витратами позивача.
В судове засідання представник позивача не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. Через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача, Східної митниці, в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надала суду письмові заперечення, обґрунтовуючи тим, що при розгляді наданих до митного оформлення документів митним органом встановлено, що в рахунках -проформах не зазначено умови поставки, документи, відповідно до яких здійснено оплату і які зазначені в платіжних дорученнях, до оформлення не надано. Посилаючись на Митний кодекс України, Порядок декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для її підтвердження, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006р. №1766, Порядок роботи посадових осіб митного органу при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарі, які переміщуються через митний кордон України, зареєстрованого наказом Держмитслужби від 24.06.2009р. №602 вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши письмові докази, суд встановив наступне.
Відповідач - Східна митниця у відповідності до ст. 14 Митного кодексу України є митним органом, який на території закріпленого за ним регіону в межах своєї компетенції здійснює митну справу та забезпечує комплексний контроль за додержанням законодавства України з питань митної справи, керівництво і координацію діяльності підпорядкованих йому митниць та спеціалізованих митних установ і організацій.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю “Меркурій” є юридичною особою, код ЄДРПОУ 25105959, діє на підставі свідоцтва про реєстрацію юридичної особи.
Судом встановлено, що згідно контракту №ТВН-0730/10 від 15.09.2010р., додатковою угодою до контракту № 3 від 15.12.2010р. та додатком до контракту № 9 від 16.12.2010 р., укладеного між Відкритим акціонерним товариством “ТНК-ВР Холдинг”, Російська Федерація та Товариством з обмеженою відповідальністю “Меркурій”, Україна, на адресу останнього надійшов товар - парафін нафтовий сірниковий за період з 01.01.2011р. до 31.01.2011р. у кількості 275 метричних тон. Ціна товару, який був поставлений відповідно до зазначеного додатку до контракту, складає 950,00 доларів США за одну метричну тону. Попередня вартість товару склала 261 250,00 доларів США. Покупець за умовами контракту повинен здійснити 100% передплату у строк до 22.12.2010р.
Відповідно до положень ст. 1 Митного Кодексу України митною декларацією є письмова заява встановленої форми, яка подається митному органу і містить відомості щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, необхідні для їх митного оформлення або переоформлення.
24.01.2011 р. позивач до Східної митниці для митного оформлення частини вказаного товару подав вантажну митну декларацію №700000612/2011/000829. Митна вартість зазначеного товару була визначена ним виходячи з ціни контракту, тобто за основним (першим) методом, встановленим ст. 266 Митного кодексу України та склала (0,95доларів США/кг).
Для підтвердження митної вартості товару митному органу позивачем були надані документи, передбачені ст. 7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2006 р. № 1766, а саме:
Рахунок-фактура (інвойс) № 20-0730 від 20.01.2011 р., рахунок проформа б/н від 16.01.2011 р., зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу № ТВН-0730/10 від 15.09.2010 р., доповнення до зовнішньоекономічного договору № 3 від 15.12.2010р. № 9 від 16.12.2010р., копія вантажної митної декларації іноземної країни № 10117010/130111/0000122 від 13.01.2011 р., вантажно-митна декларація, за якою було відмовлено в митному оформленні № 700000012/2011/00089 від 24.01.2011 р.
Митним органом були витребувані у декларанта наступні додаткові документи для підтвердження митної вартості товару: договір з третіми особами, що пов'язаний з договором про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством; інвойс від 20.12.2010 р. № 9/0730-А, що зазначено в платіжному дорученні від 11.01.2011 р. № 11.
З переліком документів, необхідних для підтвердження митної вартості, декларант був належним чином ознайомлений, про що свідчить напис на зворотному боці спірної декларації митної вартості (ДМВ-1). При чому, надати документи, необхідні для підтвердження заявленої митної вартості, він відмовився, вважаючи, що прийняття декларації свідчить про достатність документів для визначення митної вартості товару.
У зв'язку з відмовою декларанта позивача в наданні додаткових документів в обґрунтування митної вартості Східною митницею 25.01.2011р. було прийняте рішення про визначення митної вартості товарів № 700000006/2011/000069/1 до вантажної митної декларації № 700000012/2011/000829, та митна вартість товару, ввезеного позивачем, визначена за 6 резервним методом в розмірі 1,29 доларів США за одиницю відповідно до інформації, що містилася в ЄАІС ДМСУ. Також видана картка відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 700000006/1/20022 від 25.01.2011р.
Суд вважає, що митним органом при здійсненні митного оформлення товару, який був ввезений на митну територію України позивачем, не були допущені порушення вимог діючого законодавства, а тому дії митного органу про визначення митної вартості товару є законними.
Поняття митної вартості визначено Митним кодексом України, а саме, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.
Стаття 260 Митного кодексу України встановлює, що митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу. Порядок визначення митної вартості товарів поширюється на товари, які переміщуються через митний кордон України. Для цілей визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні і доцільними для певного методу визначення митної вартості. Методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та умови їх застосування встановлюються цим Кодексом.
Стаття 261 Митного кодексу України встановлює, що відомості про митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.
Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГАТТ).
Згідно ч. 2 статті VII ГАТТ оцінка ввезеного товару для митних цілей повинна бути заснована на дійсній вартості товару, що обкладається митом, або аналогічного товару, і не повинна ґрунтуватися на вартості товару вітчизняного походження або на довільних або фіктивних оцінках.
Згідно статті 262 Митного кодексу України митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.
Як встановлює ст. 264 Митного кодексу України, заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Стаття 266 Митного кодексу України визначає методи визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну. Так, визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.
Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).
Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу за основу може братися або ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю відповідно до вимог статті 271, або обчислена відповідно до вимог статті 272 цього Кодексу вартість товарів.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на розсуд декларанта.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 цього Кодексу.
Згідно ст. 267 Митного кодексу України, митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. Такі платежі можуть бути здійснені прямо або опосередковано шляхом переказу грошей, акредитиву, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо). Термін "ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті" стосується тільки ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості. Додавання до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.
При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема: витрати, понесені покупцем, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на завантаження, розвантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на страхування цих товарів тощо.
Використані декларантом відомості повинні бути об'єктивними, піддаватися обчисленню та підтверджуватися документально.
Відповідно до п. 7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1766, для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов'язаний подати: зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього; рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу; банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом); пакувальні листи; копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню.
Пунктом 11 Порядку передбачено, що для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи.
Посадова особа митного органу у графі "Для відміток митниці" декларації митної вартості робить запис про необхідність подання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, із складенням переліку, зазначає дату і прізвище та ставить свій підпис. Декларант ознайомлюється з таким записом, зазначає під ним дату, прізвище та ставить свій підпис.
Посадова особа митного органу не має права вимагати від декларанта документи, не зазначені у графі "Для відміток митного органу".
Для підтвердження заявленої декларантом митної вартості оцінюваних товарів можуть подаватися: договір з третіми особами, що пов'язаний з договором (контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця; рахунки про сплату комісійних, брокерських (посередницьких) послуг, пов'язаних з виконанням умов договору (контракту); відповідна бухгалтерська документація; ліцензійний чи авторський договір (контракт); каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) фірми - виробника товару; калькуляція фірми - виробника товару; копія вантажної митної декларації країни відправлення, а в разі, коли в такій країні товар розміщувався в митному режимі, яким не передбачено сплату податків і відповідно до якого товар перебував під митним контролем, - копія вантажної митної декларації, оформленої в попередній експорту митний режим; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством; сертифікат про походження товару; відомості про якісні характеристики товару; інформація зовнішньоторговельних та біржових організацій про вартість товару та/або сировини.
Декларант за власним бажанням подає інші документи для підтвердження заявленої у декларації митної вартості товарів.
Відповідно до п.13 Порядку декларант зобов'язаний подати додаткові документи, визначені у пункті 11 цього Порядку, протягом 10 календарних днів після ознайомлення із записом митного органу про їх подання. За вмотивованою заявою декларанта такий строк продовжується.
У разі відмови подати додаткові документи декларант робить відповідний запис із зазначенням дати, прізвища та поставлення свого підпису на зворотному боці основного аркуша декларації митної вартості.
Пунктом 14 Порядку встановлено, що якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, митну вартість товарів визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно із законодавством.
Судом встановлено, що декларантом ТОВ “Меркурій” витребувані додаткові документи надані не були.
Позивачем не надано до митного органу договори та розрахунки з третіми особами, в той час коли надані документи, однозначно свідчать про їх наявність та той факт, що постачання товару здійснювалося не за прямими договорами. Так, продавцем товару згідно зовнішньоекономічного контракту з додатками є іноземний контрагент - ВАТ “ТНК-ВР-Холдінг” Російська Федерація, а виробником ЗАТ “Рязанська нафтопереробна компанія”, Російська Федерація. При цьому згідно з поданою позивачем вантажною митною декларацією №700000012/2011/00089 від 25.01.2011р. відправником товару зазначене ВАТ „НГК „Славнефть”, м. Москва.
Договори з третіми особами, що пов'язані з договором про постачання товару, який оформлюється, були запитані митним органом, проте надані позивачем не були. Так само не були надані витребувані розрахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця. Враховуючи, що договірні стосунки продавця та виробника спірного товару могли суттєво вплинути на формування митної вартості, митним органом правомірно було відмовлено в митному оформленні з підстав не підтвердження позивачем правильності обчислення ним заявленої митної вартості.
Крім того, ним не був наданий витребуваний митним органом висновок про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією, що має відповідні повноваження згідно із законодавством.
Суд не приймає до уваги посилання декларанта позивача про достатність наданих документів для митного оформлення за заявленою ним митною вартістю.
Митні органи у відповідності до ст. 41 Митного кодексу України повинні здійснювати митний контроль, який включає в себе контроль за правильністю визначення декларантом митної вартості. Системний аналіз норм вказаного кодексу дозволяє дійти висновку, що до виключної компетенції митних органів відноситься вирішення питання перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, а також самостійного її визначення у встановлених Законом випадках.
Митний орган має право вимагати від декларанта подання додаткових документів виключно для підтвердження заявленої митної вартості.
Враховуючи зазначене, а також приписи ст. 11 Митного кодексу України щодо безпосереднього здійснення митної справи митними органами, суд дійшов висновку, що саме цими органами має виконуватись комплекс завдань, зумовлений цілями та конкретним змістом митної політики, а також напрямками державної діяльності в сфері зовнішньої та внутрішньої політики, тому питання встановлення митної вартості та її контролю не може бути предметом вирішення будь-якого іншого органу, окрім митних органів. Рішення митного органу щодо митної вартості може бути піддано судовому контролю лише на предмет перевірки його вимогам закону та компетенції цього органу.
Таким чином, враховуючи суперечливість наявних документів та недостатність інформації щодо формування ціни імпортованого товару, а також за відсутності будь-яких інших відомостей, що дозволили б застосувати другий - п'ятий методи визначення митної вартості, Східною митницею правомірно було відмовлено в митному оформлені та застосований шостий резервний метод для визначення митної вартості товару. Таке обумовлює відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсною картки відмови у випуску товару у вільний обіг №700000006/1/20033 від 25.01.2011р.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача прийняти заяви з фактичними витратами позивача суд дійшов висновку про те, що вони також задоволенню не підлягають.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З урахуванням цього суд, зобов'язуючи орган державної влади діяти певним чином, має визначити закон, який прямо передбачає такий обов'язок, та умови його виникнення.
Як вбачається з наданих сторонами документів та не заперечується відповідачем, первинно вантажні митні декларації позивача були подані до митного оформлення. За наслідками митного контролю відповідачем була прийнята картка відмови у випуску товару у вільний обіг № 700000006/1/20033 від 25.01.2011р.
Після цього, з метою митного оформлення того самого товару, позивач знов звернувся до відповідача із вантажними митними деклараціями, копії яких додані до позовної заяви. Ці декларації були прийняті відповідачем.
Згідно з ч. 2 ст. 78 МК України митне оформлення вважається завершеним після виконання митним органом митних процедур, визначених ним на підставі цього Кодексу відповідно до заявленого митного режиму. Відповідні митні процедури щодо товару були закінчені, товар випущений у вільний обіг, що підтверджується копіями вантажних митних декларацій і відповідним штампом особистої номерної печатки у графі D/J цих вантажних митних декларацій.
Твердження позивача про існування обов'язку з прийняття вантажних митних декларацій щодо товарів, митне оформлення яких закінчене, не ґрунтується на нормах митного законодавства України. Тобто відсутній закон, який передбачав би обов'язок відповідача діяти у спосіб, про який просить позивач. Отже вказані вимоги не відповідають принципу верховенства права, а тому задоволенню не підлягають.
Згідно до вимог ст. 94 КАС України, судові витрати, понесені позивачем стягненню з Державного бюджету України на користь позивача не підлягають.
Керуючись, ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕРКУРІЙ” до Східної митниці про визнання недійсною картки відмови у випуску товару у вільний обіг № 700000006/1/20033 від 25.01.2011р. та зобов'язання прийняти заяви з фактичними витратами позивача відмовити.
Вступна та резолютивна частина постанови проголошені у судовому засіданні 21 червня 2011р. Постанова виготовлена в повному обсязі 24 червня 2011р.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Савченко С. В.