Україна
16 червня 2011 р. справа № 2а/0570/9301/2011
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 13.15
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Михайлик А.С.
при секретарі Мороз Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу
за позовом Державного відкритого акціонерного товариства «Торезьке шахтопрохідницьке управління по бурінню стволів і свердловин» Дочірнє підприємство Відкритого акціонерного товариства «Державна холдингова компанія «Спецшахтобуріння»
до Державної податкової інспекції у м. Торезі
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
№ 0000521510 від 28 квітня 2011 року.
за участю:
від позивача: ОСОБА_1 (дов. №б/н від 01 квітня 2011 року)
від відповідача: ОСОБА_2 (за дов. від 02 червня 2011 року)
Державне відкрите акціонерне товариство «Торезьке шахтопрохідницьке управління по бурінню стволів і свердловин» Дочірнє підприємство Відкритого акціонерного товариства «Державна холдингова компанія «Спецшахтобуріння» звернулося до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у м. Торезі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 28 квітня 2011 року № 0000521510. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначав про те, що спірне податкове повідомлення-рішення було прийнято відповідачем із порушенням застосування підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Застосування до платників податків штрафних санкцій, передбачених цієї статтею стало наслідком зміни Добропільською об'єднаною державною податковою інспекцією визначеного позивачем призначення платежу в платіжних дорученнях на сплату податкових зобов'язань, право на зміну якого в податкового органу відсутнє.
В судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач проти задоволення заявлених вимог заперечував. В наданих до суду запереченнях відповідач зазначав, що нарахування штрафних (фінансових) санкцій до позивача було здійснено на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1. статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», через здійснення погашення податкових зобов'язань позивача з урахуванням календарної черговості їх виникнення, як то передбачено пунктом 7.7. статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами».
В судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволенні заявлених позивачем вимог в повному обсязі.
Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд,
Позивач - Державне відкрите акціонерне товариство «Торезьке шахтопрохідницьке управління по бурінню стволів і свердловин» Дочірнє підприємство Відкритого акціонерного товариства «Державна холдингова компанія «Спецшахтобуріння» є юридичною особою, зареєстровано та обліковується в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України за кодом 00180338, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А 00 № 490665, копія якого наявна в матеріалах справи (арк. справи 10). Як платник податків позивач зареєстрований та обліковується в Державній податковій інспекції у м. Торезі (відповідач у справі).
02 лютого 2009 року Державною податковою інспекцією у м. Торезі було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000012310/0, яким позивачу донараховані податкові зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 51934,65 грн., з яких за основним платежем - 25319,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 26615,65 грн. Рішенням № 17/24-014-18 від 12 лютого 2009 року податковою інспекцією було розстрочено сплату податкового зобов'язання в сумі 30000,00 грн. (3384,35 грн. - за основним платежем, 26615,65 грн. - за штрафними санкціями), визначеного податковим повідомленням рішенням № 0000012310/0 від 02 лютого 2009 року в період з 12 лютого по 30 серпня 2009 року.
13 квітня 2011 року податковою інспекцією було проведено невиїзну документальну перевірку з питання своєчасної сплати податку на прибуток згідно податкового повідомлення-рішення від 02 лютого 2009 року № 0000012310 по терміну сплати 12 лютого 2009 року, з питання своєчасності сплати земельного податку по терміну сплати 30 серпня 2010 року, 30 вересня 2010 року, з питання своєчасної сплати податку на додану вартість по терміну сплати 28 листопада 2008 року, 16 жовтня 2008 року, 26 листопада 2008 року. За наслідками проведення перевірки був складений акт № 248/150/00180338 від 13 квітня 2011 року (арк. справи 15-19). 28 квітня 2011 року на підставі викладених в акті перевірки висновків податковою інспекцією було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000521510 (арк. справи 21), яким до позивача за затримку сплати грошового зобов'язання в сумі 5055,32 грн. були застосовані штрафні санкції в розмірі 50% в сумі 2527,66 грн.
Згідно викладеного в акті № 248/150/00180338 від 13 квітня 2011 року при проведенні перевірки відповідачем встановлено, що на порушення пункту 16.4. статті 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пункту 5.3.1. пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» позивачем несвоєчасно сплачений податок на прибуток в сумі 5055,32 грн. згідно повідомлення-рішення № 0000012310 від 02 лютого 2009 року. Згідно викладеного в акті перевірки в рахунок сплати податкових зобов'язань з податку на прибуток за рішенням відповідачем зараховані кошти в сумі 3499,08 грн. за платіжним дорученням № 92 від 12 серпня 2009 року (із прострочкою сплати 181 день), кошти в сумі 2,93 грн., сплачені за платіжним дорученням № @2PL275583 від 29 січня 2010 року (із прострочкою сплати 351 день), кошти в сумі 1553,30 за платіжним дорученням № 221 від 13 вересня 2010 року (із прострочкою сплати 578 день).
Облік платників податків і зборів (обов'язкових платежів) здійснюється органами державної податкової служби та іншими державними органами відповідно до законодавства.
Обов'язки щодо подання платниками податків до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів, декларацій, бухгалтерської звітності та інших документів та відомостей, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів); сплати належних сум податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни встановлені статтею 9 Закону України «Про систему оподаткування», який діяв на момент виникнення спірних правовідносин.
Спеціальним законом з питань оподаткування, яким були встановлені на момент виникнення спірних правовідносин порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами є Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Згідно статті 7 Закону України “ Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами ” погашення податкових зобов'язань може бути самостійним або за рішенням органу стягнення. За приписами підпункту 7.1.1. пункту 7.1. статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» джерелом самостійного погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти. При цьому, кошти є майном у розумінні частини 1 статті 139 Господарського кодексу України. Частиною 1 статті 134 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.
Тобто платник податків, який є суб'єктом господарювання, має право розпоряджатися належним йому майном, зокрема коштами, на свій розсуд. Право розпоряджатися своєю власністю гарантоване також статтею 41 Конституції України.
Розпорядження коштами полягає у їх переказі із застосуванням платіжних інструментів, які передбачені Законом України “ Про платіжні системи та переказ коштів в Україні ”. Одним з таких інструментів є платіжне доручення. Відповідно до пункту 17.1 зазначеного вище Закону, форми розрахункових документів та їх реквізити встановлюються Національним банком України.
Згідно з пунктом 3.8 постанови Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. N 22 (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за N 377/8976), якою затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, обов'язковим реквізитом платіжного доручення є "призначення платежу", який заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".
Таким чином, якщо перерахування коштів відбувається за допомогою платіжного доручення, воля власника коштів щодо визначення підстав їх перерахування відображається у реквізиті “ Призначення платежу ” цього документу.
Наведене вище свідчить про те, що при здійснені податковим органом обліку надходжень від платника податків в рахунок погашення податкових зобов'язань, він має дотримуватися визначеного платником податків призначення платежу.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, платіжним дорученнями № 92 від 12 серпня 2009 року (арк. справи 29) позивач перерахував 5000,00 грн. із визначенням призначення платежу: «податок на прибуток по розстроченню, згідно рішення ДПІ м. Тореза № 17/24-014-18 від 12 лютого 2009 року». Платіжним дорученням № 221 від 13 вересня 2010 року (арк. справи 30) перерахував 5513,66 грн. із визначенням призначення платежу: «податок на прибуток по розстроченню, згідно рішення ДПІ м. Тореза № 48/24-012-10 від 19 серпня 2010 року».
Проте, всупереч визначеному в зазначених платіжних дорученнях призначення платежу, відповідач спрямував кошти за цими платіжними дорученнями в сумі 5052,38 грн. в рахунок погашення податкових зобов'язань з податку на прибуток, визначених податковим повідомленням-рішенням № 0000013210/0 від 02 лютого 2009 року. Зазначені дії позивача щодо зміни визначеного платником податку призначення платежу призвели до визначення суми штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань в сумі 2526,19 грн. за податковим повідомленням-рішенням № 0000521510 від 28 квітня 2011 року.
Щодо платіжного доручення № @2PL275583 від 29 січня 2010 року, то через його відсутність в матеріалах справи суд позбавлений можливості встановити визначене в ньому призначення платежу та його дотримання відповідачем. Зарахування коштів в рахунок погашення податкових зобов'язань з податку на прибуток, визначених податковим повідомленням-рішенням № 0000013210/0 від 02 лютого 2009 року призвели до визначення суми штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань в сумі 1,47 грн. за податковим повідомленням-рішенням № 0000521510 від 28 квітня 2011 року.
Відповідач як орган державної влади, за приписами статті 19 Конституції України обмежений в своїх діях підставами та межами наданих повноважень, зобов'язаний здійснювати надані цьому повноваження лише у спосіб, передбачений законами України.
Відповідно до вимог пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», на який посилався відповідач як на обґрунтування права зараховувати сплачені позивачем суми в рахунок погашення зобов'язань зі збору за забруднення навколишнього природного середовища у календарній черговості виникнення податкового боргу, встановлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) у рівних пропорціях.
Проте, ця норма взагалі не визначає коло осіб, на яких розповсюджується її дія: чи то контролюючи органи, чи то платники податків. Вказана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначати джерела та черговість погашення податкових зобов'язань. У будь-якому випадку, ця норма не встановлює права контролюючого органу, всупереч напрямку, зазначеному платником податку у платіжному документі, зараховувати платежі у рахунок погашення податкового боргу.
Згідно пункту 2 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» на державні податкові інспекції покладено виконання функцій з забезпечення обліку платників податків, інших платежів, правильності обчислення і своєчасності надходження цих податків, платежів.
На виконання покладених на податкові органи функцій наказом Державної податкової адміністрації України від 18 липня 2005 р. № 276 було затверджено Інструкцію про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, яку зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 серпня 2005 р. за N 843/11123. Наведена Інструкція також не містить у собі положень щодо прав податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податку у платіжних документах, та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів при веденні оперативного обліку платежів до бюджету.
На підставі викладеного, дії податкового органу щодо зарахування коштів в сумі 5052,38 грн. за платіжними дорученнями № 92 від 12 серпня 2009 року та № 221 від 13 вересня 2010 року в рахунок погашення податкових зобов'язань без врахування визначеного позивачем призначення платежу, є протиправними. Отже, застосування до позивача фінансових санкцій за порушення строків сплати податкових зобов'язань в сумі 2526,19 грн. внаслідок зміни самостійно визначеного платником податку призначення платежу за податковим повідомленням-рішенням від 28 квітня 2011 року № 0000521510 не відповідає вимогам чинного законодавства.
Крім цього, при визначенні правомірності оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення суд зазначає наступне.
Як вбачається з наданих відповідачем пояснень розмір застосованих позивачем штрафних (фінансових) санкцій був визначений відповідачем на підставі підпункту 17.1.7. пункту 17.1. статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Згідно з Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI Зазначений закон втратив чинність з 1 січня 2011 року.
Згідно з офіційним тлумаченням цього положення, наданим у Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі № 1-7/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно до пункту 22 статті 99 Конституції України виключно законами України визначаються зокрема діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них. Зазначені норми найшли своє відображення щодо їх офіційного тлумачення у Рішенні Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001, у справі №1-22/2001 (справа про відповідальність юридичних осіб). Абзацом сьомим мотивувальної частини даного Рішення передбачено, що системний аналіз викладених конституційних положень дає підстави дійти висновку, що за своїм змістом пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності, ним визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись засади відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності - діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них. Пунктом п'ятим мотивувальної частини зазначеного Рішення передбачено, що закони України, які встановлюють відповідальність юридичних осіб у публічних сферах, процесуальні норми стали органічною частиною законодавства про юридичну відповідальність.
На момент прийняття спірних рішень положення підпункту 17.1.7 пункту 17.1. статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не існувало.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зокрема органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Обов'язок суду вирішувати спори на підставі Конституції України закріплений положеннями принципу законності викладеного у пункті 1 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято позивачем внаслідок неправомірного застосування Закону, положення яких на момент їх застосування втратили чинність.
З огляду на зазначене суд дійшов висновку по обґрунтованість заявлених позивачем вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 28 квітня 2011 року № 0000521510 та наявність підстав для їх задоволення.
Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
З огляду за зазначене, витрати позивача по сплаті судового збору у сумі 3 грн. 40 коп. підлягають відшкодуванню за рахунок коштів Державного бюджету.
З огляду вище викладене, на підставі положень Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та на підставі ст.ст. 2, 8 - 11, 40, 69-72, 94, 122 - 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги Державного відкритого акціонерного товариства «Торезьке шахтопрохідницьке управління по бурінню стволів і свердловин» Дочірнього підприємства Відкритого акціонерного товариства «Державна холдингова компанія «Спецшахтобуріння» до Державної податкової інспекції у м. Торезі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 28 квітня 2011 року № 0000521510, задовольнити.
Визнати недійсним податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції № 0000521510 від 28 квітня 2011 року про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 2527,66 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного відкритого акціонерного товариства «Торезьке шахтопрохідницьке управління по бурінню стволів і свердловин» Дочірнього підприємства Відкритого акціонерного товариства «Державна холдингова компанія «Спецшахтобуріння» (код ЄДРПОУ 00180338, адреса: 85000, Донецька обл., м. Торез, вул. Широка, буд. 8) судові витрати в сумі 3,40 грн.
В судовому засіданні 16 червня 2011 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови у присутності представників сторін.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 21 червня 2011 року.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Михайлик А.С.