01 липня 2011 р. Справа № 2а/0270/2800/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Чудак Олесі Миколаївни,
при секретарі судового засідання Терлецькому Євгенію Броніславовичу,
за участю позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача Олійник Наталія Миколаївна,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Вінницького обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
07 червня 2011 року ОСОБА_1 (ОСОБА_1) звернулася в суд з позовом до Вінницького обласного військового комісаріату (Вінницький ОВК) про визнання відмови з не нарахування а сплати грошової допомоги у розмірі 10 місячних посадових окладів -протиправною та зобов'язання здійснити виплату грошової допомоги у розмірі 10 місячних посадових окладів в сумі 9600 грн, встановленої статтею 37 Закону України «Про державну службу».
Зазначала, що 16 березня 2009 року звільнилась з посади спеціаліста Тульчинським районного військового комісаріату у зв'язку з досягненням граничного віку проходження державної служби і виходу на пенсію. При звільненні їй вихідну допомогу в розмірі 10 посадових окладів не виплачено у зв'язку з відсутністю необхідного стажу державної служби. А саме, період роботи з 10 листопада 1983 року по 30 вересня 1994 року на посаді друкарки таємного листування військового комісаріату не зараховувався до стажу державної служби через відсутність підтверджуючої довідки, що дана посада відноситься до посади державного службовця.
В подальшому, на підставі листа Головного управління державної служби України від 27 липня 2010 року №1027/06-35/02 з повідомленням про можливість відповідно до Всесоюзного класифікатора професій працівників, посад службовців і тарифних розрядів посаду друкарки віднести до категорії службовців, 18 серпня 2010 року їй призначено пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу»при загальному трудовому стажі 30 років 10 місяців 15 днів, в тому числі стажу державної служби 17 років 05 місяців 07 днів.
Однак, на її звернення від 05 квітня 2011 року про виплачу 10 місячних посадових окладів згідно статті 37 Закону України «Про державну службу»отримано відмову Вінницького ОВК де зазначено, що на грошову допомогу вона не має права, так як не зроблено відповідний запис в наказі про звільнення.
Таким чином, посилаючись на те, що при звільненні порушення сталось не з її вини, ОСОБА_1 просила суд визнати відмову Вінницького ОВК протиправною й зобов'язати їх видати грошову допомогу.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 09 червня 2011 року відкрито провадження і адміністративна справа призначена до розгляду.
В судовому засіданні позивач та її представник -ОСОБА_2 (довіреність від 04.05.2011) позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві. Додатково лише уточнили щодо визнання саме відмови відповідача у виплаті та зобов'язання їх здійснити виплату без вказівки на конкретну суму. Враховуючи права, якими позивач наділений статями 49,51 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), уточнення прийняті судом.
Представник відповідача -провідний спеціаліст юридичної групи ОСОБА_3 (довіреність від 04.01.2011) проти позову заперечила, вказавши на його безпідставність та не обґрунтованість. Зі свого боку пояснила, що ОСОБА_1 звільнена з роботи 16 березня 2009 року за статтею 30 Закону України «Про державну службу» і з 17 березня 2009 року їй призначено пенсію за віком згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу», державним службовцям у разі виходу на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошового допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.
Тобто, грошового допомога виплачується за умови досягнення державним службовцем встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, в тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку.
Виникнення у державного службовця права на зазначену допомогу залежить від права на пенсію державного службовця, наявності стажу державної служби не менше як 10 років та факту звільнення з державної служби. Про виплату зазначеної винагороди робиться відповідний запис в наказі про звільнення працівника з посади.
Як вбачається з матеріалів справи станом на 16 березня 2009 року стаж перебування позивачки на державній службі складав лише 6 років, 6 місяців, 14 днів, що не давало її права на отримання грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів.
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області з 18 серпня 2010 року позивачці призначено пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу»при загальному трудовому стажі 30 років, 10 місяців, 15 днів тому числі державної служби 17 років, 5 місяців, 7 днів.
В зв'язку з зверненням позивачки до Вінницького ОВК з заявою про виплату грошової допомоги у розмірі 10 місячних посадових окладів посадовими особами Вінницького ОВК направлено запит до Департаменту фінансів Міністерства оборони України щодо надання роз'яснення стосовно виплати грошової допомоги у розмірі 10 місячних посадових окладів громадянці ОСОБА_1, на що отримано негативну відповідь.
Суд заслухав пояснення позивача і її представника, заперечення представника відповідача, дослідив надані у справу докази на підтвердження й спростування позовних вимог в сукупності, надав їм юридичну оцінку, виходячи з наступного.
Як вбачається із трудової книжки, ОСОБА_1 з 18 лютого 1975 року по 30 червня 1976 року працювала робочою по перебиранню овочів військторгу; з 22 серпня 1983 року по 22 жовтня 1983 року - учениця швейної фабрики; з 10 листопада 1983 року по 30 вересня 1994 року - зарахована на посаду друкарки секретної переписки військового комісаріату; з 01 жовтня 1994 року по 30 листопада 1998 року - переведена на посаду начальника секретної частини; з 01 грудня 1998 року по 30 жовтня 2006 року - переведена на посаду не державного службовця - інспектора по обліку та бронюванню; з 31 жовтня 2006 року по 16 березня 2009 року - переведена на посаду державного службовця -спеціаліста (а.с. 7-8).
16 березня 2009 року на підставі наказу військового комісара Тульчинським районного військового комісаріату (по стройовій частині) №15, ОСОБА_1 звільнено з посади спеціаліста у зв'язку з досягненням граничного віку проходження державної служби і виходу на пенсію, стаття 30 Закону України «Про державну службу»(а.с. 5).
На час звільнення позивачу Тульчинським районним військовим комісаріатом на підставі трудової книжки визначено стаж державної служби - 6 років, 6 місяців, 14 днів. Таким чином, не врахувавши їй період роботи на посаді друкарки секретної переписки військового комісаріату, тобто фактично встановивши відсутність необхідних відповідно до Закону країни «Про державну службу»10 років стажу державної служби, роботодавцем в наказі про звільнення не вказано та фактично не виплачено грошову допомогу у розмірі 10 посадових окладів.
При цьому, судом встановлено, що ОСОБА_1 з 17 березня 2004 року призначена та виплачувалась пенсія за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»при загальному трудовому стажі 30 років 01 місяць, в тому числі стаж на державній службі 04 роки 02 місяці та середньомісячному заробітку 1130 грн 64 коп. за період роботи з 01 січня 1995 року по 31 травня 2008 року (а.с. 14).
В липні 2009 року позивач звернулась за призначенням їй пенсії за віком за Законом України «Про державну службу».
Згідно діючого законодавства призначити пенсію, як державному службовцю пенсійному фонду не було підстав із-за відсутності необхідного стажу на державній службі. А саме, період роботи з 10 листопада 1983 року по 30 вересня 1994 року на посаді друкарки таємного листування військового комісаріату не зараховувався до стажу державної служби так як відсутня підтверджуюча довідки, що дана посада відноситься до посади службовця.
Відтак, пенсійна справа була направлена на контроль в Головне управління Пенсійного фонду України і відповідно листа №06/К-320 від 31 липня 2009 року направлено запити до Вінницького ОВК про надання інформації, чи відноситься посада друкарки таємного листування до посади службовця (№1014 від 06.08.2009, №1800 від 17.12.2009, №106 від 18.01.2010). Відповідь на адресу пенсійного фонду не надходила.
В цей час, 25 лютого 2010 року ОСОБА_1 до пенсійного органу пред'явлено довідку головного управління державної служби України №ВОС-827, де рекомендовано звернутися до Міністерства праці та соціальної політики України.
Відповідно, 02 березня 2010 року зроблено запит в Головне управління праці та соціального захисту населення, де лист передано до компетенції Головному управлінню державної служби України.
Згідно листа №1093/06-24/02 від 27 липня 2010 року повідомлялось, що відповідно до Всесоюзного класифікатора професій працівників, посад службовців і тарифних розрядів, затвердженого постановою Державного комітету СРСР зі стандартів від 27 серпня 1986 року №016, посада друкарки відноситься до категорії службовців.
Таким чином, на думку головного управління Пенсійного фонду, період роботи на посаді друкарки таємного листування в період з 10 листопада 1983 року по 30 вересня 1994 року ОСОБА_1 слід зарахувати до стажу державної служби.
З 18 серпня 2010 року на підставі поданої позивачем заяви та необхідних документів, їй призначено пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу», розмір якої склав 1527 грн 50 коп., де: 1492 грн 05 коп. - розмір пенсії з обмеженням; 35 грн 45 коп. - додаткова пенсія потерпілому внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 кат.
Таким чином, враховуючи, що згідно довідок уповноважених органів, отриманих протягом 2009-2010 років, стаж державної служби ОСОБА_1 складав більше 10 років, а при звільненні їй такий стаж не визначався через відсутність інформації, позивач в листопаді 2010 року звернулася до Вінницького ОВК з проханням виправити допущене Тульчинським районним військовим комісаріатом порушення шляхом виплати їй грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів.
Відповіді на дане звернення, будь-якого реагування пенсіонер не отримала, тому 05 квітня 2011 року звернулась повторно із заявою про надання роз'яснення щодо затримки виплати допомоги.
12 квітня 2011 року Вінницький ОВК листом №ф/439 повідомив, що заява ОСОБА_1 від 05 квітня 2011 року стосовно виплати грошової допомоги в розмірі 10 посадових окладів відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу»уважно розглянута. Відтак, повідомлено, що відповідно до роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 01 березня 2011 року №248/8/151 та враховуючи вимоги зазначеної статті Закону України «Про державну службу»грошова допомога в розмір 10 посадових окладів виплачується державним службовцям у разі виходу їх на пенсію за умови наявності стажу державної служби не менше 10 років.
Виникнення у державного службовця права на зазначену допомогу залежить від права на пенсію державного службовця, наявності стажу державної служби не менше як 10 років та факту звільнення з державної служби. Про виплату зазначеної винагороди робиться відповідний запис в наказі про звільнення працівника з посади.
У даному випадку зазначені умови не виконані, так як її звільнено з роботи 16 березня 2009 року за статтею 30 Закону України «Про державну службу»і з 17 березня 2009 року призначено пенсію за віком згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З огляду на вищевикладене з урахуванням вимог вищезазначених законодавчих актів права на отримання грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів позивач немає (а.с.16).
Не погоджуючись із вказаною позицією суб'єкта владних повноважень, ОСОБА_1 звернулась до суду.
Суд, визначаючись щодо заявлених позовних вимог виходить з того, що відповідно до пункту 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці”, при припиненні трудового договору вихідна допомога виплачується у випадках і розмірі, передбачених як статтею 44 КЗпП України, так і іншими нормами закону. Наприклад, при звільненні державного службовця у зв'язку з досягненням граничного віку перебування на державній службі вихідна допомога виплачується йому не за статтею 44 КЗпП України, а згідно із статтею 37 Закону „Про державну службу”.
Так, суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулює Закон України “Про державну службу”. Цей же Закон визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.
Стаття 37 вказаного Закону регулює питання щодо пенсійного забезпечення і грошової допомоги державним службовцям.
На підставі частини другої статті 37 Закону України „Про державну службу”, на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.
Згідно із частиною тринадцятою статті 37 Закону України „Про державну службу”, державним службовцям у разі виходу на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.
Таким чином, з огляду на викладені положення статті 37 Закону України “Про державну службу” при припиненні трудового договору та державної служби особа має право на грошову допомогу, виплата якої пов'язується з двома умовами, - це виходом на пенсію і стажем державної служби не менш як 10 років. При цьому, норми статті 37 вказаного Закону будь-яких інших умов, обмежень або виключень щодо виплати грошової допомоги, у тому числі, у разі звільнення особи за статтею 30 Закону України «Про державну службу»або будь-якою іншою нормою не передбачають.
Тому, в межах розгляду даної справи, для з'ясування обставини щодо наявності у ОСОБА_1 права на грошову допомогу, необхідним є встановлення, зокрема, факту державної служби позивачем не менше як 10 років.
Як встановлено в судовому засіданні та вбачається із матеріалів справи, при звільненні позивача 16 березня 2009 року Тульчинським районним військовим комісаріатом період її роботи на посаді друкарки таємного листування військового комісаріату до стажу державної служби не включено і як наслідок стажу більше 10 років не встановлено. Таким чином в наказі про звільнення не зазначено і фактичної грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів їй не виплачено.
Як пояснила в судовому засіданні представник відповідача на даний час обставини таких дій пояснити важко. Можливо мало місце врахування стажу державної служби з моменту складення позивачем присяги. Однак при цьому, представник погодилась що додаткові заходи до з'ясування стажу роботи ОСОБА_1 роботодавцем не вживались, будь-які листи чи інше в частині можливості зарахувати розглядуваний період стажу не направлялись.
В свою чергу ОСОБА_1 вжито заходів до з'ясування обставин щодо можливості віднести роботу на посаді друкарки до державної служби. По-перше, позивач звернулась до пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії державного службовця із врахуванням цього періоду і по-друге, окремим листом звернулась до Головного управління Державної служби України щодо підтвердження її позиції правовими нормами.
За результатами цих заходів, як зазначено в описовій частині рішення, позивачем на підставі листів, довідок отримано ствердну відповідь щодо можливості віднести посаду друкарки таємного листування військового комісаріату до службовців, можливості зарахувати період такої роботи та призначити пенсію державного службовця, що і було зроблено 18 серпня 2010 року.
При цьому, суд також враховує і те, що в судовому засіданні представник Вінницького ОВК щодо наявного у позивача стажу не заперечувала, вказала, що вони з ним погоджуються. Єдине представник лише звернула увагу на посилання в листі Головного управління Державної служби про віднесення посади друкарки до категорії службовців.
Суд оцінюючи такі обставини, виходить з того, що в правовій державі в межах діючої Конституції України ніхто не може бути безпідставно обмежений у визнанні наявних фактів, обставин. Тобто, на момент звільнення ОСОБА_1 мала стаж роботи на посаді друкарки таємного листування військового комісаріату, який відносився до стажу державної служби, а подальші події, щодо підтвердження обставин про такий стаж жодним чином не впливають на його наявність. Більше того, правова норма, яка врегульовувала такі питання станом на 16 березня 2009 року не змінилася (Всесоюзний класифікатор професій працівників, посад службовців і тарифних розрядів).
Що стосується іншої умови -виходу на пенсію, то слід зазначити таке. Відповідно до частини першої статті 30 Закону України „Про державну службу”, крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі: 1) порушення умов реалізації права на державну службу (стаття 4 цього Закону); 2) недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 цього Закону; 3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (стаття 23 цього Закону); 4) відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії (стаття 31 цього Закону); 5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (стаття 12 цього Закону); 6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону; 7) неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених статтею 13 цього Закону.
Як встановлено в судовому засіданні та вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, з 17 березня 2004 року отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»як потерпіла внаслідок катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції 4 категорії. При цьому, позивач до 16 березня 2009 року продовжувала працювати в Тульчинським районному військовому комісаріаті на посаді державного службовця -спеціаліста. З цієї посади і була звільнена.
Враховуючи, що пенсійний фонд з метою з'ясування, підтвердження стажу позивача на державній службі вживав відповідних заходів, ОСОБА_1 після звільнення продовжувала отримувати вказану пенсію, а після поданої нею заяви, з 18 серпня 2010 року почала отримувати пенсію державного службовця.
У даному випадку позивач фактично припинила трудові відносини з Тульчинським районним військовим комісаріатом, внаслідок досягнення граничного віку проходження державної служби. При цьому, проаналізувавши норми статті 30 Закону України „Про державну службу” можна дійти висновку про відсутність такої окремої підстави припинення трудового договору та державної служби, як вихід особи на пенсію. В свою чергу, стаття 37 цього ж Закону веде мову про вихід державного службовця на пенсію, факт виходу позивача встановлено.
Таким чином, суд вважає необґрунтованими твердження відповідача про те, що у них відсутні законні підстави для виплати ОСОБА_1 зазначеної грошової допомоги, оскільки її 16 березня 2009 року звільнено з роботи за статтею 30 Закону України «Про державну службу»і з 17 березня 2009 року призначено пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
На підставі викладеного аналізу по умовам виплати грошової допомоги, суд вважає, що стаж державної служби ОСОБА_1 становить більше ніж 10 років, при цьому, остання вийшла на пенсію, про що також вказано у наказі про звільнення, тобто, суд вважає, що у позивача наявні обидві, встановлені на законодавчому рівні умови, які дають право на отримання (виплату) грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів.
Разом з тим, Вінницький ОВК не зважаючи на пряму норму Закону в письмових запереченнях посилається на лист Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 01 березня 2011 року №248/8/151.
На думку суду, даний лист не може бути підставою для відмови у виплаті коштів, виходячи з наступного.
Нормативно-правовим актом є - офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування. Прийняття нормативно-правових актів у вигляді листів і телеграм не допускається.
Наведене положення, закріплено пунктом 1.4 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року №34/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2005 року за №381/10661.
Зі змісту листа №248/8/151, на який посилається відповідач, вбачається, що останній є відповіддю на звернення щодо надання роз'яснення та не є нормативно-правовим актом. З цих же підстав, даний лист не можна розцінювати і як вказівку державної установи обов'язкову для виконання іншим суб'єктом владних повноважень.
Таким чином, ні для Вінницького ОВК, ні для суду цей лист не є законодавчим приписом.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина.
Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Отже, суд дійшов висновку, що відповідач у даному випадку діяв неправомірно, не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до положень, закріплених статтею 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Мотивація та докази, надані відповідачем у запереченнях, не дають суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували доводи позивача, а встановлені у справі обставини не підтверджують позиції Вінницького ОВК покладеної в основу оскаржуваної відмови.
Беручи до уваги вищенаведене та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Окремо суд вважає за необхідне зазначити, що строк звернення до суду ОСОБА_1 не пропущений, так як безпосередньо вимоги стосуються відмови відповідача, наданої у квітні 2011 року, незважаючи на необхідність дослідження в межах цієї вимоги події і обставини березня 2009 року. Інших вимог позивачем не формувалось.
Відповідно до частини першої статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Що стосується заявленого позивачем прохання стягнути з Вінницького ОВК витрати пов'язані з розглядом справи про надання правової допомоги в розмірі 600 грн, суд зазначає таке. До судових витрат відповідно до статті 87 КАС України відносяться і витрати на правову допомогу.
Відповідно до статті 90 КАС України, витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.
Однак, постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року №590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави»встановлено граничні витрати по сплаті компенсації за правову допомогу. Так, значеною постановою встановлено, якщо компенсація сплачується суб'єктом владних повноважень, то граничний розмір не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі, виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.
В справі міститься договір про надання юридичних послуг від 04 травня 2011 року №04/05/11-01, відповідно до якого сума розрахунку за надані послуги становить 600 грн (а.с. 20-21). Крім того, позивачем надано квитанцію про сплату даної суми на рахунок Громадської організації «Правозахисна спілка «Сімейний юрист»від 30 травня 2011 року №71 (а.с. 22).
В той же час, на запит суду щодо надання інших документів у підтвердження витраченого часу на надання юридичних послуг, а саме, акти виконаних робіт, інше, ні позивачем ні представником позивача, не надано. Такі обставини перешкоджають суду визначити розмір компенсації, яка б підлягала відшкодуванню позивачці як понесені витрати на правову допомогу.
З огляду на викладене, суд вважає, що підстав для стягнення витрат у вигляді витрат на правову допомогу немає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 86, 94, 158, 162, 167, 186, 254, 256 КАС України, суд
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Вінницького обласного військового комісаріату у виплаті грошової допомоги ОСОБА_1 у розмірі 10 місячних посадових окладів.
Зобов'язати Вінницький обласний військовий комісаріат здійснити виплату ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі 10 місячних посадових окладів (станом на 16.03.2009), встановленої статтею 37 Закону України «Про державну службу».
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 03 грн 40 коп.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Чудак Олеся Миколаївна