01 липня 2011 р. Справа № 2а/0270/3149/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Дончика Віталія Володимировича,
при секретарі судового засідання: Павліченко Аліні Володимирівні
за участю: позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - Дармограя П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної державної надзвичайної протиепізоотичної комісії про скасування рішення № 7 від 23.06.2011 року
У червні 2011 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Вінницької обласної державної надзвичайної протиепізоотичної комісії про скасування рішення № 7 від 23.06.2011 року.
Зазначав, що ним було придбано на Калинівському харчовому ринку в м. Чернівці у приватного підприємця ОСОБА_3 продукція в кількості: 22 банки чорної ікри ємкістю 50 грам, 123 банки червоної ікри горбуші ємкістю 400 грам, 65 банок червоної ікри горбуші ємкістю 500 грам та 68 банок червоної ікри кети ємкістю 400 грам, виробник Lemberg Lebensmisttel GmbH Bahnhofstr 22 B D-15831 Mahlow EG DE BBEFB 009. На дану продукцію у позивача наявна видаткова накладна № 43 від 15.06.2011 року. Придбана продукція передбачалась для власного вжитку, без мети подальшої реалізації, тому позивач не вимагав у приватного підприємця ОСОБА_3 документи про походження даної продукції. 17.06.2011 року позивач, направляючись з придбаною продукцією в смт. Оратів до своїх родичів, автомобілем під керуванням ОСОБА_4, був зупинений працівниками органів внутрішніх справ та ветеринарної міліції ГУ МВС України у Вінницькій області, співробітники якого вилучили дану продукцію. 23.06.2011 року Державна надзвичайна протиепізоотична комісія Вінницької області державної адміністрації своїм рішенням № 7 визнала виявлену продукцію (ікра) небезпечною і, цим же рішенням, зобов'язала зазначену продукцію направити на Тульчинський ветеринарно-санітарний завод для переробки у відповідних технологічних режимах.
Позивач вважає, рішення Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії Вінницької області державної адміністрації №7 від 23.06.2011 року прийняте з порушенням чинного законодавства, оскільки комісія, як на підставу визнання продукції небезпечною, посилається на відсутність супровідних документів, які підтверджують походження і якість продукції, яку він придбав. Також, комісія безпідставно посилається на статтю 36 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів», оскільки на момент прийняття рішення, підстав, які передбачають вилучення та утилізацію продуктів харчування, у комісії не було.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов, посилаючись на обставини викладені в позові.
Представник відповідача позов не визнав та пояснив, що позивач порушив вимоги положень чинного законодавства, що регулює обіг харчової продукції, тому, як результат, настали наслідки, передбачені законодавством, коли у власника продукції відсутні належні документи, що підтверджують якість належної йому продукції. Суспільна небезпека такої продукції є очевидною, оскільки має бути довідка власника для споживання імпортної продукції, а саме супровідні ветеринарні документи. Також, зазначив що всі дії пов'язанні із проведенням оперативно-розшукових заходів здійснювались на підставі Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення стабільної епізоотичної ситуації в Україні»№ 192/2001 від 22.03.2001 року.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 17.06.2011 року в ході проведення оперативно-розшукових заходів співробітниками УБОЗ УМВС України у Вінницькій області спільно з працівниками ветеринарної міліції УМВС у Вінницькій області та роти ДПС ВДАІ м. Вінниці по вулиці Лебединського напроти будинку № 3 у м. Вінниці було зупинено автомобіль марки Форд Транзіт (д/н НОМЕР_1) під керуванням ОСОБА_4. Працівниками ДАІ спільно з працівниками відділу ветеринарної міліції ГУМВС України у Вінницькій області був здійснений огляд автомобіля про що складений протокол огляду (а.с.15). При огляді автомобіля, в багажному відділенні було виявлено наступну продукцію: 22 банки чорної ікри (ємкість 50 грам), 123 банки червоної ікри горбуші (ємкістю 400 грам), 65 банок червоної ікри горбуші (500 грам), 68 банок червоної ікри кети (ємкість 400 грам). Згідно із поясненнями водія, дану ікру йому загружено в м. Чернівці для перевезення на продовольчий ринок по вулиці Папаніна у м. Вінниці (а.с. 17).
Рішенням Державної протиепізоотичної комісії Вінницької обласної державної адміністрації (далі - ДНПК) № 7 від 23.06.2011 року продукцію визнано небезпечною, зобов'язано вилучити її з обігу та направити на Тульчинський ветеринарно-санітарний завод для переробки у відповідних технологічних режимах.
Підставою для прийняття такого рішення, слугувало те, що власником продукції ОСОБА_4 не було надано відповідних супровідних ветеринарних документів, які підтверджують походження вказаної продукції, з метою недопущення виникнення особливо небезпечних інфекційних хвороб спільних для людей і тварин і негативного впливу неякісної і небезпечної продукції на життя, здоров'я людини, майно та довкілля (а.с. 19).
23.06.2011 року працівниками відділу ветеринарної міліції ГУМВС України у Вінницькій області на виконання вищезазначеного рішення ДНПК продукція вилучена та вивезена на ДП Тульчинський «Ветсанзавод»для утилізації. Про що свідчить акт про доставку продукції від 23.06.2011 року (а.с. 19).
Визначаючись щодо позовних вимог суд виходить з наступного.
Згідно частини другої статті 36 Закону України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини»№771/97 від 23.12.1997 року (далі -Закон №771) забороняється обіг об'єктів санітарних заходів, якщо ці об'єкти:
- небезпечні;
- непридатні для споживання;
- неправильно марковані;
- не зареєстровані або не затверджені відповідно до положень даного Закону або містять харчові добавки, ароматизатори, які є зареєстровані відповідно до цього Закону;
- не відповідають технічним регламентам; завезена на територію України контрабандно;
- дата споживання «Вжити до»яких минула.
Відповідно до частин 5,6 цього Закону вилучені харчові продукти, які неможливо повернути в обіг, використовуються для інших, ніж споживання людьми цілей або підлягають знищенню у порядку, встановленому законом.
Згідно із останнім абзацем статті 4 Закону №771 харчові продукти і продовольча сировина не вважаються неякісними, небезпечними для здоров'я і життя людини, якщо шкідливі або токсичні речовини, небезпечні для здоров'я мікроорганізми чи їхні токсини не є для харчового продукту чи продовольчої сировини сторонніми домішками, а їх кількість не перевищує встановлених гранично допустимих рівнів. Тобто, у зазначеній нормі закону законодавець вже допускає можливість доведення безпечності сумнівної продукції.
Крім того, у відповідності до статті 5 Закону України «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції»№1393-XIV від 14.01.2000 року (далі - Закон №1393-XIV) неякісна та небезпечна продукція підлягає обов'язковому вилученню з обігу. Вилучення неякісної та небезпечної продукції з обігу здійснюється власником цієї продукції за його рішенням або за рішенням спеціально уповноважених органів виконавчої влади відповідно до їх повноважень.
Згідно з частиною 3 статті 8 цього ж Закону при приведенні вилученої з обігу неякісної та небезпечної продукції у відповідність до вимог нормативно-правових актів і нормативних документів, які встановлюють вимоги до відповідних видів продукції, зазначена продукція повертається в обіг за рішенням спеціально уповноважених органів виконавчої влади. Згідно із зазначеними нормами Закону № 1393-XIV небезпечну продукцію можна повернути в обіг після проведення необхідних досліджень та перевірок і підтвердження якісних показників продукції. Тобто, у зазначених нормах закону законодавець вже допускає можливість доведення безпечності сумнівної продукції.
Необхідність проведення відповідних окремих перевірок підтверджується статті 7 Закону України №1393-XIV, згідно з якою спеціально уповноважені органи виконавчої влади, які здійснюють державний контроль і нагляд за якістю та безпечністю продукції, на підставі результатів відповідних перевірок видають у межах своїх повноважень обов'язкові для виконання власником продукції рішення про вилучення з обігу неякісної та небезпечної продукції і подальше поводження з нею.
Термін «неякісна та небезпечна продукція»визначається статтею 1 Закону України №1393-XIV, якою передбачено, що до такої продукції відносяться:
- продукція, яка не відповідає вимогам чинних в Україні нормативно-правових актів і нормативних документів стосовно відповідних видів продукції щодо її споживчих властивостей;
- продукція, яка не відповідає обов'язковим вимогам чинних в Україні нормативно-правових актів і нормативних документів щодо її безпеки для життя і здоров'я людини, майна і довкілля;
- продукція, якій з метою збуту споживачам виробником(продавцем) навмисне надано зовнішнього вигляду та (або) окремих властивостей певного виду продукції, але яка не може бути ідентифікована як продукція, за яку вона видається;
- продукція, під час маркування якої порушено встановлені законодавством вимоги щодо мови маркування та (або) до змісту і повноти інформації, яка має при цьому повідомлятися;
- продукція, строк придатності якої до споживання або використання закінчився;
- продукція, на яку немає передбачених законодавством відповідних документів, що підтверджують якість та безпеку продукції.
Проте, ДНПК не забезпечило проведення компетентними органами належних перевірок якісності продукції та, відповідно, не встановило належним чином факт непридатності для використання цієї продукції.
Судом з'ясовано, що позивачем придбавалась продукція (ікра) для власного вжитку на яку була виписана видаткова накладна № 43 від 15.06.2011 року, частину якої в подальшому мав передати своїм родичам. Також, позивач пояснив суду, що не мав на меті в подальшому реалізовувати продукцію, а тому і не вимагав у продавця відповідних санітарних документів. Дану продукцію з м. Чернівці до м. Вінниці, переправляв його знайомий ОСОБА_4, машину якого і було зупинено працівниками відділу ветеринарної міліції ГУМВС України у Вінницькій області.
Згідно абзацу 13 статті 1 Закону №771 державний інспектор ветеринарної медицини - лікар ветеринарної медицини, який працює у Державному департаменті ветеринарної медицини та його територіальних органах, регіональній службі ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, інших державних установах ветеринарної медицини, які мають повноваження державного інспектора ветеринарної медицини за посадою, або лікарі ветеринарної медицини, які уповноважені Департаментом або у випадку іноземної країни її відповідним державним ветеринарним органом здійснювати інспектування тварин та харчових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі, з метою захисту здоров'я людини та/або здоров'я тварин та, якщо це необхідно для міжнародної або внутрішньої торгівлі, здійснювати їх сертифікацію згідно з вимогами відповідних міжнародних організацій та законодавства України.
Відповідно до абзаців 77, 78 вище зазначеної статті Закону встановлено, що об'єктами санітарних заходів є харчові продукти, включаючи харчові продукти для спеціального дієтичного споживання, функціональні харчові продукти, а також харчові добавки, ароматизатори, дієтичні добавки та допоміжні матеріали для переробки, допоміжні засоби та матеріали для виробництва та обігу, а під поняттям «обіг»розуміється переміщення (транспортування) або зберігання та будь-які дії, пов'язані з переходом права власності чи володіння, включаючи продаж, обмін або дарування.
Так, виходячи з вище викладених норм, суд не може погодитися з доводами відповідача, що вказану продукцію позивач мав реалізувати в торговій мережі, оскільки такі доводи спираються лише на пояснення та зі слів водія автомобіля ОСОБА_4 (а.с. 17). Відповідач, обґрунтовує свою позицію лише тим, що зазначена продукція має іноземне походження, а тому повинні бути відповідні санітарні документи, які підтверджували б ветеринарно-санітарний стан харчових продуктів. Ніяких дій та заходів щодо встановлення факту та перевірки подальшого обігу (реалізації) ОСОБА_1 придбаної продукції на ринку «Папаніна»у м. Вінниці, відповідачем не здійснювались. В матеріалах справи відсутні будь-які докази в підтвердження своїх доводів ДНПК, що позивач мав на меті продаж придбаної харчової продукції.
Отже, придбана позивачем харчова продукція, не могла нести загрози виникнення особливо небезпечних інфекційних хвороб спільних для людей і тварин і негативного впливу неякісної та небезпечної продукції на життя, здоров'я людини, майно, довкілля.
За таких обставин, суд вважає рішення ДНПК № 7 від 23.06.2011 року, таким, що було винесено відповідачем безпідставно та передчасно, тобто без з'ясування всіх обставин, що мають бути встановлені до прийняття такого рішення.
Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства (далі -КАС) України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Стаття 19 Конституції України визначає: «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На підставі встановлених обставин та досліджених доказів суд вважає, що відповідачем -суб'єктом владних повноважень не було дотримано встановленої законом процедури прийняття рішення, а відтак таке рішення є протиправним.
Згідно ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Тому необхідно стягнути з Державного бюджету України на користь позивача сплачений ним судовий збір в розмірі 3 грн. 40 коп.
Керуючись статтями 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
Позов задовольнити.
Скасувати рішення № 7 від 23.06.2011 року Вінницької державної надзвичайної протиепізоотичної комісії.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3,40 грн., сплаченого судового збору.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя: Дончик Віталій Володимирович