25 червня 2011 р. Справа № 2а/0270/2515/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Альчука Максима Петровича,
Суддів: Дончика Віталія Володимировича
Томчука Андрія Валерійовича
при секретарі судового засідання: Ткачук Вікторії Олексіївні
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_2, ОСОБА_3 - представник за довіреністю
відповідача : ОСОБА_4 - представник за довіреністю
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_2
до: Вінницької митниці, Державної митної служби України
про: визнання протиправними та скасування наказу про припинення перебування на державній службі в митних органах, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 з адміністративним позовом до Вінницької митниці, Державної митної служби України, про визнання протиправними та скасування наказу про припинення перебування на державній службі в митних органах, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до наказу Державної митної служби України від 09.02.2011 року № 160-к припинено перебування позивача на державній службі в митних органах відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону України "Про державну службу".
Позивач вважає наказ про звільнення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки вищезазначені накази є безпідставними та порушують норми діючого законодавства України.
В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали в повному обсязі, з підстав викладених в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. В обґрунтування заперечень на позов представником відповідача було зазначено про те, що наказ Державної митної служби України від 09.02.2011 року № 106-к є законним та таким, що прийнято відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством України.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
Пунктом 2 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України).
Судом встановлено, що ОСОБА_2 згідно наказу № 47-К від 31.03.2009 року Дністрянської митниці призначений на посаду інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста Могилів-Подільський автомобільний Дністрянської митниці з 01.04.2009 року.
Відповідно до наказу № 135-К від 30.08.2010 року ОСОБА_2 звільнений з займаної посади в порядку переведення до Вінницької митниці відповідно до п. 5 ст. 26 КЗпП України.
З 01.09.2010 року позивач згідно наказу № 162-К від 31.08.2010 року призначений на посаду інспектора відділу митного оформлення "Автомобільний" митного поста "Дністер" Вінницької митниці.
Відповідно до пункту 1 наказу Державної митної служби України від 09.02.2011 року № 160-к інспектору відділу митного оформлення "Автомобільний" митного поста "Дністер" Вінницької митниці ОСОБА_2 09.02.2011 року припинено перебування на державній службі в митних органах відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 30 закону України "Про державну службу".
Підставою для видання даного наказу стали результати службового розслідування проведеного Вінницькою митнецею відповідно до наказу від 13.12.2010 року № 755.
Визначаюсь щодо позовних вимог суд виходить з наступного.
За загальним правилом будь-яке звільнення особи (як у відносинах публічної служби, так і у звичайних трудових відносинах) має бути обґрунтованим, тобто, мати чітко вказану підставу для звільнення, передбачену або Кодексом законів про працю України, або Законом України "Про державну службу".
Закріплений ч. 3 ст. 2 КАС України принцип обґрунтованості прийнятого рішення, в тому числі і рішення про звільнення особи, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.
Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення, в тому числі рішення про звільнення з посади, обов'язково повинно бути мотивованим.
Як зазначено в наказі Державної митної служби України № 1052-к від 23.05.2010 року "Про припинення перебування на державній службі", підставою звільнення позивача є порушення Присяги державного службовця, що передбачено п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону України "Про державну службу".
Загальним актом у сфері проходження публічної служби є Закон України "Про державну службу" (далі - Закон), який регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу та визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.
Відповідно до ст. 3 Закону встановлено, що державна служба ґрунтується на таких основних принципах:
- служіння народу України;
- демократизму і законності;
- гуманізму і соціальної справедливості;
- пріоритету прав людини і громадянина;
- професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі;
- персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни;
-дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України "Про державну службу" державна служба припиняється, передусім, із загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, а також з підстав, визначених даною статтею, зокрема у разі:
1) порушення умов реалізації права на державну службу (ст. 4 цього Закону);
2) недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених ст. 16 цього Закону;
3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби ( стаття 23 цього Закону);
4) відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії (ст. 31 цього Закону);
5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (ст. 12 цього Закону);
6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої ст. 17 цього Закону;
7) неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених ст. 13 цього Закону.
Порушенням трудової дисципліни згідно законодавства України є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов'язків, що проявились в порушенні правил внутрішнього трудового розпорядку, посадових інструкцій, наказів та розпоряджень власника, якщо вони мають законний характер.
Дисциплінарним стягненням є передбачений в нормативно-правовому акті захід впливу, що відповідно до ст. 147-1 КЗпП України застосовується органом, якому надано право прийняття на роботу даного працівника відповідно до його компетенції, за вчинений цим працівником дисциплінарний проступок.
У відповідності до ст. 148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Згідно ж вимог ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обрані виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку, тому що у відповідності до ст. 150 КЗпП України воно може бути оскаржене в порядку, встановленому законодавством, зокрема - главою XV цього Кодексу.
Таким чином, обов'язковими умовами для визначення законним притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності є:
- здійснення працівником порушення трудової дисципліни, тобто невиконання або неналежне виконання з його вини покладених на нього трудових обов'язків, що проявились в порушення правил внутрішнього трудового розпорядку, посадових інструкцій, положень, наказів та розпоряджень власника, якщо вони мали законний характер;
- притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності компетентним органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника;
- застосування до порушника трудової дисципліни одного із заходів стягнення, які прямо передбачені чинним законодавством, в передбачений законом строк та з обов'язковим урахуванням ступеня тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду;
- застосування стягнення передбаченим законом шляхом оголошення в наказі (розпорядженні).
Дисциплінарна відповідальність є дієвим важелем для забезпечення ефективного виконання особами публічної служби наданих повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи підставою звільнення ОСОБА_2 став наказ № 160-К від 09.02.2011 року Державної митної служби України за порушення Присяги державних службовців та припинено його перебування на державній службі в митних органах відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону україни "Про державну службу" як інспектора відділу митного офрмлення "Автомобільний" митного поста "Дністер" Вінницької митниці з 09.02.2011 року. Крім того, судом з'ясовано, що позивач був звільнений в період тимчасової непрацездатності. Так, в період з 14.01.2011 року по 13.05.2011 року ОСОБА_2 знаходився на стаціонарному лікуванні в лікарні ОТД м. Вінниці та лікарні Могилів-Подільської міської територіального медичного об'єднання, що підтверджується відповідними копіями листків непрацездатності № 192288 від 14.01.2011 року; № 192288 (продовжених) від 23.02.2011 року; № 1067356 від 24.03.2011 року та № 067436 від 22.04.2011 року (а.с. 11-15).
Відповідно до ст. 40 КпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.
Відповідно до пункту 17 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 6.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці ч. 3 ст. 40 КЗпП стосуються як передбачених статтями 40, 41(1) КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.
За сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та часткового їх задоволення, оскільки при прийнятті оскаржуваних рішень відповідачами не було дотримано норм чинного законодавства та положень статті 2 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Враховуючи висновок суду про незаконність наказу Державної митної служби України № 160-к від 09.02.2011 року суд, враховуючи вимоги ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України, приходить до висновку про необхідність зобов'язання відповідачів поновити ОСОБА_2 на посаді інспектора відділу митного оформлення "Автомобільний" митного поста "Дністер" Вінницької митниці, допустивши рішення в частині поновлення на роботі до негайного виконання.
Враховуючи встановлений судом факт незаконності звільнення позивача із займаної посади, суд приходить до висновку про те, що період часу з 09.02.2011 року та до моменту поновлення на посаді є періодом вимушеного прогулу позивача, а втрачений за цей час заробіток, відповідно до вимог чинного трудового законодавства України, підлягає відшкодуванню, виходячи з розміру середньорічного заробітку на день звільнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2); поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3).
Частиною 3 ст. 2 КАС України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим ч. 3 ст. 2 КАС України перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Мотивація та докази, надані відповідачем у власних запереченнях, не дають суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували доводи позивача.
Позовні вимоги ОСОБА_2 в частині відшкодування моральної шкоди та витрат за надання правової допомоги, на думку суду не підлягають до задоволення по причині їх недоведеності, оскільки з наданих позивачем документів не вбачається належних та допустимих доказів завдання йому моральної шкоди та не надано належно оформленого договору про надання юридичної допомоги, так як з наданої позивачем квитанції № 19 від 25.05.2011 року не вбачається, які саме юридичні послуги надавались позивачу.
Частиною 1 ст. 11 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд-
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Державної митної служби України № 160-К від 09.02.2011 року про припинення перебування на державній службі в митних органах інспектора відділу митного оформлення "Автомобільний" митного поста "Дністер" Вінницької митниці ОСОБА_2.
Поновити ОСОБА_2 на посаді інспектора відділу митного оформлення "Автомобільний" митного поста "Дністер" Вінницької митниці.
Стягнути з Вінницької митниці на користь ОСОБА_2 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день поновлення на посаді.
Постанову в частині поновлення на посаді, нарахування і виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу, в межах суми стягнення за один місяць, допустити до негайного виконання.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 3 грн. 40 коп. судових витрат.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Головуючий суддя Альчук Максим Петрович
судді Дончик Віталій Володимирович
Томчук Андрій Валерійович