вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
Іменем України
01 липня 2011 р. (12:11) Справа №2а-3684/11/0170/19
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кузнякової С.Ю.,
при секретарі Устіновій І.В.,
за участю позивача ОСОБА_1,
представників відповідачів Нечаєвої Н.О., Мирошніченко К.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі
про спонукання до виконання певних дій та стягнення,
Суть спору: позивач звернулася до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до відповідача, у якому просить поновити ОСОБА_1 на роботі в ДПІ в м. Сімферополі на посаді старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу контролю за місцевими, ресурсними (рентними) та неподатковими платежами управління податкового контролю юридичних осіб з 27 січня 2011 року, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 січня 2011 року по день поновлення на роботі, 5 000,00 грн. моральної шкоди. Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом №10-о від 26.01.2011 року ОСОБА_1 звільнена з займаної посади за прогул без поважних причин, відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України. З даним наказом позивачка незгодна, оскільки прогул без поважної причини не здійснювала, а перебувала на лікарняному з 07.12.2010 року по 17.12.2010 року, а з 07.12.2010 року по 30.12.2010 року на санаторному лікуванні в санаторії ім. Н.А. Семашко в смт. Сімеіз, м. Ялта. Після того, як 17.12.2010 року було закрито лікарняний лист, ОСОБА_1 попередила свого безпосереднього керівника ОСОБА_4, що їй потрібна відпустка за власний рахунок для продовження лікування. Заява про відпустку за власний рахунок була направлена позивачкою до відповідача через знайомого, проте заяву не прийняли у зв'язку з тим, що вона складена російською мовою. 31.12.2010 року ОСОБА_1 вийшла на роботу. Оскільки працювати приходилось в складних умовах, позивачка захворіла та з 14.01.2011 року по 25.01.2011 року перебувала на лікарняному. 26.01.2011 року відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що це останній день її роботи на посаді старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу контролю за місцевими, ресурсними (рентними) та неподатковими платежами управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ в м. Сімферополі та в кінці робочого дня ознайомив з наказом про звільнення. По теперішній час наказ про звільнення та результати службового розслідування у позивачки відсутні, розрахунок по заробітній платі не здійснено. Вказані обставині і стали підставою для звернення до суду.
У судовому засіданні 01.07.2011 року позивач на заявлених позовних вимогах наполягала і просила позов задовольнити.
Відповідач позовні вимоги не визнав, з підстав, викладених у раніше наданих запереченнях, посилаючись на те, що дії ДПІ в м. Сімферополі вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України, нормативно-правовими актами та без порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Розглянув матеріали справи, дослідив докази, надані сторонами, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну службу» державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Відповідно до вказаного Закону позивач до звільнення займав посаду державного службовця та відповідно проходив публічну службу. Отже, даний спір є спором з приводу звільнення з публічної служби.
Законом України «Про державну службу» визначено основні принципи державної служби, до яких відносяться: служіння народу України; демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну службу» основними обов'язками державних службовців є: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.
З системного аналізу вищезазначених норм вбачається, що до основних обов'язків позивача -як державного службовця, зокрема входить й вимоги щодо обов'язковості повідомлення керівництва про перебування на листку непрацездатності, своєчасне надання підтверджуючих документів та здійснення відповідних заходів з метою вирішення питання про відпустку.
Суд також зазначає, що згідно з ст.21 Кодексу законів про працю України трудовій договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу. Додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці. Дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Згідно ст. 140 КЗпП України трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохочення за сумлінну працю.
У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників. Які несумлінно виконують трудові обов'язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.
Статтею 141 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну. Неухильно додержуватися законодавства про працю і правил охорони праці. Уважно ставитися до потреб і запитів працівників. Поліпшувати умови їх праці та побуту.
Відповідно до ч. 1 ст. 142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого органу і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на основі типових правил.
За порушення трудової дисципліни, згідно з ч. 1 ст. 147 КЗпП України до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:
1) догана;
2) звільнення.
Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника (ч. 1 ст. 147-1 КЗпП України). Дисциплінарне стягнення застосовується безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, та не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку ( ст. 148 КЗпП України).
Згідно з ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду. Обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі розпорядженні) і повідомляється працівнику під розписку.
Суд вважає за необхідне зазначити, що положення Кодексу законів про працю України поширюється на спірні правовідносини лише у випадку коли спірні питання не врегульовані Законом України «Про державну службу». Отже, оскільки процедура звільнення працівника через прогул не регламентована Законом України «Про державну службу», до спірних правовідносин повинні бути застосовані норми КЗпП України, що і було здійснено відповідачем.
Судом встановлено, що наказом Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 26.01.2011 р. № 10-о звільнено ОСОБА_1, старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу контролю за місцевими, ресурсними (рентними) та неподатковими платежами управління податкового контролю юридичних осіб з займаної посади 26 січня 2011р. за прогул без поважних причин, у відповідності з п.4 ст.40 КЗпП України.
Підставою для звільнення позивача вказано акт про результати проведення службового розслідування від 13.01.2011 року, наказ ДПІ в м. Сімферополі від 24.01.2011 року № 144 «Про результати службового розслідування стосовно ОСОБА_1», роз'яснення ДПА в АР Крим від 25.01.2011 року № 818/7/10-132, рішення профспілкового комітету ДПІ в м. Сімферополі про надання згоди на звільнення (витяг з протоколу від 26.01.2011 р. № 3), ст. 24 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» зі змінами і доповненнями.
Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 40 Кодекс законів про працю України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Судом встановлено, що відповідно до листка непрацездатності серії АВИ № 332382 від 08.12.2010 року, виданого 3 міською поліклінікою м. Сімферополя, ОСОБА_1 у період з 08.12.2010 року по 17.12.2010 року перебувала на лікарняному з діагнозом «гострий бронхіт».
До роботи повинна була приступити 18.12.2010 року.
З 18.12.2010 року ОСОБА_1 на роботу не виходила, була відсутня на акцизному складі ТОВ «Кримська горілчана компанія» 18.12.2010 р., 20.12.2010 р., 22.12.2010 р., 24.12.2010 р., 26.12.2010 р.,28.12.2010 р., 30.12.2010 року, про що свідчать службова записка № 18/21-0 від 12.02.2011 року ( а. с. 32), а також табелі обліку використання робочого часу за грудень 2010 року (а. с. 53-56).
Відповідно до докладної записки № 5\21-0 від 05.01.2011 року завсектору акцизного збору Н.А. Мухортової ОСОБА_1 до роботи приступила 31.12.2010 року та надала лікарняний лист за період з 08.12.2010 року по 30.12.2010 року ( а. с. 35).
06.01.2011 року ОСОБА_1 були надані письмові пояснення на ім'я В. о. ДПІ в м. Сімферополі Короткової Д.А., у яких позивачка зазначила,що у зв'язку з тим, що вона захворіла і їй представилась нагода пройти лікування в санаторії ім. Семашко з 18.12.2010 року по 30.12.2010 року вона не була присутня на роботі. Просила не вважати зазначені дні прогулом, так як вона дійсно фактично хворіла ( а. с. 40).
В той же час, матеріали справи містять відповідь санаторію ім. Семашко Н.А. № 10 від 17.01.2010 року, відповідно до якої ОСОБА_1 перебувала у санаторії з 07.12.2010 року по 30.12.2010 року як особа, що супроводжує інваліді 1 групи ОСОБА_7 на підставі путівки № 001958, виданої Управління праці та соціального захисту населення Залізничного району м. Сімферополя (а. с. 37).
Факт відсутності позивачки на роботі з 07.12.2010 року по 30.12.2010 року з причин знаходження на санаторному лікуванні в санаторії ім. Семашко підтверджується довідкою санаторію ім. Н.А. Семашко ( а. с. 9) та не оспорюється сторонами.
Судом встановлено, що перебування позивачки в санаторному закладі не було їй призначене на підставі окремого медичного висновку, а строк з 07.12.2010 року обумовлений саме наявністю такої путівок з зазначеного часу.
Таким чином, позивачка приймаючи рішення про супроводження інваліда 1 групи ОСОБА_7 в санаторії ім. Семашко на строк перебування з 07 по 30.12.2010 року усвідомлювала неможливість виходу на роботу по 30.12.2010 року.
Посилання позивача на те, що вона у телефонному режимі повідомляла свого безпосереднього керівника - ОСОБА_4 про те, що їй необхідна відпустка, а також на те, що 16.12.2010 року ОСОБА_1 передала до ДПІ в м. Сімферополі випадковим чоловіка з маршрутки заяву на відпустку протягом 10 календарних днів з 18.12.2010 року через хворобу та проходження лікування, суд не може прийняти до уваги з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про відпустки» за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.
То б то, при отриманні додаткової відпустки без збереження заробітної плати терміном до 15 календарних днів на рік, час отримання такої відпустки потрібно погоджувати з роботодавцем згідно графіку відпусток на підприємстві.
Процедура погодження передбачає отримання згоди роботодавця на час, запропонований робітником, для надання йому відповідної відпустки, та включення часу відпустки робітника до загального графіку відпусток на підприємстві. Більш детально така процедура наведена у листі Міністерства праці та соціальної політики України від 18.03.2009 року № 2961/0/14-09/06. У ньому вказано, що для отримання відпустки, передбаченої ст. 26 Закону України «Про відпустки», одного бажання працівника недостатньо, обов'язковою умовою тут є спільна згода сторін. Працівник у заяві на ім'я роботодавця про надання такої відпустки має навести сімейні обставини або інші причини, що спричинили необхідність надання такої відпустки, додатками долучаючи до заяви документи, що ці обставини підтверджують. Перелік таких обставин у законодавстві не встановлений, оскільки їх поважність залежить від конкретних обставин, які можуть скластися у житті того чи іншого працівника. Тому рішення - надавати чи не надавати працівникові за тими чи іншими причинами вказану відпустку - належить виключно до компетенції роботодавця.
Виходячи з зазначеного, суд дійшов висновку, що працівник не може на власний розсуд вирішувати питання про відпустку, а ця відпустка має бути встановлена за згодою між працівником та власником й надається йому на підставі наказу про це.
З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що заява не була прийнята, оскільки не містила віз керівництва та наказ про відпустку не видавався.
Таким чином, суд вважає, що роботодавець відмовив ОСОБА_1 у наданні 10 днів неоплачуваної відпустки, отже, погодження не відбулося, а тому у позивача права на відпустку не виникло.
Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до листка непрацездатності серії АВИ № 332382 від 08.12.2010 року, виданого 3 міською поліклінікою м. Сімферополя, ОСОБА_1 була на прийомі у лікаря в 3 міській поліклініки м. Сімферополя 11.12.2010р. та 15.12.2010р., тобто мала можливість узгодити питання про надання відпустки з ДПІ в м. Сімферополі.
Інших дій щодо повідомлення відповідача про наявність причин відсутності на роботі з 18.12.2011 року позивачем вчинено не було.
За таких обставин суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 свідомо допустила прогул на роботі 18.12.2010 року та 30.12.2010 року.
Звільнення з підстави, передбаченої пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю України, вважатиметься законним лише в тому випадку, коли не існує поважних причин, за яких працівником допущено прогул.
Посилання позивача на те, що ОСОБА_1 у період з 18.12.2010 року по 30.12.2010 року хворіла, суд не приймає з оглядну на положення Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13 листопада 2001 № 455 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 4 грудня 2001 року за № 1005/6196.
Отже, позивачем не надано до суду доказів тимчасової непрацездатності за період з 18.12.2010 року по 30.12.2010 року, що свідчить про відсутність поважних причин для невиходу позивача на роботу.
Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що згідно з вимогами чинного законодавства призначення та звільнення з посади державного службовця відбувається на підставі відповідного наказу. В той же час, наказ ДПІ в м. Сімферополі від 26.01.2011 року № 10-0 про звільнення ОСОБА_1, старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу контролю за місцевими, ресурсними (рентними) та неподатковими платежами управління податкового контролю юридичних осіб з займаної посади 26 січня 2011р. за прогул без поважних причин, у відповідності з п.4 ст.40 КЗпП України на час розгляду справи не скасований, не визнано нечинним в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Відповідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень довів правомірність своїх дій.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 27 січня 2011 року по день поновлення на роботі та 5 000,00 грн. моральної шкоди, то вони не підлягають задоволенню оскільки є похідними від вимоги про поновлення ОСОБА_1 на роботі в ДПІ в м. Сімферополі на посаді старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу контролю за місцевими, ресурсними (рентними) та неподатковими платежами управління податкового контролю юридичних осіб.
Враховуючи наведене та беручи до уваги, що у даній справі судом не виявлено порушення прав та законних інтересів позивачки з боку відповідача, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог.
Під час судового засідання, яке відбулось 01.07.2011 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено 06.07.2011 р.
Керуючись ст.ст. 94, 160-163 КАС України, суд -
Відмовити у задоволенні позову.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Кузнякова С.Ю.