"20" квітня 2011 р. К/9991/5277/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України
в складі: головуючого-судді: Стародуба О.П.,
суддів: Амєліна С.Є., Гаманка О.І., Кобилянського М.Г., Тракало В.В.,
розглянувши в місті Києві в порядку письмового провадження касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Рівненському районі Рівненської області на постанову Рівненського районного суду Рівненської області від 15.12.2009 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 13.05.2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Рівненському районі Рівненської області про зобов'язання вчинити певні дії-
3.12.2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до управління Пенсійного фонду України в Рівненському районі Рівненської області про зобов'язання нарахувати та виплатити в її користь невиплачене як дитині війни підвищення пенсії відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за 2006-2008 роки та надалі нараховувати їй щомісячне підвищення до пенсії.
Постановою Рівненського районного суду Рівненської області від 15.12.2009 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Рівненському районі Рівненської області нарахувати на виплатити на користь ОСОБА_1 невиплачене щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»за періоди з 9.07.2007 по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 по 31.10.2008 року включно, враховуючи раніше виплачене підвищення до пенсії за відповідні періоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 13.05.2010 року апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Рівненському районі Рівненської області залишено без задоволення, а постанову Рівненського районного суду Рівненської області від 15.12.2009 року -без змін.
З такими рішеннями судів не погодився відповідач, подав касаційну скаргу, в якій покликається на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постановлені судами першої та апеляційної інстанцій рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Вимоги за касаційною скаргою мотивує тим, що виплата підвищення пенсії дітям війни здійснювалась в розмірах передбачених Законами України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік та в межах передбачених на це видатків, а також, що законодавством не визначено, з якого саме розміру мінімальної пенсії за віком слід виходити при визначенні розміру підвищення до пенсії дітям війни. Крім того, вважає, що позивачем пропущено річний строк звернення до суду, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Заслухавши доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачу як дитині війни відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»пенсія повинна підвищуватись на 30% мінімальної пенсії за віком встановленої на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007р. та 22.05.2008р. визнано неконституційними положення Законів України «Про Державний бюджет України на 2007-2008 роки»в частині обмеження розміру підвищення пенсії дітям війни на 2007-2008 роки.
В частині вимог за 2006 рік в задоволенні позову відмовлено, оскільки положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»в частині обмеження розміру підвищення пенсії дітям війни на 2006 рік діяли і неконституційними не визнавались.
Поряд з тим, задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на спірні правовідносини не поширюється строк позовної давності, застосувавши до них положення статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відповідно до якої суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Однак при цьому, судом не враховано положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень якого, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Оскільки статтею 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»передбачено інші ніж статтею 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення»правила виплати пенсії за минулий час, а тому в цій частині Закон України «Про пенсійне забезпечення»застосуванню не підлягає.
В свою чергу статтею 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»передбачено виплату пенсії за минулий час без обмеження у часі лише в разі її попереднього нарахування. Оскільки суми належної позивачу як дитині війни пенсії нараховані не були, а тому на спірні правовідносини положення статті 46 зазначеного Закону також не поширюється.
Таким чином судам до спірних правовідносин слід було застосовувати положення статті 99 КАС України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) та вирішити заяву позивача про поновлення строку звернення до суду відповідно до статті 100 КАС України, що зроблено не було.
Відповідно до частини 2 статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи, що судами в порушення вимог статей 99-100 КАС України заява про поновлення строку звернення до суду вирішена не була, а суд касаційної інстанції відповідно до частини 1 статті 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Рівненському районі Рівненської області задовольнити частково.
Постанову Рівненського районного суду Рівненської області від 15.12.2009 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 13.05.2010 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
ГОЛОВУЮЧИЙ: О.П. СТАРОДУБ
СУДДІ: С.Є. АМЄЛІН
О.І. ГАМАНКО
М.Г. КОБИЛЯНСЬКОГО
В.В. ТРАКАЛО