"16" березня 2011 р. м. Київ К-4973/08
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді: Бившева Л.І.
Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.
Федоров М.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва
на постанову Господарського суду м. Києва від 26.01.2007 р.
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2008 р.
у справі № 46/476-А
за позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва
до Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_6
про стягнення 17 023,35 грн.,
Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_6 (надалі -позивач, СПД ФО ОСОБА_6.) звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (надалі -відповідач, ДПІ у Голосіївському районі м.Києва) про стягнення 17 023,35 грн.
Постановою Господарського суду м. Києва від 26.01.2007 р. (суддя -С.В. Шабунін), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2008 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -М.В. Межевич, судді: І.І. Бараненко, В.І. Маслій), у позові відмовлено повністю.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій було прийняті з порушенням норм матеріального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав неправильного застосування ними приписів підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон України «Про податок на додану вартість»), та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача не надав.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як вбачається з матеріалів справи, представниками позивача було проведено документальну перевірку дотримання вимог чинного законодавства з питання оподаткування відповідача за період з 01.10.2002 р. по 30.09.2005 р., за результатами якої 28.03.2006 р. було складено акт № 75/1704/217659107 (надалі акт).
Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: пунктів 6, 10 статті 3 Закону України від 06.07.1995 р. № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»(надалі -Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»), що виразилося у незабезпеченні зберігання позивачем використаних книг обліку розрахункових операцій та контрольних стрічок протягом трьох років; підпункту «а»пункту 1 статті 19 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 р. № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», підпункту «а» пункту 19.1 пункту 19 Закону України від 22.05.2003 р. №889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме: неналежне ведення обліку доходів та витрат (відсутність на час перевірки книги обліку доходів та витрат); підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон України «Про податок на додану вартість»), що виразилося у віднесенні до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у розмірі 10 286,00 грн., які на момент проведення документальної перевірки не були підтверджені податковими накладними.
На підставі акта були прийняті податкові повідомлення-рішення: від 10.04.2006 р. №0000991704/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 15 429,00 грн., у т.ч. 10 286,00 -основного платежу та 5 143,00 грн. -штрафних (фінансових) санкцій; від 28.03.2006 р. № 0000981704/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на доходи від підприємницької діяльності у розмірі 1 494,00 грн.; рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 10.04.2006 р. №0001001704/0, яким застосовано до позивача 510,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що наявними у матеріалах справи доказами не підтверджується факт неправомірного формування податкового кредиту, а відтак підстав вважати обґрунтованими висновки акта перевірки -відсутні.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та вважає їх передчасними з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій не були враховані приписи частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно, частинами четвертою та п'ятою цієї статті на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов'язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України оригінали письмових доказів, що є у справі, повертаються судом після їх дослідження, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання законної сили судовим рішенням у справі за клопотанням осіб, які їх надали. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.
Так, в процесі розгляду даної справи судами першої та апеляційної інстанцій не було досліджено первинні документи, що підтверджують обґрунтованість віднесення відповідачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 10 286,00 грн. Висновки судів про те, що ненадання для перевірки первинної бухгалтерської документації не є порушенням податкового законодавства є правильними, однак правомірність формування податкового кредиту може бути підтверджена лише оригіналами, або належним чином завіреними копіями, відповідних податкових накладних.
Крім того, судами попередніх інстанцій було залишено поза увагою та не надано правової оцінки порушенням підприємцем приписів Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», за що до останнього було застосовано штрафні (фінансові) санкції.
Приймаючи рішення у даній справі, відповідно до вимог статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, судам необхідно було витребувати та, відповідно, дослідити докази, якими спростовується законність визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість та спірної суми штрафних (фінансових) санкцій.
Оскільки зазначені обставини справи, не були з'ясовані, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, і це порушення вимог ч.4, ч.5 ст.11 КАС України не може бути усунено судом касаційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду справи, встановлених ст.220 КАС України, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у цій ухвалі, виконати вимоги процесуального законодавства, зокрема ч.4 та ч.5 ст.11 КАС України щодо з'ясування всіх обставин у справі, ст.86 цього Кодексу щодо оцінки доказів та в залежності від встановленого і у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва у справі № 46/476-А задовольнити частково.
2. Постанову Господарського суду м. Києва від 26.01.2007 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2008 р. у справі № 46/476-А скасувати.
Справу № 46/476-А направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Бившева Л.І.
Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.
Федоров М.О.