"05" травня 2011 р. м. Київ К-13993/10
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. -головуючий, судді Голубєва Г.К., Маринчак Н.Є., Рибченко А.О., Степашко О.І.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції (далі -Тернопільська ОДПІ)
на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.06.2009
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2010
у справі № 2-а-1650/09/1970 (53725/09/9104)
за позовом Тернопільської ОДПІ
до ОСОБА_1
про зобов'язання вчинити певні дії.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
Тернопільська ОДПІ звернулася з позовом про зобов'язання відповідача задекларувати доходи, за наслідками отримання яких ОСОБА_1 як засновником було збільшено розмір статутних фондів приватного підприємства «Креатур-Буд»та товариства з обмеженою відповідальністю «Креатур-Буд Тернопіль», та про зобов'язання відповідача надати доповнення (зміни) до статуту приватного підприємства «Креатур-Буд».
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.06.2009, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2010, відмовлено у відкритті провадження за названим позовом з мотивів непідсудності даних вимог адміністративному суду.
У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Тернопільська ОДПІ просить скасувати оскаржувані ухвали місцевого та апеляційного судів та направити справу на розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Так, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що зазначений спір є публічно-правовим, позаяк походить з визначених статтею 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» функцій податкового органу.
Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС).
Перевіривши правильність застосування судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги Тернопільської ОДПІ з урахуванням такого.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Компетенцію адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ визначено статтею 17 КАС. Зокрема, згідно з пунктом 4 частини першої цієї статті компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
В силу приписів статті 104 КАС (у редакції, що діяла на момент подання цього позову) суб'єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, встановлених законом.
Вказані положення КАС кореспондуються із пунктом 5 частини четвертої статті 50 цього ж Кодексу, за змістом якого відповідачами в адміністративній справі можуть бути: громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
Таким чином, особливість процесуальної правосуб'єктності податкового органу як суб'єкта владних повноважень в адміністративному судочинстві полягає у можливості звернення до суду лише у разі, якщо таке право прямо передбачено законом.
Статус Державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначено Законом України «Про державну податкову службу в Україні».
Проте ані вказаним Законом, ані іншими законами України не передбачено право органів державної податкової служби на пред'явлення адміністративних позовів до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень про зобов'язання вчинити певні дії, зокрема подати декларацію про доходи.
Крім того, відповідно до підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(що діяв на момент виникнення спірних правовідносин) платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.
В силу ж вимог підпункту 4.2.2 пункту 4.2 цієї ж статті Закону контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо, зокрема, платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію.
Таким чином, неподання відповідачем декларації про особистий майновий стан та доходи є підставою, зокрема, для здійснення податковим органом донарахування податкового зобов'язання з відповідного податку.
Наведене також виключає правомірність подання цього позову.
Не може бути предметом розгляду в адміністративному суді і позовна вимога про зобов'язання надати податковому органу доповнення (зміни) до статуту підприємства як така, що не ґрунтується на вимогах Закону.
Відтак попередні судові інстанції цілком правомірно відмовили у відкритті провадження у справі за цим позовом.
Відповідно до частини третьої статті 2201 КАС суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 230, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції відхилити.
2. Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.06.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2010 у справі № 2-а-1650/09/1970 (53725/09/9104) залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:Г.К. Голубєва
Н.Є. Маринчак
А.О. Рибченко
О.І. Степашко