"14" квітня 2011 р. м. Київ К-10494/09
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.
суддів: Бившевої Л.І., Ланченко Л.В., Маринчак Н.Є., Степашка О.І.
при секретарі Хомініч С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційні скарги суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2 та Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва
на постанову Господарського суду м. Києва від 10.07.2007
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2009
у справі № 25/102-А Господарського суду м. Києва
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2
до 1. Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва
2. Державного казначейства України
треті особи: 1. приватне підприємство “Деніза”
2. Головне управління державного казначейства України у м. Києві
про визнання неправомірними дій та стягнення шкоди
Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2 пред'явила позов до ДПІ у Подільському районі м. Києва, Державного казначейства України, треті особи без самостійних вимог приватне підприємство «Деніза», Головне управління Державного казначейства України у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності посадових осіб Головного відділу податкової міліції ДПІ у Подільському районі м. Києва, що виразилася в неналежному виконанні своїх службових обов'язків; не здійсненні контролю за збереженням майна, конфіскованого постановою Подільського районного суду м. Києва від 22.02.2002, за своєчасним надходженням до Державного бюджету України коштів від реалізації цього майна; невиконанні вимог абзацу четвертого пункту 7 та пункту 19 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним»від 25.08.1998 № 1340; стягнення з держави Україна в особі Державного казначейства України 35958,17 грн. на відшкодування шкоди, завданої вищевказаною бездіяльністю.
Постановою Господарського суду м. Києва від 10.07.2007, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2009, позов задоволено частково: стягнуто з Державного бюджету України (з рахунків, визначених державним казначейством України) на користь позивача 35958,17 грн. вартості вилученого (конфіскованого) майна. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Висновок суду про наявність підстав для часткового задоволення позову вмотивований посиланням на встановлений в судовому процесі факт неправомірної реалізації майна, вилученого у позивача, внаслідок не забезпечення ДПІ у Подільському районі м. Києва контролю за реалізацією цього майна після зупинення виконання постанови Подільського районного суду м. Києва від 22.02.2002, якою це майно було конфісковане, та скасування цієї постанови.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, змінити постанову суду першої інстанції та задовольнити позов в повному обсязі заявлених вимог, посилаючись на те, що судами попередніх інстанцій її вимоги щодо визнання бездіяльності посадових осіб відповідача не були розглянуті.
В свою чергу ДПІ у Подільському районі м. Києва просить скасувати ухвалені у справі судові рішення в частині задоволених позовних вимог, постановити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій ст. 33 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», пункту 14 постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.1998 № 1340.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що постановою Подільського районного суду м. Києва від 22.02.2002 громадянин ОСОБА_3 був притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією товарів, а саме: склотари та ящиків до неї, які незаконно зберігаються в складських приміщеннях за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2. Виконання цієї постанови суд доручив ДПІ у Подільському районі м. Києва, про що зазначено в самій постанові (а.с. 85-86).
Вилучене за вказаною адресою майно ДПІ у Подільському районі м. Києва передала на реалізацію приватному підприємства «Девіза», включеному до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій, що здійснюють зберігання та реалізацію конфіскованого, безхазяйного та іншого належного державі майна.
Впродовж періоду часу з 27.02.2002 по 12.03.2002 ПП «Девіза»реалізувало вилучене майно на загальну суму 189266,86 грн., перерахувавши з цих коштів до Державного бюджету України 153308,69 грн. та залишивши в своєму розпорядженні 35958,17 грн. як винагороду відповідно до умов договору, яким підприємство було уповноважене на реалізацію конфіскованого, безхазяйного та іншого належного державі майна.
Постановою Голови апеляційного суду м. Києва від 21.03.2002 постанова Подільського районного суду від 22.02.202 скасована, а справа направлена на новий розгляд. За результатами нового розгляду постановою Подільського районного суду м. Києва від 17.04.2002 провадження у справі закрите з підстав недоведеності вини громадянина ОСОБА_3. в скоєні правопорушення, передбаченого ст. 160-2 КпАП України, товари, вилучені із складських приміщень за адресами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 в м. Києві, повернуті власнику.
Постановою Подільського районного суду м. Києва від 26.07.2004 встановлений порядок виконання постанови від 17.04.2002 як повернення ОСОБА_2 189266,86 грн.
Фактично з бюджетних рахунків позивачу повернуті грошові кошти в сумі 153308,69 грн.
Згідно з частиною другою ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
За змістом цієї норми задоволення адміністративного позову про відшкодування шкоди презумує визнання судом протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, іншого порушення прав, свобод та інтересів особи, якими заподіяна шкода.
Як зазначено, позивач звернулася з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправною бездіяльність посадових осіб відповідача та стягнути матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок такої бездіяльності. Задовольняючи позов в частині вимог про стягнення шкоди та відмовляючи в позові в частині вимог про визнання протиправною бездіяльність, суд не навів мотивів такої відмови. Фактично суд дійшов протилежних висновків при оцінці поведінки службових осіб відповідача, яку позивач просив визнати протиправною бездіяльністю, та наслідками такої поведінки, що робить ці висновки непослідовними.
Відповідно до положень пункту 3 частини 1 ст. 163 КАС України в мотивувальній частині постанови має бути зазначено встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд виходив при прийнятті постанови, положення закону, яким він керувався. Аналогічна вимога встановлена пунктом 3 частини 1 ст. 206 цього Кодексу і до мотивувальної частини ухвали суду апеляційної інстанції.
Мотиви, з яких суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог про визнання протиправної бездіяльності, положення закону, яким при цьому керувався, в постанові суду першої інстанції не зазначені. Так само не зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції відхилив апеляційну скаргу позивача на постанову суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, і в ухвалі апеляційного суду.
Зазначені порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права призвели до порушення права позивача на судовий захист, закріпленого ст.6 КАС України, оскільки не вмотивована відмова суду в задоволенні позову по суті є позбавленням позивача правосуддя.
Що ж до висновку судів попередній інстанцій про підстави для задоволення позову про стягнення шкоди, то такий не відповідає фактичним обставинам справи.
Відносини з приводу відшкодування шкоди є деліктним правовідносинами. Їх елементом є, зокрема причинний зв'язок між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю), що заподіяли шкоду. При цьому підставою для відшкодування шкоди є прямий, безпосередній причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що шкода в розмірі 35958,17 грн. заподіяна внаслідок неналежного виконання посадовими особами ГВ ПМ ДПІ у Подільському районі м. Києва обов'язку щодо контролю за зберіганням та реалізацією конфіскованого майна. Разом з тим, в судовому процесі не встановлено, що вилучене згідно постанови Подільського районного суду від 22.02.2002 майно було втрачене, зіпсоване чи у інший спосіб зменшило свою вартість, внаслідок чого виручені від його продажу грошові кошти складають суму, що нижча його дійсної вартості. Позивач також не посилається на подібні обставини, так само як не посилається на те, що майно було реалізоване за навмисно встановлену низьку ціну.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що, отримавши 15.03.2002 лист Голови Апеляційного суду м. Києва від 11.03.2002 про зупинення виконання постанови Подільського районного суду м. Києва від 22.02.2002, в цей же день повідомив ПП «Деніза»про необхідність призупинення реалізації конфіскованого майна. Ці доводи відповідача належним чином перевірені не були. Не було з'ясовано в судовому процесі і питання щодо зв'язку між діями ДПІ по виконанню постанови Подільського районного суду від 22.02.2002 та шкодою, завданою позивачу, а також щодо першопричини виникнення шкоди. Зокрема, суд не з'ясував, в якому причинному зв'язку знаходиться шкода, завдана позивачу, з незаконною конфіскацією належного їй майна.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, в тому числі, у випадку закриття справи про адміністративне правопорушення (пункт 4 ст. 2 цього Закону).
Частиною другою ст. 4 цього Закону встановлено, що майно, зазначене в пункті 2 статті 3 цього Закону (зокрема, майно конфісковане або звернене в доход держави судом) повертається в натурі, а в разі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно.
У разі ліквідації підприємств, установ, організацій, яким майно було передано безоплатно, або недостатності у них коштів для відшкодування шкоди вартість майна (частина вартості) відшкодовується за рахунок державного бюджету.
Вартість майна визначається за цінами, що діють на момент прийняття рішення про відшкодування шкоди. У разі пошкодження майна завдана шкода відшкодовується повністю (частини третя і четверта цієї статті).
Постановою Подільського районного суду від 26.07.2004 питання про відшкодування шкоди, завданої позивачу, фактично було вирішене: суд постановив повернути ОСОБА_2 кошти в сумі 189266,84 грн., які надійшли на рахунки Відділення Державного казначейства в Подільському районі м. Києва (код платежу 24010200, рахунок 311181048800008, код платежу 24020000 рахунок 31111078900008) в Управлінні Державного казначейства у м. Києві) з 5 березня 2002 року по 14 березня 2003 року (а.с.80-81).
Згідно з частиною п'ятою ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до частини другої ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження»рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Неповне з'ясування судами першої та апеляційної інстанцій обставин щодо підстав спричинення позивачу шкоди призвело до того, що ухвалені у справі судові рішення не відповідають вимогам ст. 159 КАС України.
Наведені порушення судом вимог частин четвертої та п'ятої ст. 11, ст. 86 КАС України унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що, в свою чергу, відповідно до частини другої ст. 227 цього Кодексу є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, вжити всі передбачені чинним процесуальним законодавством засоби для забезпечення з'ясування всіх обставин у справі, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 220, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційні скарги суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2 та Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва задовольнити частково, скасувати постанову Господарського суду м. Києва від 10.07.2007, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2009, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Головуючий підписЄ.А.Усенко
Судді підписЛ.І.Бившева
підписЛ.В.Ланченко
підписН.Є.Маринчак
підписО.І.Степашко