06 липня 2011 р.Справа № 2-а-5983/10/1570
Категорія:10.1Головуючий в 1 інстанції: Бойко Л.М.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду
в складі:
головуючого судді - Шеметенко Л.П.
суддів - Домусчі С.Д.
- Скрипченка В.О.
при секретарі - Криульової А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2011 року по справі за адміністративним позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Горяц-Т»про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2009 році у розмірі 7744 грн. 96 коп. та пені за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 116 грн. 17 коп., -
07.06.2010 р. Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Горяц-Т»про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2009 році у розмірі 7 744 грн. 96 коп. та пені за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 116 грн. 17 коп.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що товариством з обмеженою відповідальністю «Горяц-Т» згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік від 22.02.2010 р. порушено ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21.03.1991р. №875-ХІІ, а саме відповідачем не дотримано вимоги щодо середньооблікової чисельності працюючих інвалідів і становить менше, ніж встановлено нормативом, зокрема, відповідачем у відповідності із нормативом місць, призначених для працевлаштування інвалідів, повинно бути створено 4 місця, проте створено тільки 2 робочих місця.
Відповідач заперечував проти задоволення адміністративного позову, зазначивши, що ТОВ «Горяц-Т»протягом 2009 р. до Одеського міського центру зайнятості надавались звіти за формою № 3-ПН про наявність вакансій, до яких не встановлювались особливі вимоги, та які є придатними для працевлаштування інвалідів, однак позивач не направляв інвалідів для їх працевлаштування. Також представник відповідача зазначив, що вимоги позивача та факт застосування до відповідача санкцій є безпідставними, оскільки обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування згідно Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2011 року у задоволенні адміністративного позову Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Горяц-Т»про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2009 році у розмірі 7 744 грн. 96 коп. та пені за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 116 грн. 17 коп. -відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції та постановлення нової про задоволення вимог.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно «Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік»середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу ТОВ «Горяц-Т» за 2009 рік склала 109 осіб, в зв'язку з чим норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у відповідності до ст.19 Закону України «Про основи захищеності інвалідів в Україні»склав 4 робочих місця.
Відповідно до матеріалів справи, ТОВ «Горяц-Т»подавало до Одеського міського центру зайнятості звіти про наявність вакансій, відповідно до яких відповідач протягом 2009 року інформував центр зайнятості про наявність вільних робочих місць, на які можуть бути працевлаштовані інваліди.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції врахував, що відповідач систематично інформував органи державної служби зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, однак зазначеними органами інваліди для працевлаштування до відповідача не направлялись, та прийшов до висновку, що ТОВ «Горяц-Т»виконало вимоги законодавства щодо створення робочих місць для інвалідів та їх працевлаштування.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та вважає його таким, що відповідає вимогам матеріального права, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 20 чоловік, - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено Законом.
Частиною 1 ст. 20 вказаного Закону передбачено, що підприємство (об'єднання), установи і організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом (ст. 19 цього Закону), щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
При цьому, ч.3 ст.18-1 зазначеного Закону передбачено, що державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Відповідно до ч.3 ст.19 наведеного Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Так, відповідно до п.10 «Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1995 року №314, працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Крім того, відповідно до п.5, п. 14 наведеного вище Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів передбачено, що підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів; підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інваліда.
Одночасно, ч.3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»зазначає, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, колегія суддів приходить до висновку, що виконанню відповідними органами обов'язку працевлаштувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належить, зокрема, здійснення заходів із створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність вакантних посад для інвалідів.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем протягом 2009 року систематично надавалася державній службі зайнятості інформація, необхідна для працевлаштування інвалідів, шляхом подання Звітів (форма № 3-ПН), у яких зазначено вакансії для працевлаштування інвалідів, відповідачем подавався позивачу щорічний звіт за формою № 10-П1.
Згідно листа Одеського міського центру зайнятості від 26 серпня 2010 року № 2938/17/02 інваліди, які перебували на обліку за 2009 рік були ознайомлені з вакансіями, які наддавались ТОВ «Горяц-Т».
Суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги як належний доказ відмови відповідача у працевлаштуванні інваліда, що був наданий центром зайнятості, а саме направлення на працевлаштування інваліда до ТОВ «Горяц-Т», в якому є відмітка посадової особи Одеського міського центу зайнятості про те, що в телефонному режимі з'ясовано, що вказаний інвалід не відповідає вимогам професії касира торговельного залу згідно вимог індивідуальної програми реабілітації, оскільки документально підтвердженої відповіді саме від ТОВ «Горяц-Т»стосовно працевлаштування інваліда позивачем не надано.
За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обов'язок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Відповідачем створено робочі місця для інвалідів, однак в його діях не вбачається вини щодо незабезпечення працевлаштування інвалідів у звітному періоді, тобто в 2009 році, та відсутні підстави для застосування до відповідача штрафних санкцій.
Згідно з ч.2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Отже, оскільки відповідачем доведено, що він вжив всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, то він не може нести відповідальність за не направлення уповноваженими органами інвалідів для працевлаштування, а також за відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись на його підприємстві, що було вірно встановлено судом першої інстанції.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ч.1 ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2011 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Повний текст судового рішення виготовлено 11 липня 2011 року.
Головуючий:/підпис/Л Л.П. Шеметенко
Суддя:/підпис/С.Д. Домусчі
Суддя:/підпис/В.О.Скрипченко