79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
06.05.08 Справа № 11/44
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючого судді Юрченка Я.О.
суддів Якімець Г.Г.
Зварич О.В.
розглянув апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Радехівський цукровий завод», с.Павлів Радехівського району
на рішення Господарського суду Львівської області від 13.03.2008р.
у справі № 11/44
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ввіко», м.Київ
до Відкритого акціонерного товариства «Радехівський цукровий завод», с.Павлів Радехівського району Львівської області
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне підприємство «Ресурспостач», м.Київ
про стягнення 177796,70 грн. збитків та передачу товару в натурі
За участю представників:
позивача: Мацко М.А.
відповідача: Василишин В.Р.
третьої особи: не з'явився
Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.03.2008р. у справі № 11/44 частково задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ввіко», м.Київ та стягнуто з Відкритого акціонерного товариства «Радехівський цукровий завод», с.Павлів Радехівського району на користь позивача 3714,69грн. збитків, 35,56грн. державного мита та 2,36грн. вартості інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, зобов'язано ВАТ «Радехівський цукровий завод»передати у власність ТзОВ «Ввіко»цукор пісок у кількості 91 тонна відповідно до наряду №1167/6-5 від 19.11.2007р., в решті позовних вимог (щодо стягнення 169260,00грн. штрафу та 4822,01грн. пені) -у позові відмовлено.
При прийнятті рішення про задоволення позову місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач необґрунтовано утримує в себе майно позивача, оскільки відповідач не є власником майна, а вказане майно знаходиться у нього на відповідальному зберіганні.
Скаржник, відповідач у справі, з рішенням суду не погоджується, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати з підстав неповного з'ясування та недоведеності обставин справи, які суд визнав встановленими, з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Зокрема скаржник покликається на те, що постановою Господарського суду Львівської області від 24.01.2008р. ВАТ «Радехівський цукровий завод»визнано банктуром та відкрито ліквідаційну процедуру, а згідно з ст.23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута; вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури; виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому розділом ІІІ Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Державний комітет України з державного матеріального резерву ніколи не укладав з відповідачем договору про відповідальне зберігання цукру-піску.
Представник відповідача в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав.
Позивач у письмовому запереченні на апеляційну скаргу, представник позивача в судовому засіданні проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечили, просили рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Третя особою не забезпечила участі уповноваженого представника в судовому засіданні, хоча була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, про причини неявки не повідомила, письмових пояснень з приводе апеляційної скарги не подала
Виходячи з приписів ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами за відсутності представника третьої особи.
Розглянувши доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої і апеляційної інстанцій, між Державним комітетом України з державного матеріального резерву та ДП «Ресурспостач»10.02.2006р. було укладено договір доручення № Юр-234/2006, відповідно до якого підприємство приймає на себе зобов'язання вчинити від імені та за рахунок Держкомрезерву юридичні та інші дії, направлені на організацію проведення конкурсу, щодо реалізації матеріальних цінностей державного резерву. За результатами проведення конкурсу підприємство укладає угоди (договори) з переможцями конкурсу на реалізацію матеріальних цінностей.
За результатами конкурсу з реалізації матеріальних цінностей державного резерву, оформлених Протоколом засідання конкурсної комісії №15-ІІ/прод від 10.08.2007р., та у відповідності до Закону України «Про державний матеріальний резерв» між ДП «Ресурспостач» (третя особа) та ТзОВ «Ввіко» (позивач) 16.08.2007р. укладено договір купівлі-продажу №1-2196.
Позивач свої зобов'язання за договором щодо попередньої оплати вартості товару протягом 10 банківських днів в розмірі 100% виконав повністю, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями.
Додатком № 1 до договору № 1-2196 від 16.08.2007р. визначено вартість, кількість та номенклатура (асортимент) матеріальних цінностей, які продаються зі складу, зокрема ті, що знаходяться в ВАТ «Радехівський цукровий завод»(відповідач) в кількості 91 тонн вартістю 186000,00грн.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про державний матеріальний резерв» запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщується на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Частина запасів матеріальних цінностей державного резерву може зберігатися на промислових, транспортних, сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.
Пунктом 4.2 договору № 1-2196 встановлено, протягом 10 робочих днів з дати отримання продавцем (третьою особою) грошових коштів на умовах і в розмірі передбачених договором продавець передає покупцю наряд (наряди) Держкомрезерву України на відпуск матеріальних цінностей державного резерву.
На виконання умов договору третьою особою 19.11.2007р. передано наряд № 1167/6-5 на дев'яносто одну тону цукру піску, який знаходиться на відповідальному зберіганні у відповідача.
04.12.2007р. листом № 5579 ДП «Ресурспостач» повідомило відповідача про необхідність переоформлення цукру-піску на обліковий рахунок позивача на підставі наряду № 1167/6-5 від 19.11.2007р.
У відповідь на вказаний лист № 5579 від 04.12.2007р. ВАТ «Радехівський цукровий завод»листом № 86 від 05.12.2007р. повідомив ДП «Ресурспостач», а також Державний комітет України з державного матеріального резерву, про те, що у нього дійсно на відповідальному зберіганні перебуває 91 тонна цукру-піску державного матеріального резерву, однак оскільки між Держкомрезервом та ВАТ «Радехівський цукровий завод»не погоджено всіх питань щодо порядку та умов відшкодування понесених витрат на зберігання, наряд № 1167/6-5 від 19.11.2007р. повернуто без виконання.
Тобто відповідачем визнано факт перебування у нього на відповідальному зберіганні 91 тонни цукру-піску державного матеріального резерву, який є предметом спору.
Як передбачено п.7 Положення про державний комітет України з державного матеріального резерву, затвердженого Указом Президента України від 08.06.2006р. № 810, рішення Держкомрезерву прийняті в межах його повноважень, є обов'язкові для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами.
Відповідно до п.17 Постанови Кабінету міністрів України від 08.10.1997р № 1129 «Про затвердження Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву» відпуск матеріальних цінностей із державного резерву у порядку розбронювання здійснюється у разі, коли ці цінності виключаються з номенклатури продукції державного резерву, їх рівні накопичення перевищують затвердженні, а також у зв'язку із закінченням терміну зберігання та недоцільностю подальшого зберігання на окремих пунктах відповідального зберігання, неможливістю (складнощами) проведення їх освіження, перевезення тощо.
На виконання плану освіження матеріальних цінностей державного резерву на 2007 рік, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.12.2006р., конкурсною комісією Держкомрезерву України 10.08.2007р. було проведено конкурс на реалізацію матеріальних цінностей, а саме цукру-піску, що знаходяться на відповідальному зберіганні у відповідача.
Відповідно до умов п.4.3, п.4.4 договору зобов'язання продавця щодо поставки матеріальних цінностей вважаються виконаними з моменту передачі покупцю наряду. Право власності на матеріальні цінності, а також ризик їх випадкової втрати чи пошкодження переходять до покупця з моменту передачі йому наряду.
Таким чином, апеляційний господарський суд вважає правомірним та погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповіач необґрунтовано утримує в себе майно позивача, оскільки відповідач не є власником майна, а вказане майно знаходиться у нього на відповідальному зберіганні. Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
З огляду на викладене, позовна вимога щодо зобов'язання відповідача передати у власність позивача цукор-пісок є обґрунтованою та такою, що правомірно задоволена судом першої інстанції.
Такими протиправними діями відповідача позивачу завдано збитки, тобто позбавлено можливості реалізувати товар та отримати прибуток.
Відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірним рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Позивач для виконання даного договору використовував кредит отриманий у ВАТ «Укрексімбанк», за рахунок кредитних коштів позивач вчасно розрахувався за отриманий товар та сплатив повну суму вартості цукру, що підтверджується наявними у справі доказами.
Через протиправні дії відповідача позивач не мав можливості вчасно реалізувати товар, також у позивача є постійні кредитні зобов'язання, що зумовлює додаткові витрати. Втрати позивача пов'язані з сплатою 12% річних, а також 2,04% комісії за користування кредитними коштами є прямими збитками, завданими з вини відповідача, яких можливо було б уникнути у разі своєчасного виконання відповідачем свого зобов'язання.
Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відтак, оскільки відповідач порушив установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, заявлена позовна вимога про відшкодування збитків, пов'язаних із сплатою позивачем відсотків та комісії за кредитним договором, які відповідно до розрахунку складають 3714,69грн., також підставно задоволена судом.
При цьому покликання скаржника на ст.23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» є некоректним та не приймається судом до уваги, оскільки вказаний Закон не містить норми, яка б забороняла кредитору звертатись з позовом до суду про відшкодування збитків, завданих боржником, який визнаний банкрутом, в порядку позовного провадження, тим більше, що зобов'язання, яке виникло внаслідок завдання збитків, банкрут не визнає.
Щодо позовної вимоги про стягнення 169260,00грн. штрафу та 4822,01грн. пені, то у задоволенні такої обґрунтовано відмовлено судом першої інстанції за безпідставністю, оскільки статтею 14 Закону України “Про державний матеріальний резерв» встановлено санкції, що застосовуються центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом за неналежне виконання зобов'язань перед державним резервом, однак положення статті 14 не надають права суб'єктам господарювання застосовувати положення даної статті та нараховувати передбачені цією статтею штрафні санкції. Крім того, відповідно до ст.23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом»з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (у даному випадку з 29.01.2008р.) припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута.
З огляду на викладене, виходячи з того, що скаржником правомірності висновків суду першої інстанції не спростовано, підстави для скасування рішення місцевого господарського суду та задоволення апеляційної скарги -відсутні.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -
Рішення Господарського суду Львівської області від 13.03.2008р. у справі № 11/44 залишити без змін, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Радехівський цукровий завод», с.Павлів Радехівського району - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий суддя Юрченко Я.О.
Суддя Якімець Г.Г.
Суддя Зварич О.В.