Комінтернівський районний суд Одеської області
Справа № 2-а-759/11
21.06.2011
Суддя Комінтернівського районного суду Одеської області Вінська Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у приміщені суду в смт. Комінтернівському Одеської області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Комінтернівському районі Одеської області про визнання протиправних дій і відшкодування шкоди заподіяної внаслідок прийняття органом державної влади України нормативно - правового акту визнаного незаконним та про визнання бездіяльності Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі Одеської області щодо щомісячного підвищення до пенсії, як дитинів війни,-
встановила:
ОСОБА_1 26 травня 2011 року звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить суд визнати дії відповідача - суб'єкта владних повноважень - Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі, які полягають у відмові нарахування й щомісячної соціальної допомоги як дитині війни у вигляді надбавки до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, у відповідності до частини 1 статті 6 Закону України №2195 -ІV від 18.11.04 року (далі Закон № 2195), - неправомірними.
В позовній заяві позивач посилається на те, що відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» він є дитиною війни. Згідно зі статтею 6 вказаного Закону з 1 січня 2006 року йому повинно виплачуватись підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. З 2009 по 2011 роки позивачу таке підвищення не виплачувалось.
Позивач у судове засідання не з'явився, про день і час слухання справи був повідомлений належним чином та своєчасно, проте надіслав на адресу суду заяву, в якій просить суд розглянути справу за його відсутності.
Представник відповідача у судове засідання також не з'явився, про день та час слухання справи був повідомлений належним чином та своєчасно, проте подав до суду заяву, в якій просить розглядати справу за відсутності представника управління. Також управлінням Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі Одеської області надані письмові заперечення, в яких просить суд відмовити позивачу у задоволенні вимог.
Відповідно до ч.3 ст. 122 КАС України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, що значить без виклику осіб, які беруть участь у справі, на основі наявних у суду матеріалів, без проведення судового засідання, передбаченого главою третьою розділу третього КАС України (в порядку визначеному листом Вищого адміністративного суду України від 23.04.2009 року № 554\10\13-09 « Про деякі питання, пов'язані із судовим розглядом справи в порядку письмового провадження»).
Судом під час розгляду справи досліджені наступні докази:
- паспорт ОСОБА_1 НОМЕР_1, відповідно до якого позивач є громадянином України і народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року;
- безтермінова довідка позивача від 24.01.2006 року, згідно з яким він перебуває на обліку у відповідача і отримує пенсію за віком з наявним відтиском штампу завіреного печаткою, відповідно до яких позивач має право користуватися пільгами відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
На підставі наведених вище доказів встановлено, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року і є громадянином України. Згідно із ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Відповідно, позивач є дитиною війни в розумінні вказаного вище Закону, проти чого не заперечує і відповідач.
Виходячи із того, що позивач має правовий статус дитини війни, то на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», зокрема й право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого окрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції, що діяла з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року), встановлено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. При цьому ч.3 ст.28 цього Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Враховуючи викладене, в контексті положень ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та ч.1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, суд вважає за можливе застосувати для визначення розміру щомісячної доплати до мінімальної пенсії за віком розмір прожиткового мінімуму, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Проте, згідно положень ч.2 ст.3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Отже, право позивача на виплату відновилося з дня прийняття рішення Конституційним Судом України по справі № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року.
За рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення, зокрема, пунктів 36-100 розділу II “Внесення змін до деяких законодавчих актів України” Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” були визнані неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Виходячи з того, що вказана редакція ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” втратила свою чинність з дня прийняття рішення Конституційним Судом України по справі № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, то з 22 травня 2008 року відновилася попередня редакція цієї статті, а також право позивача на нарахування підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Вищий адміністративний суд України листом від 01.12.2009 р. N 1623/13/13-09 вказав, що нарахування та виплата у 2009 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України "Про соціальний захист дітей війни" .
Вiдповiдно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а саме ч.2 ст.46 Закону передбачено, що наpaxoвaнi суми пенсії, з вини органу, що призначає i виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь - яким строком із нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Згідно із Законом України «Про державний бюджет на 2009 рік» прожитковий мінімум для осіб які втратили працездатність складає з 01 січня 2009 р. - 544 грн., з 01 жовтня 2009 р. -573 грн.
Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність , складає: з 01.01.2010 р. -695грн., з 01.04.2010 р. -706грн.. з 01.07.2010 р. -709грн.з 01.10.2010 р. -723грн., з 01.12.2010 р. - 734грн.
У 2009-2010 роках Верховною Радою України не приймались нормативні акти щодо обмеження вищезазначеної пільги «Дітям війни».
Враховуючи положення частини 2 статті 11, пункту 2 частини 3 статті 105, частини 2 статті 162 КАС України суд, вважає, що для забезпечення повного захисту прав, свобод та інтересів позивачки, позов в даній адміністративній справі підлягає задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача в період часу 01.01.2009 року по 21.06.2011 року (на час ухвалення постанови суду), щодо несвоєчасного донарахування та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” (в редакції по 31 грудня 2007 року), а також зобов'язання відповідача провести перерахунок та забезпечити проведення виплати підвищення до пенсії, передбаченого ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” (в редакції по 31 грудня 2007 року), у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, за період часу з 01.01.2009 року по 21.06.2011 року (на час ухвалення постанови суду).
Статтями 10 та 81 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” визначено, що пенсійне забезпечення, а саме призначення пенсій, їх перерахунок, оформлення документів для їх виплати здійснюється органами пенсійного фонду України.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Вирішуючи питання позовних вимог щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу суд виходить з того, що у відповідності до ч. 1. ст. 90 КАС витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.
Таким чином вимоги позивача щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу не підлягають задоволеню в повному обсязі.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.
Керуючись ч. 2 ст. 19, ст. ст. 150, 152 Конституції України, Законом України «Про соціальний захист дітей війни», рішенням Конституційного суду України по справі № 6-рп від 09.07.2007 року, рішенням Конституційного суду по справі № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, статтями 11, 69-71, 94, 105, 122, 160-164, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів.
Визнати бездіяльність управління Пенсійного фонду в Комінтернівському районі по своєчасному не донарахуванню та виплаті ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” (в редакції по 31 грудня 2007 року), в період часу з 01.01.2009 року - 21.06.2011 року (на час ухвалення постанови суду) - протиправною.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду в Комінтернівському районі провести перерахунок та забезпечити проведення виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії, передбаченого ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” (в редакції по 31 грудня 2007 року), у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, за період часу з 01.01.2009 року - 21.06.2011 року.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання в 10-денний строк з дня отримання її копії заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або подання апеляційної скарги у строк встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Н. В. Вінська