"30" червня 2011 р.Справа № 20/180-09-4795
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Мишкіної М.А
Суддів: Жекова В.І.
Будішевської Л.О.
(Склад судової колегії змінений розпорядженням в.о. голови суду №389 від 29.06.2011р.)
при секретарі судового засідання Ярошенко О.А.
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явився;
від відповідача -не з'явився;
від третьої особи -не з'явився;
від прокуратури -ОСОБА_2 -старший помічник прокурора -по довіреності
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі виконкому Одеської міської ради
на рішення господарського суду Одеської області від 04.11.2009р.
по справі № 20/180-09-4795
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
до Одеської міської ради
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
Виконавчий комітет Одеської міської ради
про визнання права власності
Сторони належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.
У судовому засіданні 30.06.2011р. згідно ст.85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Встановив:
У вересні 2009р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (надалі -позивач, ФО-П) звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Одеської міської ради (надалі -відповідач) про визнання права власності на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (колишня кв. 12), у відповідності із технічним паспортом.
Свої вимоги позивач обґрунтував посиланнями на положення ст.ст. 181, 182, 319, 320, 321, 382, 383 ЦК України, ст.ст. 7, 8 Житлового кодексу України, ст. 12 ЗУ „Про приватизацію державного житлового фонду” та вмотивував тим, що згідно свідоцтва про право власності, виданого Жовтневою райадміністрацією 18.10.2001р. на підставі дублікатів договорів купівлі-продажу та дарування від 19.01.2001р. та 21.09.2001р., йому належить трьохкімнатна квартира АДРЕСА_1, право власності на яку 10.12.2001р. було зареєстровано органом БТІ в книзі 402-пр-стр. 193-р за №120. У подальшому позивачем було переобладнано квартиру у нежитлові офісні приміщення, на які останнім було отримано технічний паспорт від 18.09.2009р., однак документів підтверджуючих право власності на спірне приміщення отримано не було.
Рішенням господарського суду Одеської області від 04 листопада 2009 року (суддя Щавинська Ю.М.) позовні вимоги задоволено повністю; визнано за ФО-П ОСОБА_3 право власності на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, (колишня кв.12), у відповідності із технічним паспортом від 18.09.2009р.
Рішення суду обґрунтовано посиланнями на положення ст.ст. 181, 316, 317, 319, 320, 321, 382, 383, п.п. 1, 2 ст. 331 ЦК України, ст.ст. 7, 8 Житлового кодексу України, ст. 12 ЗУ „Про приватизацію державного житлового фонду” та вмотивоване тим, що позивач є законним власником квартири та може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого; згідно порівняльного аналізу двох техпаспортів (від 24.09.2007р. та від 18.09.2009р.), в результаті проведеного переобладнання загальна площа квартири АДРЕСА_1, у м. Одесі практично не змінилася (збільшилася на 1,4 кв.м. за рахунок влаштування прорізу у внутрішній некапітальній стіні, що не є відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001р. №127, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.07.2001р. за №582/5773, та методичних рекомендацій із застосування зазначеної Інструкції, самочинним будівництвом), зазначена зміна не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, приміщення відповідає вимогам щодо його експлуатації за цільовим призначенням; відсутність належних правовстановлюючих документів на нежитлові приміщення не дає позивачу змогу здійснювати у законному порядку свою підприємницьку діяльність та користуватися правами, наданими законом власнику.
18.05.2011р. заступник прокурора Приморського району м. Одеси звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Одеської області від 04.11.2009р. по справі №20/180-09-4795, посилаючись на те, що оскаржуване рішення винесено незаконно та підлягає скасуванню через неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права; рішенням порушені права в сфері містобудування виконавчих органів місцевого самоврядування територіальної громади м. Одеси в особі виконавчого комітету Одеської міської ради, а також тим, що рішення було прийнято фактично без участі відповідача та без залучення виконавчого комітету Одеської міської ради. З цих підстав прокурор Приморського району м. Одеси просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення господарського суду від 04.11.2009р. та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Прокурор зазначає, що судом не враховані положення ст. 29 ЗУ „Про планування і забудову територій”, ст. 12 ЗУ „Про основи містобудування”, Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Держбуду України від 05.12.2000р. №273, Положення про порядок реконструкцій вбудованих, вбудовано- прибудованих і прибудованих приміщень в м. Одесі, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 17.04.2001р. №2153-ХХІІІ, безпідставно визнано право власності на об'єкт нерухомості, який є самочинно збудованим у зв'язку з відсутністю дозволу на проведення робіт та недотриманням позивачем порядку переведення житлового приміщення в нежитлове.
Ухвалами Одеського апеляційного господарського суду від 23.05.2011р. прийнято апеляційну скаргу заступника прокурора Приморського району м. Одеси до провадження та залучено до участі у справі № 20/180-09-4795 в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Виконавчий комітет Одеської міської ради (65004, м. Одеса, пл. Думська,1).
В засіданні апеляційного господарського суду представником прокуратури підтримано доводи та вимоги апеляційної скарги.
Представники Одеської міської ради та Виконкому Одеської міської ради (надалі -ОМР, Виконком) заперечень по суті апеляційної скарги не надали, своїх представників в судове засідання не направили.
Позивач своїм правом на прийняття участі в засіданні апеляційної інстанції не скористався.
Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника прокуратури, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Виконавши приписи ст. 101 ГПК України, колегія суддів дійшла до висновку, що обставини справи судом першої інстанції встановлені повно, наявним доказам надана вірна оцінка з дотриманням вимог ст. 43 ГПК України та висновки суду відповідають обставинам, що мають значення для справи.
Так, суд першої інстанції цілком правильно звернув увагу на те, що позивач як власник квартири відповідно до ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України, ст. 12 ЗУ „Про приватизацію державного житлового фонду” мав право на власний розсуд розпорядитись належним йому нерухомим майном.
Стаття 383 ЦК України, на яку послався суд першої інстанції, містить заборону власнику квартири використовувати її для промислового виробництва.
Матеріали справи не містять доказів та прокурор в апеляційній скарзі не стверджує і не посилається на будь-які свідчення використання переобладненої квартири в цілях промислового виробництва, в апеляційній скарзі не наводиться спростування того факту, що квартира на І поверсі по АДРЕСА_1 у м. Одесі переобладнана під офісне приміщення.
Не заперечує прокурор і тієї обставини, що в результаті проведення ремонтних робіт загальна площа приміщень змінилась на 1,4кв.м. за рахунок влаштування прорізу в некапітальній стіні, що не є відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.20001р. №127, самочинним будівництвом.
Згідно з пунктом 3.2. цієї Інструкції (в редакції Наказу від 08.02.2006р. №42) у квартирах (багатоповерхових будинках) - перепланування, не пов'язані зі змінами (збільшення чи зменшення) житлової або допоміжної площ, без порушення несучих конструкцій; збільшення житлової чи допоміжної площ за рахунок демонтування перегородок, комор, знесення печей, камінів та грубок, засклення балконів, лоджій, улаштування дверних прорізів у внутрішніх некапітальних стінах; перестановка в межах призначених приміщень, обладнання.
Доводи прокурора не містять обґрунтування, за якими саме ознаками він вважає проведене переобладнання квартири самочинним будівництвом та на якій підставі таке переобладнання має супроводжуватись попереднім наданням дозволу на виконання будівельних робіт.
Відповідно до преамбули розділу 1 Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 05.12.2000р. №273, це положення встановлює порядок та умови надання дозволу на виконання робіт з нового будівництва, розширення, реконструкції, технічного переоснащення, реставрації та капітального ремонту об'єктів. Положення обо'язкове для застосування усіма суб'єктами будівництва незалежно від форм власності, відомчої належності та джерел фінансування.
За цих підстав та з огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що ст. 12 ЗУ „Про основи містобудування” та ст. 29 ЗУ „Про планування і забудову територій” застосуванню до спірних правовідносин не підлягають, а також здійснене позивачем переобладнання квартири не є самочинним будівництвом, у зв'язку з чим посилання скаржника на положення ч.2 ст. 376 ЦК України як підставу відмови у позові слід вважати помилковим.
Виходячи із змісту ст. 4 Житлового Кодексу Української РСР спірне нерухоме майно, що належало позивачу на праві власності (квартира), є приватним житловим фондом. Стаття 8 ЖК Української РСР регулює питання переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі у будинках державного і громадського житлового фонду.
Законодавством України, проте, не передбачено окремої норми щодо порядку переведення з житлового фонду в нежитловий приватизованої квартири, натомість, ст. 150 ЖК УРСР та ст. 12 ЗУ „Про приватизацію державного житлового фонду”, встановлюють право власника житла розпорядитись квартирою на свій розсуд.
Прокурор, посилаючись на порушення позивачем Положення про порядок реконструкції вбудованих, вбудовано - прибудованих і прибудованих приміщень в м. Одесі, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 17.04.2001р. №2153-ХХІІ, не зазначає, в чому саме полягала реконструкція квартири, хоча для визнання проведених в ній робіт реконструкцією мав довести, що внаслідок них відбулися надбудови, вбудови, прибудови, часткові зміни в окремих конструкціях приміщень квартири. При цьому в матеріалах справи докази здійснення позивачем саме реконструкції відсутні. Таким чином, підстави стверджувати, що позивач повинен був отримати дозвіл на виконання проектних робіт з реконструкції об'єкта (квартири) прокурором не доведені, а посилання на порушення вимог Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт відхиляються судом.
Колегія суддів відхиляє як безпредметні також твердження скаржника щодо неврахування при прийнятті рішення Положення про Приморську районну адміністрацію Одеської міської ради, затвердженого рішенням ОМР №4943 від 22.01.2010р., позаяк компетенція райадміністрації згідно з цим Положенням не розповсюджувалась на спірні правовідносини на час їх виникнення (2009р.)
Слід зазначити, що відповідач та третя особа по справі (Виконком ОМР, визначений прокурором органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах) своєї позиції по суті спору, доводами апеляційної скарги прокурора та її вимогам не висловили та заперечень проти позовних вимог ФОП ОСОБА_3 не навели.
Апеляційна скарга також не містить посилань на те, що здійснене позивачем переобладнання квартири в офісне приміщення порушує права та охоронювані законом інтереси інших осіб, зокрема, власників інших квартир в будинку №73 по вул. Катерининській у м. Одесі.
Відповідно до ст. 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.
Стаття 383 ЦК України виокремлює випадок обмеження власника квартири у здійсненні ним права розпорядження нею та використання для здійснення підприємницької діяльності, а саме, заборону використання квартири для промислового виробництва. Як вбачається з технічного паспорту квартири АДРЕСА_1 у м. Одесі, станом на 18.09.2009р. остання повністю переобладнана під нежитлове приміщення, що не суперечить вимогам ч.1 ст. 383 ЦК України.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що у зв'язку із фактичною зміною статусу спірних приміщень з житлових на нежитлові позивач наразі є власником цих нежитлових приміщень і суд правомірно визнав за ним право власності за оскарженим рішенням.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що оскаржене рішення господарського суду Одеської області від 04.11.2009р. слід залишити без змін, апеляційну скаргу заступника прокурора Приморського району м. Одеси -без задоволення.
Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, колегія суддів
Постановила:
Рішення господарського суду Одеської області від 04.11.2009р. по справі №20/180-09-4795 залишити без змін, апеляційну скаргу -без задоволення.
Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя М.А. Мишкіна
Суддя В.І. Жеков
Суддя Л.О. Будішевська