ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
м. Київ
13.12.2007 р. № 4/70
За позовом
Київського міського центру зайнятості
До
ОСОБА_1
Про
стягнення заборгованості у розмірі 1456,35 грн.
Суддя Вовк П.В.
Секретар судового засідання Камінська Т.О.
Представники: Від позивача
Огійчук І.С. -довіреність №11-6566 від 01.10.2007
Від відповідача
ОСОБА_1 - паспорт
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 13.12.07 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови складено та підписано 17.12.07.
Київський міський центр зайнятості звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості з своєчасно несплачених страхових внесків у розмірі 1456,35 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2007 відкрито провадження у адміністративній справі № 4/70.
29.10.2007 у судовому засіданні представник Позивача позов підтримав та просить суд його задовольнити.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Відповідач не сплатив у повному розмірі страхові внески, нарахування яких встановлено Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»для роботодавців, які використовують працю найманих працівників.
Відповідач у поданих 12.11.2007 письмових запереченнях на позов просив суд відмовити Позивачу у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що ним як фізичною особою -підприємцем, який є платником єдиного податку, було виконано податкові зобов'язання у відповідності до Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», у відповідності до ст. 2 якого його звільнено від обов'язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов'язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, у зв'язку з чим вимоги Відповідача є безпідставними.
Дослідивши матеріали справи, суд -
14.09.2004 ОСОБА_1 (надалі -Відповідач) зареєстрований Оболонською районною у місті Києві державною адміністрацією за №20690000000000521 як фізична особа-підприємць, про що видане свідоцтво НОМЕР_1.
Відповідач є платником єдиного податку та застосовує спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.
11.05.2005 Оболонським районним центром зайнятості Київського міського центру зайнятості Відповідача, на підставі його заяви, було зареєстровано як платника страхових внесків до Фонду загальнообов'язкого державного соціального страхування України на випадок безробіття та взято на облік.
04.04.2007 Оболонським районним центром зайнятості було проведено документальну перевірку правильності нарахування, своєчасності і повноти перерахування страхових внесків Відповідачем на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за період з 11.04.2005 по 04.04.2007, за результатами якої було встановлено порушення Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»№1533-III від 02.03.2000 (далі -Закон №1533-III) та складено Акт №141 про виявлення недоїмки у розмірі 7,24 грн., в т.ч. простроченої у розмірі 7,24 грн., примірник якого було отримано Відповідачем, про що на акті вчинено ним власноручний напис.
Внаслідок викладеного розпорядженням Київського міського центру зайнятості (надалі - Позивач) про стягнення коштів та застосування фінансових санкцій від 04.04.2007 Відповідачу було донараховано до бюджету Фонду загальнообов'язкого державного соціального страхування України на випадок безробіття 7,24 грн. страхових внесків та фінансових санкцій у розмірі 1,39 грн. пені та 1447,72 грн. штрафу.
Відповідно до абз.2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»№1533-III від 02.03.2000 (далі -Закон №1533-III) роботодавці -фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, набувають статусу платника страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття з дня укладення трудового договору (контракту) з найманим працівником.
Пунктом 3 ст. 1 Закону №1533-ІІІ встановлено, що застрахованими особами є наймані працівники, а у випадках, передбачених цим Законом, також інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється страхування на випадок безробіття.
Також, у відповідності до ч. 2 ст. 4 Закону №1533-III особа набуває статусу застрахованої особи з дня укладання трудового договору, з цього дня починається сплата страхових внесків.
Як вбачається з доказів наявних в матеріалах справи 11.04.2005 між Відповідачем та Марченко В.В. було укладено трудовий договір, згідно якого для останнього Відповідач є роботодавцем.
Статтею 2 Закону №1533-III передбачено принцип обов'язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту) та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільності такого страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), а також громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності.
Отже, у відповідності до вищевикладеного страхувальником найманого працівника є Відповідач, як роботодавець, який є платником страхових внесків, обов'язковість сплати яких встановлена з дня укладання трудового договору, та зобов'язаний на підставі ч. 3 ст. 17 Закону №1533-III нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Указом Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»№ 727 від 03.07.1998 встановлено у ст. 2, що суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, яка сплачує єдиний податок, звільняється від обов'язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов'язаних з виплатою заробітної плати працівникам. Дане положення статті 2 Указу діє в редакції змін від 28.06.99. На той час діяли відповідні закони "Про збір на обов'язкове соціальне страхування", Закон України "Про ставку збору на обов'язкове соціальне страхування". І зазначене положення Указу кореспондувалося з нормами вказаних законів і було направлено на їх реалізацію.
Згідно статті 6 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування»№2213-ІІІ від 11.01.2001 визнано такими, що втратили чинність з 1 січня 2001 року Закон України "Про збір на обов'язкове соціальне страхування", Закон України "Про ставку збору на обов'язкове соціальне страхування". Законами №1533-III та №2213-ІІІ по іншому врегульовано питання соціального страхування і вживається інша термінологія -замість обов'язкового соціального страхування вживається загальнообов'язкове державне соціальне страхування, замість збору на обов'язкове соціальне страхування вживається внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. На час набрання чинності редакції Указу від 28.06.99 п. 16 ч. 1 ст. 14 ЗУ «Про систему оподаткування»(в редакції від 18.02.97) передбачав збір на обов'язкове соціальне страхування як обов'язковий платіж і як такий був виключений згідно із Законом України від 16.01.2003 р. N 429-IV.
Судом відзначається, що чинними законами №1533-III та №2213-ІІІ не передбачено таких пільг, як звільнення від сплати страхових внесків на випадок безробіття для суб'єктів підприємницької діяльності, котрі використовують працю найманих працівників та перейшли на спрощену систему оподаткування.
Згідно з вимогами п.2 розділу VIII «Прикінцевих положень»Закону №1533-ІІІ до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону.
Таким чином, іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Натомість, положення статті 6 Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»№ 727 від 03.07.1998 (в редакції Указу Президента N 746/99 від 28.06.1999) щодо звільнення суб'єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від збору на обов'язкове соціальне страхування суперечать законам № 1533-ІІІ та №2213-ІІІ і у зв'язку з цим застосуванню не підлягають.
Згідно приписів ч. 3 ст. 17 Закону №1533-III роботодавці та застраховані особи сплачують страхові внески один раз на місяць в день одержання роботодавцями в установах банків коштів на оплату праці. Якщо роботодавці несвоєчасно чи не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються санкції, передбачені статтею 38 цього Закону.
Абзацом 2 ч. 1 ст. 38 Закону №1533-ІІІ встановлено, що у разі несвоєчасної сплати страхових внесків страхувальниками або неповної їх сплати страхувальники сплачують суму донарахованих контролюючим органом страхових внесків (недоїмки), штраф та пеню.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 38 Закону №1533-ІІІ не сплачені в строк страхові внески, пеня і штраф стягуються в доход Фонду із страхувальника у безспірному порядку.
Строк давності у разі стягнення страхових внесків, пені та фінансових санкцій, передбачених цією статтею, не застосовується.
Розпорядження про стягнення коштів та застосування фінансових санкцій від 04.04.2007 отримано особисто Відповідачем 16.04.2007, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення відділення зв'язку, копія якого наявна в матеріалах справи. Проте, розпорядження у строк ним встановлений не виконано Відповідачем, суму донарахованих страхових внесків та штрафних санкцій до Фонду не сплачено.
Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
З урахуванням того, що у Відповідача станом на день розгляду спору обліковується недоїмка по страхових внескам, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача 7,24 грн. страхових внесків та фінансових санкцій у розмірі 1,39 грн. пені та 1447,72 грн. штрафу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно вимог ст. 94 КАС України судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягає.
Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_2) на користь Київського міського центру зайнятості (м. Київ, вул. Жилянська, 47-б, р/р 37179301900001 Управління Державного казначейства м. Києва, МФО 820019, код 03491091, одержувач Київський міський центр зайнятості) заборгованість в сумі 1456,35 грн.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя П.В. Вовк