27.05.08
Справа №АС17/218-08.
за позовом: Дочірнього підприємства «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» відкритого акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе»
до відповідача: Державної податкової інспекції в м. Суми
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення
Суддя Коваленко О.В.
Представники:
Від позивача Жуков В.М.
Від відповідача Кисленко О.М., Шкриль Л.Г.
Прокурор Кошлякова А.Ю.
У засіданні брали участь секретар судового засідання Котенко Н.М.
СУТЬ СПОРУ: Позивач просить суд визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Суми від 21.03.2008 р. №000009/2306/20104, зобов'язати Державну податкову інспекцію у м. Суми надати Головному управлінню Державного казначейства України у Сумській області висновок із зазначенням сум, що підлягають відшкодуванню з бюджету, вересень 2006 р. - 7 114 грн. 18 коп., за жовтень 2006 р. - 536 906 грн. 85 коп., за листопад 2006 р. - 164 257 грн. 94 коп., за грудень 2006 р. - 12 558 грн. 99 коп., за серпень 2007 р. - 58 280 грн. 00 коп., за вересень 2007 р. - 137 047 грн. 24 коп., а всього 916 165 грн. 20 коп.
Відповідач в письмовому відзиві проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що єдиною підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування є не підтвердження заявленої позивачем до відшкодування суми податку на додану вартість, оскільки в перевірених підприємствах постачальників позивача по ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг) не виявлено факту надмірної сплати податку на додану вартість, в наслідок чого відповідач дійшов висновку про порушення позивачем при заявлені суми бюджетного відшкодування п.п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні докази, суд встановив:
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що відповідачем при винесенні податкового повідомлення-рішення було безпідставно зменшено суму бюджетного відшкодування, посилаючись при цьому на неправильне застосування відповідачем п. 1.3. та п. 1.8 ст. 1 та порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 та п. 7.7.1. п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
У відповідності з п.п. 7.7.3 та 7.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачем було подано відповідачу та Головному управлінню Державного казначейства України в Сумській області податкові декларації за звітні періоди: вересень 2006р., жовтень 2006р., листопад 2006р., грудень 2006р., серпень 2007р., вересень 2007р., з доданими до них заявами про повернення суми бюджетного відшкодування та розрахунками сум бюджетного відшкодування.
З метою перевірки правомірності нарахування позивачем суми бюджетного відшкодування в поданих податкових деклараціях, відповідачем було здійснено позапланові виїзні документальні перевірки позивача з питань обґрунтованості відшкодування з бюджету податку на додану вартість та розрахунку суми бюджетного відшкодування за періоди: вересень 2006р., жовтень 2006р., листопад 2006р., грудень 2006р., серпень 2007р., вересень 2007р.
За результатами проведених позапланових виїзних перевірок відповідачем було складено довідки, відповідно яких зроблено висновки про те, що за результатами перевірок було підтверджено заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування по всім вказаним періодам, в яких позивачем заявлялося таке відшкодування.
Одночасно з цим відповідачем направлено запити щодо перевірки підприємств постачальників позивача на предмет встановлення сплати ним податку на додану вартість до бюджету.
Після отримання відповідей на запити, відповідачем було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, за наслідками якої складено акт перевірки від 20.03.2008р. № 3088/23-6/30991664 та винесено оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення від 21.03.2008р. № 000009/2306/20104.
Як вбачається з акту перевірки, підставою для винесення першим відповідачем оскаржуваного повідомлення-рішення, стало не підтвердження заявленої позивачем до відшкодування суми податку на додану вартість, оскільки за результатами направлених відповідачем запитів на виконання вимог Наказу ДПА України № 350 від 18.08.2005р. «Про порядок відшкодування податку на додану вартість» по ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг) отриманих позивачем, не виявлено факту надмірної сплати податку на додану вартість.
За наслідками отриманих відповідей на запити, відповідачем в ланцюгах постачальників виявлено підприємства, щодо яких є неможливим проведення їх перевірки на предмет сплати ними до бюджету податку на додану вартість, через те, що на момент надходження таких відповідей перевіряємі підприємства знаходилися або у розшуку, або зняті з обліку, знаходилися у стадії банкрутства чи визнані банкрутом.
Через вказані підстави відповідачем не було підтверджено або спростовано факту сплати вказаними постачальниками до бюджету податку на додану вартість, в зв'язку з чим зроблено висновок про порушення позивачем п.п. 7.7.1. п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» з урахуванням п. 1.3. та п. 1.8 ст. 1 вказаного закону та відсутність підстав для повернення суми бюджетного відшкодування.
Однак, разом з цим, суд вважає такі посилання першого відповідача безпідставними, а позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до п. 1.8. ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість», бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Таким випадком, відповідно до п.п. 7.7.1. п. 7.7 ст. 7 Закону, є різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Відповідно до п.п 7.7.2. п. 7.7 ст. 7 Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).
З наведеної норми вбачається, що питання щодо встановлення від'ємного значення суми з податку на додану вартість поширюється тільки на окремо взятого платника податків (заявника бюджетного відшкодування) і цей факт законом не ставився у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб, щодо яких відповідачем з незалежних від позивача підстав не підтверджено та не спростовано факту сплати ними до бюджету податку на додану вартість.
Бюджетному відшкодуванню підлягає сума податку фактично сплаченого отримувачем товарів та послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів та послуг за умови виникнення у такого платника права на податковий кредит.
Відповідно до 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) ... протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням товарів, послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, тощо.
Відповідно до п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
При цьому датою виникнення такого права на податковий кредит є дата сплати позивачем коштів за товари (роботи, послуги), або дата отримання від постачальника податкової накладної а не дата сплати зазначених коштів продавцем товарів (послуг) безпосередньо до бюджету, як про це безпідставно вважає відповідач.
Таким чином, закон не ставить право позивача на податковий кредит, так само як і право на бюджетне відшкодування у залежність від факту сплати податку на додану вартість постачальником товарів (послуг) до бюджету.
З наведених положень п. 7.4 ст. 7 Закону вбачається, що право на податковий кредит у позивача виникло в зв'язку зі сплатою ним податку на додану вартість у складі ціни товарів (послуг), що підтверджується наданими позивачем до суду копіями договорів, банківськими платіжними дорученнями про сплату коштів постачальникам позивача, копіями податкових накладних, отриманих від таких постачальників, реєстрами виданих та отриманих податкових накладних та реєстрами платіжних доручень сплаченого податку у ціні товарів.
До того ж, право позивача на бюджетне відшкодування та правильність розрахунків суми податку на додану вартість, що підлягає поверненню, підтверджена наявними в матеріалах справи довідками самого відповідача, в яких зазначено, що позаплановими виїзними документальними перевірками правильності обчислення та нарахування податку на додану вартість по вказаних періодам, порушень не встановлено, а заявлена позивачем сума до відшкодування - підтверджується.
Відповідно до п. 10.2 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість», платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.
Відповідно до п. 10.4 ст. 10 Закону, контроль за правильністю нарахування та сплати (перерахування) податку до бюджету здійснюється відповідним податковим органом.
Тобто, обов'язки з контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість, відповідно до Закону, покладаються на відповідача а не позивача, в зв'язку з чим немає підстав для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування через порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.
Якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Як вбачається зі змісту складеного відповідачем Акту перевірки, фактів не відповідності вимогам закону угод, укладених між позивачем та основними постачальниками товарів (послуг), відповідачем не встановлено, жодна з вказаних угод, з яких у позивача виникло право на податковий кредит, визнані недійсними в судовому порядку не були, дійсність податкових накладних та факту сплати позивачем податку на додану вартість в ціні товару (послуг) підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем також не заперечується.
За таких обставин правові підстави для зменшення заявленої позивачем суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 916 165,20 грн., відсутні.
Згідно ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскаржуване податкове повідомлення-рішення було винесено відповідачем в наслідок неправильного застосування п. 1.3., 1.8 ст. 1, з порушенням пп. 7.7.1. та 7.7.2. п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та в супереч порядку, передбаченому законами та конституцією України, в зв'язку з чим підлягає визнанню нечинним.
Що стосується позовних вимог про зобов'язання відповідача надати Головному управлінню Державного казначейства України в Сумській області висновок із зазначенням сум, що підлягають відшкодуванню з бюджету на загальну суму 916 165,20 грн., необхідно зазначити наступне.
Відповідно до п.п. 7.7.5. п. 7.7. ст. 7 Закону, протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.
Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем протягом встановленого строку не було здійснено відповідні перевірки та не було надано органу державного казначейства висновку із зазначенням заявленої позивачем суми бюджетного відшкодування.
Враховуючи те, що відповідно до п.п. 7.7.6. п. 7.7. ст. 7 Закону повернення сум бюджетного відшкодування здійснюється на підставі отриманого органом державного казначейства висновку податкового органу, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача надати Головному управлінню Державного казначейства України в Сумській області висновок із зазначенням сум, що підлягають відшкодуванню з бюджету на загальну суму 916 165,20 грн. також є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно з ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи те, що відповідач заперечує проти позову, обов'язок щодо доведення факту не надходження податку до бюджету покладається саме на нього.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було подано до суду доказів в обґрунтування законності винесеного податкового повідомлення-рішення.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно ст.ст. 87, 94 Кодексу адміністративного судочинства України витрати по сплаті державного мита підлягають стягненню з державного бюджету на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Суми від 21.03.2008 р. №000009/2306/20104.
3. Зобов'язати Державну податкову інспекцію у м. Суми надати Головному управлінню Державного казначейства України у Сумській області висновок із зазначенням сум, що підлягають відшкодуванню з бюджету, вересень 2006 р. - 7 114 грн. 18 коп., за жовтень 2006 р. - 536 906 грн. 85 коп., за листопад 2006 р. - 164 257 грн. 94 коп., за грудень 2006 р. - 12 558 грн. 99 коп., за серпень 2007 р. - 58 280 грн. 00 коп., за вересень 2007 р. - 137 047 грн. 24 коп., а всього 916 165 грн. 20 коп.
4. Стягнути з державного бюджету м. Суми (р/р 31112095700002 в УДК в Сумській області, МФО 837013, код ЗКПО 23636315, код 22090200, символ 095) на користь Дочірнього підприємства «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» відкритого акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» (40020, м. Суми, вул. Комарова, 2, код 30991664) 3 грн. 40 коп. витрат по сплаті державного мита
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя О.В. КОВАЛЕНКО