24 квітня 2008 р.
№ 14/621
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. -головуючого (доповідача), Козир Т.П., Чабана В.В.,
за участю представників: позивача -Дячука С.О.,
відповідача -
розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Центральне конструкторське бюро машинобудування "Донець" на рішення господарського суду Луганської області від 12 листопада 2007 року та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 7 лютого 2008 року у справі за позовом Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Луганського регіонального відділення до Державного підприємства "Центральне конструкторське бюро машинобудування "Донець" про стягнення 177505, 73 грн. та за зустрічним позовом про визнання недійсним кредитного договору,
У вересні 2007 року позивач звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 87500 грн., 7% річних в сумі 26043, 83 грн., пені в сумі 22508,06 грн., інфляційних витрат в сумі 41453, 84 грн. за договором №15-16/04/07/03 від 04.07.2003 року.
Відповідач 1 листопада 2007 року звернувся до суду з зустрічною позовною заявою про визнання недійсним з моменту укладення вказаного кредитного договору №15-16/04/07/03.
Рішенням господарського суду Луганської області від 12 листопада 2007 року (суддя Лісовицький Є.А.) первісний позов задоволений. Стягнуто з відповідача на користь позивача 87500 грн. основного боргу, проценти річних за користування частиною кредиту в сумі 26043, 83 грн., 22508, 06 грн. пені, інфляційних втрат в сумі 41453, 84 грн., судові витрати. В зустрічному позові відмовлено.
Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 7 лютого 2008 року рішення суду змінено. П.2 резолютивної частини рішення суду викладений в наступній редакції: "Стягнути з державного підприємства "Центральне конструкторське бюро машинобудування "Донець" на користь державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Луганського регіонального відділення державної інноваційної фінансово-кредитної установи борг у сумі 87500 грн., проценти річних за користування частиною кредиту в сумі 26043 грн. 83 коп., пеню в сумі 22508 грн. 06 коп., інфляційні втрати в сумі 41364 грн. 76 коп., витрати зі сплати державного мита в сумі 1774 грн. 16 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 117 грн. 94 коп." В задоволенні вимог по стягненню 89, 08 грн. інфляційних відмовлено.
В решті частині вказане рішення господарського суду залишене без змін.
Не погоджуючись з постановою суду, Державне підприємство "Центральне конструкторське бюро машинобудування "Донець" просить її скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.
Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як правильно встановлено судом, 4 липня 2003 року між сторонами у справі був укладений договір №15-16/04/07/03.
Відповідно до п.1.1укладеного договору сторони передбачили, що у зв'язку з невиконанням позичальником вимог інноваційного договору від 27.11.1997 року №004-97 щодо погашення заборгованості по позиці в сумі 1050000 грн., кредитор здійснює реструктуризацію заборгованості по інноваційній позичці на умовах оформлення кредиту в сумі 1050000 грн. терміном до 4 липня 2006 року.
Пунктом 1.2 вказаного договору сторони визначили вважати заборгованість в сумі 1050000 грн. державного підприємства "Центральне конструкторське бюро машинобудування "Донець" перед Українською державною інноваційною компанією за інноваційним договором №004-97 як кредит, наданий позичальнику відповідно до умов даного договору з 04.07.2003 року.
Відповідно до пункту 2.1 кредитного договору сторони погодили погашення кредиту згідно з графіком погашення кредиту та сплати відсотків, який є невід'ємною частиною кредитного договору.
Згідно пункту 2.2 кредитного договору, за користуванням кредитом відповідач зобов'язувався сплатити позивачу відсотки в розмірі 7% річних, які нараховуються на залишок заборгованості по кредиту та сплачуються щоквартально починаючи з 10 жовтня 2003 року.
Відповідно до п.п.2.1, 2.2, 5.1 вказаного договору, відповідач зобов'язувався погасити кредит у розмірі 1050000 грн. та сплатити відсотки в розмірі 119177 грн. 39 коп. згідно з графіком погашення кредиту та сплати відсотків.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач виконав свої грошові зобов'язання частково сплативши кредит у розмірі 787500 грн. та відсотки в розмірі 109734 грн. 50 коп.
У зв'язку з не поверненням відповідачем частини кредиту в сумі 87500 грн., рішенням місцевого суду, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, обгрунтовано стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 87 500 грн.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що в частині стягнення інфляційних прийняте господарським судом рішення слід змінити і стягнути з відповідача 41 364 грн. 76 коп. інфляційних втрат, відмовивши в стягненні 89,08 грн.
На підставі п.8.1 кредитного договору, за порушення строків погашення кредиту та нарахованих відсотків, позичальник зобов'язаний сплатити кредиторові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.
Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежне виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Тому, обгрунтовано залишене без змін постановою апеляційної інстанції рішення місцевого суду в частині стягнення з відповідача 22508, 06 грн. пені за порушення строків оплати та процентів річних за користування частиною кредиту в сумі 26043,83 грн.
Крім того, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним укладеного кредитного договору №15-16/04/07/03 від 4 липня 2003 року, як такого, що суперечить чинному законодавству України.
За таких обставин, постанова суду відповідає вимогам закону і обставинам справи, тому підстав для її зміни немає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 7 лютого 2008 року залишити без змін, а касаційну скаргу Державного підприємства "Центральне конструкторське бюро машинобудування "Донець" - без задоволення.
Головуючий, суддя В.Дерепа
Судді Т.Козир
В.Чабан