07 травня 2008 р.
№ 14/292
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого:
Михайлюка М.В.,
Суддів :
Дунаєвської Н.Г.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Закритого акціонерного товариства "Кременчуцький регіональний технічний центр"
на постанову
Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16.01.2008 року
у справі
№ 14/292 господарського суду Полтавської області
за позовом
ЗАТ "Полтавське мостобудівне управління № 8"
до
ЗАТ "Кременчуцький регіональний технічний центр"
про
визнання договору недійсним та стягнення
360000 грн.
за участю представників сторін:
позивача
Жарін М.А.,
відповідача
Андрущак О.А.,
Рішенням господарського суду Полтавської області від 01.08.2007 р. у справі № 14/292 (суддя: Іваницький О.Т.), залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16.01.2008 року (судді: Андрейцева Г.М., Мазур Л.М., Агрикова О.В.) позов задоволено: визнано недійсним договір № 07/1-04 від 12.02.2004 р. з моменту його укладення. Стягнуто з відповідача на користь позивача 180000 грн. передоплати за визнаним недійсним договором № 07/1-04 від 12.02.2004 р., 159759,08 грн. збитків та 10120,46 грн. відсотків, 3600 грн. держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій посилаючись на порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права, просив судові рішення у даній справі скасувати.
Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Як встановив апеляційний господарський суд, 12.02.2004 р. сторони уклали договір №07/1-04 (далі - Договір), згідно п. 1 якого відповідач зобов'язався передати у власність позивачу один комплект середнього розбірного автомобільного мосту - САРМ, а позивач - прийняти цю продукцію і оплатити її. САРМ знаходилося на відповідальному зберіганні відкритого майданчика Лубенської ДЕД м. Хорол (п. 2 Договору).
У договорі зазначено, що мостова конструкція САРМ перейшла у власність відповідача від ДП "Укррезерв" на підставі договору №2288 від 19.12.2003 р. та наряду №1422 від 30.12.2003 р. Умови оплати, строк поставки мостової конструкції САРМ, строк дії договору, момент переходу права власності на мостову конструкцію у договорі не визначено.
В якості передплати по договору позивач перерахував на рахунок відповідача 180000 грн., що підтверджується банківськими виписками.
Мостова конструкція САРМ була на відповідальному зберіганні на відкритому майданчику Лубенської ДЕД м. Хорол на підставі договору відповідального зберігання майна від 30.12.2003 р., Протоколу №1 від 14.07.2005 р., укладеного відповідачем з ДП "Полтавський облавтодор ВАТ ДАК"Автомобільні дороги України"(це встановлено рішенням господарського суду Полтавської області від 18.10.-21.10.2005 р. у справі №12/264).
Згідно пояснень відповідача, іншої (аналогічної) мостової конструкції на відповідальному зберіганні від відповідача у зазначених підприємств не було.
Листом №1/12-4-95 від 02.02.2005 р. ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України" заборонило ДП "Полтавський облавтодор" відпуск мостової конструкції САРМ відповідачу до повного погашення Держкомрезервом України боргу за зберігання мостової конструкції. Листом від 12.01.2005 р. №2/6-10/7 заборонило відпуск мостової конструкції САРМ без дозволу Голови Державної служби автомобільних доріг України (копії листів а.с. 149,150 т.1).
Держкомітет України з державного матеріального резерву телеграмою від 22.08.2005 р. заборонив ДП "Полтавський облавтодор" відпуск мостової конструкції.
У вересні 2005 р. відповідач звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до ДП "Полтавський облавтодор" про витребування мостової конструкції САРМ з незаконного володіння. Рішенням господарського суду Полтавської області від 18.10.-21.10.2005 р. справі №12/264 позов задоволено: ДП "Полтавський облавтодор" зобов'язано повернути відповідачу мостову конструкцію САРМ. На виконання рішення суду ДП "Полтавський облавтодор" відпустив мостову конструкцію САРМ відповідачу у листопаді 2005р., що підтверджується накладною від 29.11.2005 р., довіреністю серії ЯКМ №413760 від 25.11.2005 р., наказом ДП "Полтавський облавтодор" № 256 від 02.11.2005 р. (том 1, а.с. 152-154).
Позивач для отримання САРМ, надав відповідачу довіреність ЯЗМ №593284 від 22.06.2004 р., а відповідач передав позивачу накладну № 23 від 23.06.2004 р., податкові накладні №20 від 23.06.2004 р. та 5/2 від 05.03.2004 р. Будь-які документи щодо передачі мостової конструкції, комплектності та передачі паспортної і технічної документації сторони не оформляли. За поясненнями позивача мостова конструкція ним не введена в експлуатацію так як фактично не передавалася.
Позивач звертався до відповідача з вимогою повернути 180000 грн. передоплати, на що відповідач листом №146 від 29.06.2005 р. вказав на одноособову відмову від виконання зобов'язання по договору та зазначив, що сплачені кошти будуть повернуті у строк, додатково узгоджений сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Положеннями ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 ГК України).
В договорі № 07/1-04 від 12.02.2004 р. не визначено істотних умов договору: відсутні умови щодо оплати, строк поставки, строк дії договору, що суперечить вимогам чинного законодавства.
Господарські суди прийшли до висновку про те, що в момент вчинення правочинну, дії відповідача не були спрямовані на набуття цивільних прав та обов'язків. При укладенні договору, відповідач знав про існування заборони щодо обігу мостової конструкції САРМ, про що свідчить лист ДАК "Автомобільні дороги України" від 02.02.2004 р. №1/12-4-95. Відповідач не надав доказів щодо інформування позивача про наявність заборони відпуску САРМ. Фактичне отримання мостової конструкції САРМ відповідач провів лише за накладною б/н від 29.11.2005р. та довіреністю ЯКМ № 413760 від 25.11.2005 р., тобто набагато пізніше підписання договору.
До розгляду справи № 12/264 господарським судом Полтавської області, позивач не залучався як новий належний власник. Відповідач не надав доказів та не довів факту інформування і передачі позивачу мостової конструкції САРМ після її фактичного отримання 29.11.2005 р.
З вантажних митних декларацій та товарно-супровідних документів, вбачається факт вивезення (експорту) до Росії на адресу ТОВ "Никоил" основних елементів мосту САРМ.
Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням), такий правочин визнається судом недійсним (ч.1 ст.230 ЦК України).
Обман позивача мав місце, оскільки відповідач замовчував про наявність обставин, які перешкоджали вчиненню правочинну (відсутність можливості передати позивачу мостову конструкцію, наявність судового спору, предметом якого була мостова конструкція).
Наведене підтверджує, що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а дії відповідача носили свідомий навмисний характер, тому спірний договір є недійсним.
Відповідно до ст.216 ЦК України, у разі недійсності правочинну кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочинну.
За таких обставин, господарські суди правомірною задовольнили позов в частині визнання недійсним Договору та повернення сплаченої позивачем суми передплати 180000 грн.
Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочинну (ч.2 ст. 230 ЦК України).
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Згідно з ч. 1-3 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Господарські суди прийшли до висновку, що в зв'язку з перерахуванням позивачем передплати відповідачу, позивач змушений був позичити гроші у банківських установах протягом 2005-2007 р. і поніс додаткові витрати у формі сплати процентів по грошовому кредиту та комісії за користування залученими кредитними коштами, що становить 159759,08 грн., а відтак задовольнили позов в частині стягнення 159759,08 грн. збитків.
Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні: відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст. 536 цього Кодексу, згідно якої за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами (ч. 2 ст. 1214 ЦК України).
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також 3 % річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Господарські суди з'ясували, що позивач нарахував 10120,46 грн. річних, які є правомірними та підлягають до стягнення.
Стаття 33 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами іншими учасниками судового процесу.
Як зазначив апеляційний господарський суд, відповідач не надав належних доказів, не обгрунтував, не довів обставини, на які він посилався як на підставу своїх заперечень щодо рішення місцевого господарського суду.
Однак, погодитись з висновком суду неможливо, оскільки як зазначив скаржник при визначенні розміру збитків не було з'ясовано фінансовий стан позивача. Також суди не з'ясували на що саме позивач витратив отриманий банківський кредит, а тому висновок попередніх судових інстанцій про те, що через неповернення суми попередньої оплати позивач змушений був позичати гроші у банківських установах протягом 2005-2007 рр. та поніс додаткові витрати у формі сплати процентів за кредит та комісійні за користування кредитними коштами, що становить суму 159759,08 грн. є необгрунтованим та передчасним.
Більш того, як правомірно зазначає скаржник, договір купівлі-продажу розбірного моста укладено у лютому 2004 р., а кредити позивач оформляв у 2005, 2006 р. на суми, що значно перевищують договірну ціну по сплаті вартості мостової конструкції. Зазначене свідчить про неповне з'ясування попередніми судовими інстанціями обставин справи.
Водночас, при розгляді господарськими судами позовної вимоги щодо відшкодування збитків, судам для правильного вирішення справи необхідно було встановити склад правопорушення, зокрема, наявність протиправної поведінки сторони, вини, наявність причинного зв'язку між противоправною поведінкою відповідача і збитками, перевірити розмір заявленої до стягнення суми збитків.
Відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
За таких обставин, судові рішення у даній справі в частині стягнення 159759,08 грн. збитків підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд в цій частині. При новому розгляді господарському суду потрібно вирішити також питання про розподіл судових витрат.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Полтавської області від 01.08.2007 р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16.01.2008 р. у справі № 14/292 в частині стягнення збитків скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.
В іншій частині рішення господарського суду Полтавської області від 01.08.2007 р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16.01.2008 р. у справі № 14/292 залишити без змін.
Головуючий, суддя М. Михайлюк
Судді: Н. Дунаєвська
М. Черкащенко