ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
Справа № 42/88
22.04.08
За позовом Дочірньої компанії “Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України» м. Києва
до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Сумигаз» м. Суми
про зобов'язання укласти договір.
Суддя Паламар П.І.
Представники:
від позивача Овдіна Ю.Б., Шимко О.Р.,
від відповідача Шабрикова О.Ю.
у лютому 2008 року Дочірня компанія “Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України» звернулася в суд з указаним позовом.
Позивач зазначав, що він здійснює транспортування магістральними трубопроводами обсяги природного газу, якими відповідач забезпечує потреби населення.
18 грудня 2007 р. він запропонував відповідачу укласти договір на транспортування природного газу для потреб населення в 2008 році, надіславши проект договору № 117Н-556 про транспортування природного газу для потреб населення від 18 грудня 2007 р.
Відповідач висловив заперечення щодо умов п.п. 1.1, 2.1, 3.1, 3.6, 3.8, 3.9, 6.2, 7.3 цього договору, запропонував доповнити договір п. 7.4 та 11 січня 2008 р. надіслав йому два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Посилаючись на те, що висловлені відповідачем заперечення щодо умов договору є необґрунтованими та суперечать вимогам чинного законодавства, позивач просив задовольнити позов та зобов'язати відповідача укласти договір № 117Н-556 про транспортування природного газу для потреб населення від 18 грудня 2007 р. в його редакції.
У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, його представник у судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на непідсудність господарському суду м. Києва спору про укладення спірного договору між ним та позивачем, вказував на невідповідність запропонованих позивачем умов п.п. 1.1, 2.1, 3.1, 3.6, 3.8, 3.9, 6.2, 7.3 цього договору вимогам чинного законодавства та необхідність доповнення договору запропонованими ним умовами п. 7.4.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що позивач здійснює транспортування магістральними трубопроводами природного газу, що постачається відповідачем для потреб населення, що підтверджується поясненнями сторін.
У відповідності до вимог ст. 12 Закону України “Про трубопровідний транспорт», ч. 6 ст. 179 ГК України укладення договору на транспортування природного газу є обов'язковим для сторін по справі.
Листом № 15856/11-004 від 18 грудня 2007 р. позивач запропонував відповідачу укласти договір № 117Н-556 про транспортування природного газу для потреб населення від 18 грудня 2007 р., надіславши проект відповідного договору.
Відповідач висловив заперечення щодо умов п.п. 1.1, 2.1, 3.1, 3.6, 3.8, 3.9, 6.2, 7.3 цього договору, запропонував доповнити договір п. 7.4 та надіслав позивачу два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором супровідним листом № 37/68 від 11 січня 2008 р.
З тексту спірного договору та протоколу розбіжностей до нього слідує, що розбіжності між сторонами щодо умов п. 1.1 договору стосуються бажання відповідача виключити з тексту договору посилання на його обов'язок здійснювати оплату наданих послуг.
Такі заперечення відповідача щодо умов спірного договору суперечать вимогам ст. 909 ЦК України, ст. 12 Закону України “Про трубопровідний транспорт», вимоги позивача в цій частині є законними та обґрунтованими, тому підлягають задоволенню.
З тексту спірного договору та протоколу розбіжностей до нього слідує, що розбіжності між сторонами щодо умов п. 2.1 договору стосуються включення умови про складання графіків між замовником та виконавцем по нерівномірній подачі газу.
Відповідно до умов ч. 2 п. 2.1., п. 8.2 Правил подачі та використання природного газу в народному господарстві України, затверджених наказом Державного комітету України по нафті і газу № 355 від 1 листопада 1994 р. передбачено, що кількість постачання природного газу комунально-побутовим споживачам в тому числі для населення у I, II і IV кварталах року встановлюються Кабінетом Міністрів України нерівномірно по місяцях з урахуванням ресурсів, кліматичних умов і пропускної спроможності газопроводів. Газопостачальні і газозбутові організації повинні подавати споживачам природний газ рівномірно протягом місяця у межах середньодобової норми споживання згідно з договором та узгодженими між сторонами диспетчерськими графіками.
Враховуючи, що позивач не наділений компетенцією самостійно встановлювати нерівномірно по місяцях розподіл обсягів транспортування природного газу, внесення позивачем до умов договору абз. 3 п. 2.1 у запропонованій ним редакції відповідає вимогам чинного законодавства, не порушує прав відповідача, тому вимоги з цього приводу підлягають задоволенню.
Висловлені відповідачем заперечення щодо умов п.п. 3.1, 3.6, 3.7, 3.9 договору щодо умов транспортування газу суперечать вимогам постанови Кабінету Міністрів України № 1729 від 27 грудня 2001 р. “Про забезпечення споживачів природним газом», п.п. 12, 13 Порядку забезпечення споживачів природним газом, затвердженого вищевказаною постановою Кабінету Міністрів України, п. 2.6 Правил подачі та використання природного газу в народному господарстві України, затверджених наказом Державного комітету України по нафті і газу № 355 від 1 листопада 1994 р., внесення позивачем до умов договору вищевказаних положень у запропонованій ним редакції відповідає вимогам чинного законодавства, не порушує прав відповідача, тому вимоги з цього приводу підлягають задоволенню.
Розбіжності щодо умов п. 6.2 договору фактично виникли у зв'язку з визначенням строку оплати наданих за договором послуг.
Зокрема, позивач запропонував, що остаточний розрахунок за фактично надані послуги по транспортуванню газу здійснюється замовником (відповідачем по справі) протягом місяця, наступного за звітним місяцем, в якому здійснювалось транспортування газу (абз. 2).
Згідно із запропонованими відповідачем умовами п. 6.2 договору він запропонував виключити абз. 2 цього пункту, залишити абз. 1, за яким, замовник здійснює оплату послуг по транспортуванню газу шляхом щоденного зарахування коштів на поточний рахунок виконавця в порядку встановленому алгоритмом розподілу коштів, затвердженим Національною комісією регулювання електроенергетики України.
Розбіжності щодо умов п. 7.3 договору фактично виникли у зв'язку з включенням до умов відповідного договору положень про відповідальність за несвоєчасну оплату наданих транспортних послуг у вигляді пені.
Запропоновані позивачем умови п.п 6.2, 7.3 спірного договору ґрунтуються на вимогах ст.ст. 511, 526, 530, 549 ЦК України, п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 1729 від 27 грудня 2001 р. “Про забезпечення споживачів природним газом», п.п. 12, 13 Порядку забезпечення споживачів природним газом, затвердженого вищевказаною постановою Кабінету Міністрів України, п. 2.6 Правил подачі та використання природного газу в народному господарстві України, затверджених наказом Державного комітету України по нафті і газу № 355 від 1 листопада 1994 р., постанові Кабінету Міністрів України та Національного банку України № 1785 від 13 листопада 1998 р. “Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ», тому підлягають прийняттю судом, а заявлені позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Заперечення відповідача з цього приводу не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, тому є безпідставними. При цьому, суд враховує, що розмір встановленої спірним договором відповідальності відповідача за неналежне виконання зобов'язання по оплаті наданих послуг у вигляді пені є меншим, порівняно з відповідальністю, встановленою ч. 2 ст. 232 ГК України, тому відповідні положення договору прав відповідача не порушують.
Пропозиція відповідача доповнити договір п. 7.4 не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, тому прийняттю не підлягає.
Доводи відповідача щодо непідсудності господарському суду міста Києва даної справи суперечать вимогам ч. 1 ст. 15 ГПК України, оскільки місцезнаходження особи, зобов'язаної надати послуги за спірним договором є м. Київ.
Оскільки позов задоволено, понесені по справі господарські витрати стосовно до вимог ст. 49 ГПК України слід покласти на відповідача.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд
Позов Дочірньої компанії “Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України» м. Києва задовольнити.
Зобов'язати Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Сумигаз» (40021, м. Суми, вул. Лебединська, 13, код 03352432) укласти з Дочірньою компанією “Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України» (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1, код 30019801) договір № 117Н-556 на транспортування природного газу для потреб населення від 18 грудня 2007 р. в редакції згідно листа Дочірньої компанії “Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України» № 15856/11-004 від 18 грудня 2007 р.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Сумигаз» (40021, м. Суми, вул. Лебединська, 13, код 03352432) на користь Дочірньої компанії “Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України» (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1, код 30019801) 85 грн. витрат по оплаті державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.
Суддя господарського суду міста Києва П.І.Паламар