03 квітня 2008 р.
№ 110/20-06/10
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів:
І. Воліка (доповідача),
Ж. Бернацької,
Н. Дунаєвської,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальність (ТОВ) "Промислово-інвестиційна група "Столиця"
на постанову
від 29.10.2007 року
Київського міжобласного апеляційного господарського суду
у справі
№ 110/20-06/10
за позовом
ТОВ "Юридична компанія "Євроюст"
до
1) Приватного підприємства "Ліфтмаркет";
2) ТОВ "Промислово-інвестиційна група "Столиця"
3-особи
1) Броварське міжрайонне бюро технічної інвентаризації;
2) Відкрите акціонерне товариство (ВАТ) Комерційний банк
"Хрещатик"
про
визнання права власності
В судове засідання прибули представники сторін:
позивача
Байда О.Г. (директор)
відповідача -1
не з'явились
відповідача -2
1) Вітренко Р.В. (керівник),
2) Ворошилов Є.О. (дов. б/н від 02.04.2008)
третьої особи-1
не з'явились
третьої особи-2
не з'явились
29.03.2006 ТОВ "Юридична компанія "Євроюст" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до ПП "Ліфтмаркет" про визнання права власності на об'єкти недобудованого нерухомого майна, а саме: на два будинки, господарську споруду (А, Б і В відповідно до технічного паспорту БТІ) та на інші будівлі, що находяться за адресою: Київська область, Броварський район, с. Пухівка, вул. Набережна, 12, які належать відповідачу на праві приватної власності на підставі рішення господарського суду Київської області від 20.10.2005 по справі № 271/2-2005 та договору купівлі-продажу від 31.10.2001, засвідченого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу, зареєстрованого у реєстрі за № 5582.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне вико-
Доповідач: Волік І.М.
нання відповідачем умов договору про передачу майнових прав в рахунок погашення боргу від 24.01.2005, відповідно до умов якого відповідач в рахунок погашення боргу, який підтверджується гарантійними листами № 651 від 30.07.2004, № 861 від 15.10.2004, зобов'язувався передати ТОВ "Юридична компанія "Євроюст" майнові права на недобудоване нерухоме майно, а саме: на два будинки, господарську споруду (А, Б і В відповідно до технічного паспорту БТІ) та на інші будівлі, що находяться за адресою: Київська область, Броварський район, с. Пухівка, вул. Набережна, 12.
Відповідно до п. 2.4 договору про передачу майнових прав в рахунок погашення боргу, відповідач на протязі п'яти днів з моменту повідомлення про прийняття рішення по справі № 271/2-2005 за позовом ПП "Ліфтмаркет" до Пухівської сільської ради Броварського району Київської області про визнання права власності, яким за ПП "Ліфтмаркет" було визнано право власності на об'єкти недобудованого нерухомого майна, зобов'язався передати позивачу право власності на вказане нерухоме майно, при цьому, рішення було прийняте 20.10.2005 і станом на 01.03.2006 відповідач право власності на нерухоме майно позивачеві не передав, чим порушив умови договору.
Спір розглядався судами неодноразово.
Постановою Вищого господарського суду України від 11.12.2006 по даній справі скасовано постанову господарського суду апеляційної інстанції від 23.08.2006 та рішення місцевого господарського суду від 18.05.2006, справа направлена на новий розгляд у зв'язку з застосуванням судом п. 2 ст. 83 ГПК України без відповідного клопотання сторони у справі щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29.06.2006 № 3613 та без належного обґрунтування необхідності такого захисту прав та законних інтересів сторін .
Ухвалою від 23.12.2006 справу прийнято до провадження на новий розгляд господарським судом Київської області за № 110/20-06/10.
При новому розгляді справи місцевим господарським судом встановлено, що об'єкт нерухомого майна - об'єкти недобудованого нерухомого майна, які знаходяться за адресою: Київська область, Броварський район, с. Пухівка, вул. Набережна, 12, що є предметом даного спору, продані ПП “Ліфтмаркет» ТОВ “Промислово-інвестиційна група “Столиця» згідно договору купівлі-продажу від 29.06.2006.
У зв'язку з зазначеним, ухвалою від 23.12.2006 господарський суд Київської області, керуючись ст.ст. 24, 27 ГПК України, за власною ініціативою, залучив до участі у справі в якості відповідача-2 - ТОВ “Промислово-інвестиційна група “Столиця» та Броварське міжрайонне бюро технічної інвентаризації в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
Крім цього, ухвалою суду від 30.05.2007 за клопотанням позивача залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ВАТ Комерційний банк “Хрещатик», оскільки відповідно до витягу є Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 29.05.2007 № 12716802 на предмет спору -недобудоване нерухоме майно, а саме: на два будинки та господарську споруду (А, Б і В), що знаходяться за адресою: Київська область, Броварський район, с. Пухівка, вул. Набережна, 12 та на інші будинки, накладено заборону відчуження на підставі іпотечного договору, укладеного 13.07.2006 між ТОВ “Промислово-інвестиційна група “Столиця» та ВАТ Комерційний банк “Хрещатик». При цьому, в клопотанні від 30.05.2007 позивач просить визнати недійсним іпотечний договір № 11-47/4-06/3 від 13.07.2006, укладений між ТОВ “Промислово-інвестиційна група “Столиця» та ВАТ КБ “Хрещатик», та скасування запису в Державному реєстрі іпотек від 13.07.2006 за № 3460762 щодо обтяження об'єкту нерухомого майна, що знаходиться за адресою: Київська обл., Броварський р-н., с. Пухівка, вул. Набережна, 12.
Листом від 19.06.2007 за № 20-06/3421 ВАТ Комерційний банк “Хрещатик» повідомив суд, що майно, яке знаходиться за адресою: Київська обл., Броварський р-н., с. Пухівка, вул. Набережна, 12, та є предметом спору не перебуває в іпотеці у ВАТ КБ “Хрещатик», у зв'язку з припиненням договору іпотеки та за заявою банку запис від 13.07.2006 за № 3460762 в Державному реєстрі іпотек вилучено 08.06.2007.
Під час нового розгляду, 20.06.2007, позивач, в порядку ст. 22 ГПК України, подав суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить визнати за ним право власності на об'єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: Київська обл., Броварський р-н., с. Пухівка, вул. Набережна, 12 (згідно переліку будівель, зазначених в позовній заяві) та визнати недійсним договір купівлі-продажу від 29.06.2006 № 3613, підписаний між ПП “Ліфтмаркет» та ТОВ “Промислово-інвестиційна група “Столиця» з моменту його укладення.
Рішенням господарського суду Київської області від 20.06.2007 у справі № 110/20-06/10 (суддя Тищенко О.В.) позивачу в позові відмовлено.
Рішення господарського суду першої інстанції мотивовано тим, що виходячи з аналізу умов договору про передачу майнових прав в рахунок погашення боргу від 24.01.2005, даний договір є попереднім договором з відкладальною умовою; невиконання попереднього договору не може мати наслідком вимогу про реальне виконання обов'язку, який передбачалось внести до основного договору.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 29.10.2007 (колегія суддів: Жук Г.А., Мазур Л.М., Агрикова О.В.) рішення господарського суду Київської області від 29.10.2007 по справі № 110/20-06/10 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ "Юридична компанія "Євроюст" до ПП "Ліфтмаркет" про визнання права власності задоволено повністю; визнано за ТОВ "Юридична компанія "Євроюст" право власності на нерухоме майно, а саме на два будинки та господарську споруду (А. Б і В відповідно до технічного паспорту БТІ) та інші будинки, що знаходяться за адресою: Київська область, Броварський район, с. Пухівка, вул. Набережна, 12; визнано недійсним договір купівлі-продажу від 29.06.2006 № 3613, укладений між ТОВ "Промислово-інвестиційна група "Столиця" і ПП "Ліфтмаркет" з моменту його укладення; ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15.10.2007 у справі № 110/20-06/10 про забезпечення позову визнано такою, що втратила чинність.
Приймаючи постанову у справі, апеляційний господарський суд виходив з наступних обставин.
24.01.2005 між позивачем - ТОВ “Юридична компанія “Євроюст» та відповідачем 1 - ПП “Ліфтмаркет» було укладено договір про передачу майнових прав в рахунок погашення боргу. Договір підписано повноважними представниками юридичних осіб (сторін договору) без будь-яких заперечень.
Укладаючи даний договір сторони дійшли згоди про те, що боржник (відповідач-1) передає кредитору (позивачу у справі) майнові права на недобудоване нерухоме майно, яке збудоване без належно затвердженого проекту (самочинне будівництво), що розташовано за адресою: Київська обл., Броварський р-н., с. Пухівка, вул. Набережна, 12, та належать боржнику на праві приватної власності відповідно до договору купівлі-продажу від 31.10.2001, засвідченого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 5582, в рахунок погашення боргу перед кредитором в сумі 527 600,00 грн., що підтверджується гарантійними листами від 30.07.2004 № 651, та від 15.10.2004 № 861.
Господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що за умовами цього договору, в якості погашення боргових зобов'язань, відповідач зобов'язався передати позивачу у власність об'єкти незавершеного будівництва. Втім, враховуючи, що ці об'єкти нерухомого майна мали статус незаконного самочинного будівництва, що унеможливило укладення звичайного договору купівлі-продажу, сторони домовилися, що вищезазначене майно буде передано у власність ТОВ “Юридична компанія “Євроюст» після узаконення цього будівництва (визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва за відповідачем-1 (боржником за договором).
Так, відповідно до п. 2.1 договору для виконання умов договору про передачу майнових прав боржник звертається до господарського суду з позовом до Пухівської сільської ради про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, які є предметом даного договору. При цьому, обов'язок юридичного супроводу судового процесу по узаконенню об'єкта незавершеного будівництва та визнання права власності за відповідачем-1 на нерухоме майно даним договором покладався на позивача.
У відповідності до умов п. 2.3 договору від 24.01.2005 майнові права на об'єкт переходять від боржника до кредитора після вступу в законну силу рішення господарського суду Київської області по справі за позовом про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна за відповідачем-1. За умовами даного договору боржник зобов'язався передати майно кредитору у власність шляхом переоформлення права власності на кредитора протягом 5 робочих днів з дати письмового повідомлення боржника про результати вирішення справи.
Разом з тим, не погоджуючись з висновком господарського суду першої інстанції, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що зі змісту укладеного між сторонами договору від 24.01.2005 не вбачається, що сторони планують укладення будь-яких інших договорів на підставі даного. Навпаки, в договорі визначений момент переходу права власності на майно і момент, коли у відповідача-1 виникає обов'язок здійснити дії щодо передачі майна у власність позивача.
У відповідності до вимог частини 1 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, з правочинів. Право власності, як і будь-яке інше суб'єктивне право, виникає за наявності певних юридичних фактів і конкретних обставин. Ці обставини у цивільному праві розглядаються як первісні та похідні підстави набуття права власності. При цьому, до похідних відносяться ті підстави, за яких право власності на річ (майно) виникає за волею попереднього власника, і такими підставами є цивільні правочини.
Оцінюючи договір про передачу майнових прав в рахунок погашення боргу від 24.01.2005 в комплексі з іншими доказами у справі, апеляційний господарський суд зазначив, що вважає його договором, спрямованим саме на відчуження майнових прав на майно - об'єкт незавершеного будівництва (будівлі розташовані за адресою чітко визначеній в договорі) з відкладальною умовою.
Оскільки на момент укладення договору від 24.01.2005 відповідач-1 не мав оформленого належним чином права власності на майно, що є предметом договору, сторони домовилися, що відповідач-1 передає позивачу майнові права на дане майно та зобов'язується, відповідно до умов договору, передати позивачу право власності на нерухоме майно після набуття ним права власності на самовільно збудоване майно в установленому законом порядку.
Даючи оцінку договору від 24.01.2005 господарський суд апеляційної інстанції зауважує, що укладаючи цей договір, сторони мали на меті перехід права власності до позивача за умови виконання ним певних дій (представництво інтересів відповідача в суді за позовом про визнання за ним права власності на об'єкт майнових прав). Тобто, даний договір укладений під умовою, щодо якої невідомо, настане вона чи ні, і настання якої залежить від дій позивача.
Господарський суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що в даному випадку слід застосовувати норми ст. 212 Цивільного кодексу України, оскільки особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
Згідно з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і відповідно до умов договору, а відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Таким чином, в порушення вимог ст.ст. 526, 625 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, відповідач-1 не виконав своє зобов'язання по передачі права власності на об'єкти нерухомого майна, чим порушив права позивача.
Крім того, апеляційний господарський суд в порядку статті 83 Господарського процесуального кодексу України вважав за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати недійсним договір купівлі-продажу № 3613 від 29.06.2006, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2, оскільки при його укладенні порушені вимоги ст. 346 Цивільного кодексу України (на момент укладення договору припинилося право власності відповідача-1 на спірне майно), ст. 628 Цивільного кодексу України (щодо права позивача на це майно) та моральні засади суспільства щодо ділової порядності та недопустимості подвійного продажу одного і того ж майна.
За даних обставин, господарський суд колегія апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність з метою захисту прав та законних інтересів позивача у справі, керуючись ч. 1 ст. 203 та ст. 215 Цивільного кодексу України, визнати недійсним договір купівлі-продажу № 3613 від 29.06.2006.
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, ТОВ "Промислово-інвестиційна група "Столиця" просить постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду у справі № 110/20-06/10 від 29.10.2007 скасувати, а рішення господарського суду Київської області від 20.06.2007 залишити в силі. Скаржник вважає, що господарський суд апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови неправильно застосував норми матеріального права та порушив процесуальні норми.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення виходячи з такого.
Як вбачається із змісту оскаржуваної постанови, 29.03.2006 ТОВ "Юридична компанія "Євроюст" звернулось до господарського суду з позовом про визнання права власності на нерухоме майно, яке належить ПП "Ліфтмаркет", а саме: на два будинки, господарську споруду (А, Б і В відповідно до технічного паспорту БТІ) та на інші будівлі, що находяться за адресою: Київська область, Броварський район, с. Пухівка, вул. Набережна, 12, на підставі договору про передачу майнових прав у рахунок погашення боргу від 24.01.2005, посилаючись, при цьому, на неналежне виконання позивачем умов договору.
Разом з тим, відповідно до ст. 2 Закону України "Про власність", що був чинний на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, право власності -це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння користування і розпорядження майном.
Статтею 48 Закону України "Про власність" передбачено, що Україна законодавче забезпечує громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків.
Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. Тобто, зазначений позов може бути заявлений власником речі, який як володіє, так і не володіє нею, права якого оспорюються, заперечуються чи не визнаються особою, яка не перебуває з власником у зобов'язальних відносинах із приводу спірної речі. При цьому, підставою позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності чи іншого права на майно. Необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання служить підтвердження позивачем своїх прав на майно.
Згідно з ч. 2 ст. 144 Господарського кодексу України право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом.
В Україні формується та діє єдиний Державний реєстр прав, який базується на державному обліку земельних ділянок усіх форм власності та розташованого на них іншого нерухомого майна, реєстрації речових прав на об'єкти нерухомого майна, їх обмежень та правочинів щодо нерухомого майна.
Частиною 3 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" передбачено, що державній реєстрації підлягають заявлені речові права на нерухоме майно за наявності документів, що підтверджують вчинення правочинів щодо таких об'єктів, посвідчених відповідно до закону, або свідчать про наявність інших, передбачених законом підстав.
Отже, 24.01.2005, на дату укладення договору про передачу майнових прав в рахунок погашення боргу, ПП "Ліфтмаркет" не мало права власності на спірне майно, про що свідчить відкладальна умова договору. Таким чином, ПП "Ліфтмаркет" стало законним власником спірного майна тільки після 30.10.2005, тобто після набрання законної сили рішенням господарського суду Київської області від 20.10.2005 у справі № 271/2-2005, і тільки з цього часу підприємство мало можливість вільно розпоряджатися належним майном.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані положення ч. 2 ст. 628, ст. 635 Цивільного кодексу України, оскільки для того щоб договір про наміри продовжував цивільно-правові наслідки, тобто мав юридично обов'язковий характер, в ньому має бути виражено пряму волю сторін надати цьому договору силу попереднього договору.
При цьому, господарський суд апеляційної інстанції в супереч посиланню на вказані норми дійшов діаметрально протилежного висновку, хоча зі змісту укладеного між сторонами договору від 24.01.2005 не вбачається, що сторони планують укладення будь-яких інших договорів на підставі даного.
Крім цього, судом апеляційної інстанції невірно застосовані норми ст. 347 Цивільного кодексу України про добровільну відмову відповідача від права власності на зазначене в договорі майно в рахунок погашення заборгованості. При цьому, суд не взяв до уваги, що відповідно до ч. 3 ст. 347 ЦК України, у разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.
Оскільки об'єктом позовних вимог є об'єкт незавершеного будівництва, що наділене всіма властивостями нерухомої речі, то згідно з положеннями ст. 182 ЦК України право власності на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до положення ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" обов'язковій державній реєстрації підлягає право власності на нерухоме майно.
Отже, самого факту укладення договору про передачу майнових прав не достатньо для припинення права власності та державної реєстрації права власності на нерухомість, оскільки чинний порядок державної реєстрації передбачає наявність певних документів, що підтверджують вчинення правочинів щодо таких об'єктів (ст.ст. 18, 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" ).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає безпідставним та не обґрунтованим твердження апеляційної інстанції, що право власності ПП "Ліфтмаркет" припинилось з моменту набрання законної сили рішенням господарського суду Київської області від 20.10.2005 і у свою чергу перейшло до ТОВ "Юридична компанія "Євроюст".
Виходячи з наведеного вбачається, що ТОВ "Юридична компанія "Євроюст" не є та ніколи не було власником спірного майна, а отже господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ТОВ "Юридична компанія "Євроюст" не має права на звернення з позовом про визнання власності в порядку ст. 392 ЦК України.
Крім того, колегія суддів не погоджується з висновком апеляційної інстанції про неналежне виконання ПП "Ліфтмаркет" умов договору про передачу майнових прав в рахунок погашення боргу від 24.01.2005 та на порушення у зв'язку з цим положень ст.ст. 526, 610, 625 ЦК України, оскільки предметом даного спору є визнання права власності, а не неналежне виконання зобов'язання за договором. Цивільним законодавством, зокрема ст. 328 ЦК України (набуття права власності) та ст. 346 ЦК України (припинення права власності), не передбачено такої підстави для визнання права власності за особою як не виконання зобов'язання за договором.
Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що між сторонами був укладений попередній договір з відкладальною умовою, який передбачений ст.ст. 212, 635 ЦК України. Таким чином, господарський суд першої інстанції всебічно та повно дослідив всі обставини справи, надав їм об'єктивну оцінку, правильно застосував норми матеріального та процесуального права при прийнятті рішення.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що Київським міжобласним апеляційним господарським судом дана неправильна юридична оцінка обставинам справи, тому постанова не відповідає чинному законодавству України та обставинам справи і підлягає скасуванню, а рішення як законне та обґрунтоване - залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу ТОВ "Промислово-інвестиційна група "Столиця" задовольнити.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 29.10.2007 року у справі № 110/20-06/10 скасувати.
Рішення господарського суду Київської області від 20.06.2007 року у справі № 110/20-06/10 залишити без змін.
Головуючий, суддя І. Волік
Судді : Ж. Бернацька
Н. Дунаєвська