21 квітня 2008 р.
№ 17/053-07
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді
суддів
Кота О.В.
Волік І.М.
Шевчук С.Р.
розглянувши касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Візит"
на рішення Господарського суду Київської області від 27 серпня 2007року та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 19 листопад 2007 року
у справі № 17/053-07
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Візит"
До
Державного міжнародного аеропорту "Бориспіль"
Про
визнання договору укладеним та стягнення 49193,41 грн.,
за участю представників:
позивача: Копусь А.А.;
відповідача: Чорноштан О.Г.;
встановив:
В лютому 2007 року ТОВ "Візит" звернулося до господарського суду Київської області з позовною заявою з врахуванням уточнення позовних вимог, про визнання укладеним між ДМА “Бориспіль» та ТОВ “Візит» договору купівлі-продажу частки ТОВ “Візит» в спільному майні (малоцінних необоротних матеріальних активів) згідно переліку та стягнення з ДМА “Бориспіль» на користь ТОВ “Візит» заборгованості в розмірі 49 193,41 грн. за придбання частки ТОВ "Візит" у спільному майні (малоцінних необоротних активів).
Рішенням господарського суду Київської області (суддя Суховий В.Г.) від 27 серпня 2007 року у справі № 17/053-07 в задоволенні позовних вимог ТОВ "Візит" відмовлено повністю.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 19 листопада 2007 року (Рудченко С.Г., Агрикова О.В., Жук Г.А.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
ТОВ "Візит" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів, оскільки судами при винесенні оскаржуваних судових актів порушено норми матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Господарськими судами встановлено, що 1 лютого 2001 року між ТОВ “Візит» та ДМА “Бориспіль» укладено Договір про спільну діяльність № 2.5.30-10 (далі -Договір), відповідно до умов якого сторони домовились діяти спільно з метою обслуговування пасажирів за системою VIP в міжнародному аеропорту “Бориспіль». Укладаючи зазначений договір, сторони дійшли згоди щодо оцінки внесків у спільну діяльність у співвідношенні: відповідач - 65%, позивач - 35% (п. 7.1 Договору).
Додатковими угодами від 28 лютого 2002 року та від 1 лютого 2003 року сторони продовжували термін дії Договору № 2.5.30-10 до 1 лютого 2003 року та до 1 лютого 2008 року відповідно.
9 березня 2005 року ДМА “Бориспіль» звернувся до позивача з листом № Д-01-23-18, в якому повідомлялось, що ДМА “Бориспіль» відмовляється від подальшої участі в Договорі про спільну діяльність № 2.5.30-10 від 1 лютого 2001 року та просить вважати з 1 квітня 2005 року Договір розірваним.
6 травня 2005 року відбулася зустріч уповноважених представників сторін позивача та відповідача, за результатом якої складено протокол, яким сторони затвердили баланс спільної діяльності за перший квартал 2005 року, розподілили прибуток та розглянули питання по ліквідації спільної діяльності. Зокрема, п.3 зазначеного протоколу, сторони вирішили у зв'язку з розірванням Договору створити ліквідаційну комісію, та ДМА “Бориспіль» викупити долю (частку) ТОВ “Візит» спільного майна, яке було придбане за час спільної діяльності.
8 вересня 2005 року відбулось засідання ліквідаційної комісії з порядком денним: “щодо розподілу майна, яке було придбано за рахунок спільної діяльності» (протокол засідання). Члени ліквідаційної комісії, приймаючи до уваги те, що починаючи з 1 квітня 2005 року аеропорт “Бориспіль» самостійно обслуговує пасажирів за системою VIP та, відповідно до цього, існує виробнича необхідність в користуванні майном, яке знаходиться у Терміналі “С», вирішили викупити долю ТОВ “Візит» у спільній діяльності після отримання дозволу Державіаслужби. До отримання вказаного дозволу відповідальним особам ДМА “Бориспіль» прийняти на зберігання майно (згідно наданих переліків).
Станом на 1 квітня 2005 року ТОВ “Візит» передало ДМА “Бориспіль» на відповідальне зберігання залишки основних засобів та малоцінних необоротних матеріальних активів від спільної діяльності.
ТОВ “Візит» звернулось до ДМА “Бориспіль» з листом № 129 від 2 вересня 2005 року, у якому: “в зв'язку з закінченням Договору про спільну діяльність № 2.5.30-10 від 01.02.2001р. між ДМА “Бориспіль» та ТОВ “Візит» просимо вас викупити основні засоби та МБП, які були придбані за рахунок коштів спільної діяльності». Також, у листі від 13 січня 2006 року № 155 ТОВ “Візит» просив “сделать оплату за имущество приобретенное совместно по договору СД для ускорения закрытия расчетных счетов».
ДМА “Бориспіль» повідомив ТОВ “Візит» листом від 26 травня 2006 року № Д-01-23-568, за підписом генерального директора, що “Згідно з п.1 Протоколу засідання ліквідаційної комісії від 08.09.2005р. отримано дозвіл від Державіаслужби на укладання договору купівлі-продажу майна, яке було придбане за рахунок спільної діяльності. Оформлення договору триває».
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання укладеним між ДМА "Бориспіль" та ТОВ "Візит" договору купівлі-продажу частки ТОВ "Візит" у спільному майні.
Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.2 і 3 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Судами встановлено, а саме листами ТОВ "Візит" предметом договору купівлі-продажу визначено: "… основні засоби та МБП…", "… имущество приобретенное по договору СД…", "… сплатити частину вартості майна…" і таке інше, що сторони не досягли згоди щодо предмету договору купівлі-продажу частки ТОВ "Візит" у спільному майні.
Відповідно до ч.1 ст. 208 ЦК України, правочин між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. Частиною 2 ст. 207 ЦК України встановлена спеціальна вимога для письмових правочинів юридичної особи. Вони мають бути підписані особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Письмовою формою вважається таке оформлення правочину, яке забезпечує фіксацію змісту правочину в одному або в кількох документах.
Єдиного документа у вигляді договору купівлі-продажу частки сторонами не укладалось.
Зі змісту наданих позивачем листів вбачається, що сторонами здійснювалась переддоговірна діяльність. Згідно з ч.3 ст. 633 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Момент укладення угоди -це момент досягнення згоди щодо істотних умов договору. Тому, відповідно до ст. 640 ЦК України, договір вважається укладеним у момент одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір (оферти), відповіді, другої сторони про прийняття цієї пропозиції (акцепту). Зі змісту листів ТОВ "Візит" пропонує ДМА "Бориспіль" викупити у нього майно, яке було придбано за рахунок коштів спільної діяльності. Однозначної відповіді про наявність згоди придбати зазначене майно ДМА "Бориспіль" позивачеві не надавалось.
Протокол засідання ліквідаційної комісії від 8 вересня 2005 року, на який посилається скаржник, як на наявність згоди відповідача, не може бути взятий до уваги як такий, оскільки в ньому лише зафіксовано, що ліквідаційна комісія вирішила викупити долю ТОВ "Візит" у спільній діяльності після отримання дозволу від "Державіаслужби".
З вищенаведеного вбачається, що сторони лише висловили намір щодо укладення договору купівлі-продажу. Однак сам договір не укладався.
Також, позивачем не надано доказів про досягнення сторонами згоди щодо строку передачі майна у договорі купівлі-продажу. Посилання позивача на те, що спільне майно передано на зберігання відповідачу і ним фактично використовується в господарській діяльності, не дає підстав вважати, що сторони таким чином уклали договір купівлі-продажу частини ТОВ "Візит".
Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Судами встановлено, що протоколи підписані сторонами та листи, які направлялися позивачем на адресу відповідача, не містять істотних умов якого-небудь конкретного цивільно-правового договору та умов щодо надання йому сили попереднього договору, а тому не є підставою виникнення цивільно-правових зобов'язань. Враховуючи даний висновок, щодо відсутності укладеного договору купівлі-продажу частки, між ДМА "Бориспіль" та ТОВ "Візит" не виникли господарські зобов'язання щодо сплати грошових коштів у розмірі 49 193, 41 грн. за придбання частки.
Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм законодавства при прийнятті рішення і постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Рішення Господарського суду Київської області від 27 серпня 2007року та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 19 листопад 2007 року у справі № 17/053-07 залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Візит" -без задоволення.
Головуючий суддя О. Кот
судді: І. Волік
С. Шевчук