79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
19.03.08 Справа № 1/29-17/157
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого-судді: Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Марко Р.І.,
при секретарі Гутверт С.,
з участю представників:
від позивача - з»явився,
відповідача - з»явився,
прокурора - з»явився,
розглянув апеляційне подання першого заступника прокурора Івано-Франківської області, м.Івано-Франківськ
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 30.07.2007 року, судова колегія у складі головуючого-судді Деделюка Б.В., суддів: Фанди О.М. та Максимів Т.В., в справі № 1/29-17/157-15/24,
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер», с.Сопів Коломийського району Івано-Франківської області
до відповідача Української державної інноваційної компанії в особі Івано-Франківського регіонального відділення, м.Івано-Франківськ
про стягнення коштів та відшкодування збитків,
та за зустрічним позовом Української державної інноваційної компанії в особі Івано-Франківського регіонального відділення, м.Івано-Франківськ
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер», с.Сопів Коломийського району Івано-Франківської області
про визнання частково недійсним договору,
рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 30.07.2007 року задоволено первісні позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю “Партнер» про стягнення з Української державної інноваційної компанії в особі Івано-Франківського регіонального відділення 115793,31 грн. боргу, 1414,71 грн. - річних у розмірі трьох відсотків та 7526,50 грн. інфляційних втрат за невиконання п.2.1.2 інноваційного договору №1/41-99 від 04.03.1999 р. з урахуванням додаткової угоди від 21.07.2000 р., а також 2389046,23 грн. збитків (неодержаного прибутку) за період з 01.07.1999 р. по 01.08.2000 р. та 1193749,80 грн. за період з 01.10.2003 р. по 01.03.2004 р., внаслідок невиконання відповідачем вищезазначеної умови договору.
Рішення суду мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем встановленого пунктом 2.1.2. інноваційного договору (з урахуванням додаткової угоди від 21.07.2000 р.) обов'язку інвестора здійснити фінансування підприємства в сумі 115 793, 31 грн. В зв»язку з порушенням відповідачем умов цього пункту застосовуються наслідки, передбачені в ст.20 Закону України “Про інвестиційну діяльність» щодо майнової та іншої відповідальності за недодержання договірних зобов'язань.
Щодо стягнення збитків, заподіяних невиконанням договірних зобов»язань, то місцевим судом зазначено, що факт неотримання позивачем прибутку підтверджується матеріалами справи та наявністю причиннового зв»язку між неправомірними діями інвестора, які полягали в неналежному виконанні договору в частині фінансування підприємства та неотриманого позивачем прибутку від реалізації продукції по договорах, укладених 28.03.1999 р., 12.08.1999 р. з ТзОВ “Аква ЛТД» та 01.07.2003 р. - з ПАФ “Інтеграл», що відповідно до вимог ст.203 ЦК УРСР є підставою для стягнення збитків.
В задоволенні зустрічного позову Української державної інноваційної компанії в особі Івано-Франківського регіонального відділення до товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер»про визнання недійсним укладеного між сторонами інноваційного договору №1/41-99 від 04.03.1999 р. та додаткової угоди від 21.07.2000 року в частині надання ТзОВ «Партнер» прямої інвестиції в сумі 249 200 грн. (п.1.4.2. договору та додаткової угоди) в позові відмовлено в зв»язку з тим, що сторонами досягнуто згоди щодо істотних умов інноваційного договору та додаткової угоди і ними вони частково виконані.
В апеляційному поданні апелянт (перший заступник прокурора Івано-Франківської області ) просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в первісному позові відмовити, а зустрічний -задоволити, в зв»язку з неповним з»ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та порушенням норм матеріального права, апелюючи тим, що свої зобов»язання за інвестиційним договором №1/41-99 від 04.03.1999 р. відповідач виконав повністю, а тому відсутні будь-які правові підстави для стягнення з відповідача як суми боргу, так і завданих збитків його невиконанням.
При цьому, скаржник покликається на те, що кошти інноваційної позики в сумі 249200 грн. були перераховані попередньому виконавцеві проекту ПП ВКФ «Корал»та використані останнім на закупівлю сировини та підготовку виробництва, а в наступному електротехнічне обладнання, монтажно-налагоджувальні роботи, витрати на перевезення, митне оформлення обладнання та сировину - поліетилентерефталат в кількості 40 тонн було передано позивачу, а тому у відповідача за первісним позовом відсутній обов»язок щодо виплати позивачу 249200 грн. Відповідно до вимог ст.600 ЦК України зобов»язання припиняється за згодою сторін внаслідок передавання кредиторові відступного грошей або іншого майна, що в даному випадку і мало місце.
Скаржник покликається на безпідставність позовних вимог в частині стягнення з відповідача збитків у вигляді неотриманого прибутку, оскільки позивачем не доведено як економічну можливість такого отримання, так і вину відповідача та відповідно причинно-наслідкового зв»язку між діями відповідача та неотриманим доходом.
При цьому, скаржник покликається на передачу позивачу сировини по заниженій ціні, що збільшує розрахунок прибутку позивача, можливість позивача при наявності переданої сировини виконати зобов»язання за деякими договорами, що ним зроблено не було по його вині, необхідність вкладення власних коштів позивачем для виробництва продукції в кількості, вказаній в розрахунку неотриманого доходу, виробництво інших преформ, ніж вказані за умовами інвестиційного договору, відсутність підтвердження вартості виготовленої продукції, відсутність технічної документації в підтвердження можливості виробити визначений обсяг продукції та інші критерії, які спростовують поданий позивачем розрахунок збитків.
В поясненнях на апеляційну скаргу відповідач просить її вимоги задоволити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в первісному позові відмовити, а зустрічний -задоволити з аналогічних підстав, що і скаржник. Відповідач також покликається на те, що при визначенні упущеної вигоди враховуються вжиті кредитором заходи для їх одержання, проте, позивачем не представлено жодних доказів в підтвердження здійснення ним реальних заходів на закупівлю сировини та налагодження виробництва.
У запереченнях на апеляційну скаргу позивач просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що свої зобов»язання по інноваційному договору №1/41-99 від 04.03.1999 року відповідач не виконав, а саме не профінансував проект в сумі 115793,31 грн., оскільки передача позивачу активів від ПП ВКФ «Корал»в сумі 133406,69 грн. не є належним виконанням зобов»язань по фінансуванню.
При цьому, відповідач покликається на те, що отримана сировина в кількості 22 тонн була непридатна для використання (акт приймання-передачі №8 від 20.07.2007 року), технічної документації щодо обладнання позивачу передано не було, що спричинило до отримання позивачем збитків відповідно до поданого розрахунку.
Позивач також не погоджується з доводами апелянта та відповідача в частині відсутності доказів в підтвердження розрахунку упущеної вигоди, покликаючись на те, що доказом належного виконання позивачем всіх необхідних заходів: щодо підготовки та запуску у виробництво преформ є договори на страхування об»єктів лізингу, на професійне навчання працівників з питань охорони праці, на навчання і перевірку знань працівників з питань нових правил БЕЕУС, на видачу висновку на початок роботи, на користування електроенергією, на постачання та транспортування природного газу; щодо забезпечення виробництва преформ ПЕТ кваліфікованими працівниками -накази на прийняття на роботу; по зменшенню збитків в зв»язку з недофінансуванням відповідача -листи до різних організацій з проханням про виділення коштів для реалізації інноваційного проекту та їх відповіді, договори про залучення позичкових коштів від юридичних осіб та засновників товариства для придбання пресформ: щодо вартості основних матеріалів -договори та листи на поставку поліетилену та пакувального матеріалу.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, які підтримали свої позиції, пояснення дали аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що рішення місцевого суду підлягає частковому скасуванню.
Судом встановлено, що Державним інноваційним фондом України (в особі Івано-Франківського регіонального відділення) 13.05.1997 року укладено інноваційний договір та договір фінансового лізингу з приватним підприємством “Корал» для реалізації інноваційного проекту: “Впровадження технології нової конкурентно-спроможної продукції: преформ для виготовлення поліетиленових пляшок». За рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 26.02.1999 ці договори розірвані.
Рішенням Науково-технічної Ради Держіннофонду Міннауки від 11.03.1999 (а.с.84 т.1) Івано-Франківському регіональному відділенню дозволено переукласти угоду по інноваційному проекту “Впровадження технології виготовлення нової конкурентоспроможної продукції преформ для виготовлення поліетиленових пляшок», затвердити виконавцем проекту ТОВ “Партнер» та виділити додаткові кошти в обсязі 218000 грн. для розрахунків лізингової компанії Держіннофонду за обладнання.
З інноваційного договору №2/36-97 від 13.05.1997, укладеного Держіннофондом з приватним підприємством “Корал» вбачається, що загальна вартість проекту складає 1514200 грн., з яких 1265000 грн. виділяється Українському центру підтримки інноваційної діяльності для здійснення матеріально-технічного забезпечення (придбання обладнання на умовах фінансового лізингу).
Підприємству “Корал» на виконання робіт виділялося 249200 грн. Зазначені кошти (249200 грн.) були перераховані підприємству “Корал», про що свідчить рішення господарського суду Івано-Франківської області у справі № 7/462. Використано з цієї суми ПП “Корал» на реалізацію проекту 238303 грн. На цілі, не пов'язані з проектом, витрачено 41488 грн.
У зв'язку із заміною виконавця була проведена додаткова експертиза інноваційного проекту, в якій (а.с.75 т.1) відмічено про те, що загальна вартість проекту складає 1514200 грн., з яких 249200 грн. перераховані ПП “Корал» у формі прямого інвестування, а 1265000 грн. направлені на реалізацію договору лізингу.
З тексту договору за №1/41-99 від 04.03.1999, укладеного Держіннофондом з ТОВ “Партнер» вбачається, що загальна вартість проекту складає 1942200 грн., з яких: 1732200 грн. -кошти інвестора (за попереднім договором 1514200 + 218000 грн. за рішенням Науково-технічної Ради від 11.03.1999 для розрахунків лізингової компанії); 210000 грн. кошти Товариства “Партнер»; Лізингодавцю виділяються кошти в сумі 1483000 грн.; підприємству (ТОВ “Партнер») 249200 грн.
Після винесення судом рішення про розірвання договору з попереднім виконавцем ПП “Корал», ТОВ “Партнер» було передано згідно актів приймання-передачі (а.с. 97-105, т.1) обладнання та інше майно, яке було закуплено ПП “Корал» для виконання інноваційного проекту на виділені Держіннофондом кошти -249200 грн.
Згідно гарантійного листа, наданого Івано-Франківському регіональному відділенню Держіннофонду 26.08.1998 за №60 (а.с.120, т.2), ТОВ “Партнер» взяло на себе зобов'язання у випадку невиконання ПП “Корал» зобов'язання по поверненню коштів нецільового використання в розмірі 51000 грн., повернути вказані кошти на розрахунковий рахунок Держіннофонду, що ним виконано не було.
З пояснень представника відповідача вбачається, що при переукладенні інноваційного договору, новому виконавцю проекту -ТОВ “Партнер» не виділялися додаткові кошти, а лише передавалося майно та виконані роботи від ПП “Корал» і дане пояснення узгоджується з письмовими доказами по справі.
Згідно акту прийманя-передачі обладнання в користування від 04.03.1999 року (а.с.57, т.5) ДП Українська інноваційна фінансова компанія передала ТОВ “Партнер» у відповідності з умовами договору фінансового лізингу № 1.-3/99 від 04.03.1999 року комплект обладнання для виробництва преформ вартістю 138529,29 грн.
Пряма інвестиція -кошти в сумі 249000 грн., що передбачалися кошторисом інноваційного проекту, були перераховані ПП “Корал», які використані ним на закупівлю сировини та підготовку виробництва. Кошти, що виділялися на реалізацію проекту, мали цільове призначення і могли бути використані лише на цілі, передбачені інноваційним договором.
Покликання позивача на визначення відповідачем такого зобов»язання щодо надання ТзОВ «Партнер» прямої інвестиції в сумі 249200,00 грн., як в договорі №1/41-99 від 04.03.1999 р.(п.1.4.2.), так і додатковій угоді судом до уваги не приймається, оскільки таке зобов»язання суперечить рішенню Науково-технічної Ради Держіннофонду та встановленим обставинам по справі.
З наведеного апеляційний суд приходить до висновку про безпідставність заявлених позовних вимог про стягнення з Української державної інноваційної компанії в особі Івано-Франківського регіонального відділення 115793,31 грн. боргу, 1414,71 грн. трьох відсотків річних та 7526,50 грн. інфляційних втрат, що складає заборгованість за невиконання п.2.1.2 інноваційного договору №1/41-99 від 04.03.1999 р. з урахуванням додаткової угоди від 21.07.2000 р., оскільки такі зобов»язання відповідачем виконані шляхом передачі вказаних коштів ПП “Корал», які використані останнім на закупівлю сировини та підготовку виробництва, а в подальшому передані позивачу.
Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди та визначено збитки як втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Збитки визначаються, як витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (статті 224 п. 2 ГК України).
Для визначення підстав застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Звільнення боржника від відповідальності у вигляді збитків за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань безпосередньо пов'язано з наявністю чи відсутністю вищевказаних елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення.
При цьому кредитор не повинен доводити вину боржника у порушенні зобов'язання; натомість на нього покладено обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником, розміру завданих збитків та прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та завданими збитками.
Відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання доводить особа, яка вчинила таке порушення (частина 2 статті 614 Цивільного кодексу України).
Позивачем не подано доказів існування будь-яких зобов»язань, зокрема, щодо обов»язку відповідача перерахувати йому кошти згідно інноваційного договору, а відтак не подано доказів невиконання або неналежного виконання зобов'язання останнім, розміру завданих збитків та прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та завданими збитками.
За загальними положеннями про відшкодування шкоди визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала ( стаття 1166 ЦК України ).
Позивачем не доведено причинно-наслідковий зв»язок між завданою йому шкодою та неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача, а тому апеляційний суд приходить до висновку про безпідставність заявлених позовних вимог про стягнення з Української державної інноваційної компанії в особі Івано-Франківського регіонального відділення 2389046,23 грн. збитків (неодержаного прибутку) за період з 01.07.1999 р. по 01.08.2000 р. та 1193749,80 грн. збитків (неодержаного прибутку) за період з 01.10.2003 р. по 01.03.2004 р., отриманих позивачем в результаті невиконання відповідачем п.2.1.2 інноваційного договору №1/41-99 від 04.03.1999 р. з урахуванням додаткової угоди від 21.07.2000 р., оскільки таких фактів в спірному випадку судом не встановлено.
Крім цього, апеляційним судом встановлено, що сума збитків, яку просить стягнути позивач, обґрунтовується умовним припущенням про можливість отримання прибутку позивачем у результаті випадкового збігу обставин. За змістом ст.22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Суд першої інстанції стягуючи зазначену суму збитків не врахував, що за таких обставин наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку ще не є підставою для його стягнення.
Таким чином, в задоволенні первісних позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю “Партнер» про стягнення з Української державної інноваційної компанії в особі Івано-Франківського регіонального відділення 115793,31 грн. боргу, 1414,71 грн. трьох відсотків річних та 7526,50 грн. інфляційних втрат, що складає заборгованість за невиконання п.2.1.2 інноваційного договору №1/41-99 від 04.03.1999 р. з урахуванням додаткової угоди від 21.07.2000 р., а також 2389046,23 грн. збитків (неодержаного прибутку) за період з 01.07.1999 р. по 01.08.2000 р. та 1193749,80 грн. збитків (неодержаного прибутку) за період з 01.10.2003 р. по 01.03.2004 р., отриманих позивачем в результаті невиконання відповідачем вищезазначеної умови договору слід відмовити, скасувавши рішення місцевого суду в цій частині.
В частині зустрічних позовних вимог про визнання недійсним укладеного між сторонами інноваційного договору №1/41-99 від 04.03.1999 р. та додаткової угоди до нього від 21.07.2000 року в частині надання ТзОВ «Партнер» прямої інвестиції в сумі 249200,00 грн. (п.1.4.2. договору та додаткової угоди), то слід зазначити наступне.
Судом встановлено, що інноваційні договори на здійснення фінансування різних проектів укладаються Держіннофондом відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність та Положення про Держіннофонд, затвердженого постановою КМУ від 02.03.1998 року №243, а також інших нормативно-правових актів. Зокрема, відповідно до Порядку формування та використання коштів Державного інноваційного фонду, затвердженого постановою КМУ від 06.08.1998 року №1242 передбачено здійснення фінансування інноваційних проектів виключно за висновками державної науково-технічної експертизи. Фінансування проектів здійснювалось регуональними відділеннями Держіннофонду через установи уповноважених банків шляхом надання позики, фінансової інвестиції. Конкретний механізм фінансування інноваційного проекту визначено в Порядку укладання інноваційних договорів при залученні інвестиційного керуючого, затвердженого наказом Міністерства у справах науки і технологій від 03.03.1998 року №59.
Вказаний порядок також передбачає проведення державної експертизи проекту. Рішення про укладення інноваційного договору, строки та форми фінансування інноваційного проекту, а також форма забезпечення виконання зобов»язань приймається Науково-технічною радою Держіннофонду.
Проте, як встановлено апеляційним судом вище, рішенням Науково-технічної Ради Держіннофонду Міннауки від 11.03.1999 (а.с.84 т.1) дозволено Івано-Франківському регіональному відділенню переукласти угоду по інноваційному проекту “Впровадження технології виготовлення нової конкурентоспроможної продукції преформ для виготовлення поліетиленових пляшок», затверджено виконавцем проекту ТОВ “Партнер» та виділено додаткові кошти в обсязі 218000 грн. для розрахунків лізингової компанії Держіннофонду за обладнання. Тобто, вказаним рішенням не передбачено додаткове фінансування проекту та надання ТзОВ «Партнер» прямої інвестиції в сумі 249200,00 грн. Не передбачено такої умови і висновком додаткової експертизи по інноваційному проекту в частині заміни організації-виконавця проекту від 21.08.1998 року, яка направлялась на розгляд Науково-технічної Ради.
Наведене свідчить про те, що при укладенні спірного інноваційного договору 04.03.1999 р., тобто до надання дозволу Науково-технічною Радою Держіннофонду Міннауки 11.03.1999, сторонами договору не було враховано того факту, що пряма інвестиція в сумі 249200 грн. вже була виділена для реалізації проекту його попередньому виконавцю, що встановлено судом вище.
Таким чином, інноваційний договір №1/41-99 від 04.03.1999 р. та додаткова угода до нього від 21.07.2000 року в частині надання ТзОВ «Партнер» прямої інвестиції в сумі 249200,00 грн. (п.1.4.2. договору та додаткової угоди) не відповідають вимогам закону, зокрема, Порядку формування та використання коштів Державного інноваційного фонду, затвердженого постановою КМУ від 06.08.1998 року №1242, що згідно ст.48 ЦК УРСР є підставою для визнання їх недійсними.
Разом з тим, згідно п.6,7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. До позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше. Оскільки право на звернення до суду про визнання спірного договору недійсним виникло до 1 січня 2004 року, тому в спірному випадку слід застосовувати положення ЦК УРСР (1963 року) щодо застосування строку позовної давності звернення з даним позовом.
Відповідно до ст.71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки, а згідно ст.76 - перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, Українською державною інноваційною компанією в особі Івано-Франківського регіонального відділення заявлено позов про визнання недійсним укладеного між сторонами інноваційного договору №1/41-99 від 04.03.1999 р. та додаткової угоди до нього від 21.07.2000 року в частині надання ТзОВ «Партнер» прямої інвестиції в сумі 249200,00 грн. (п.1.4.2. договору та додаткової угоди) згідно відтиску штемпеля канцелярії місцевого суду 30.07.2007 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Доказів застосування в спірному випадку статтей 78 і 79 цього Кодексу щодо зупинення чи перериву строку позовної давності, чи клопотань про поновлення строку позовної давності позивачем за зутрічним позовом не подано та судом не встановлено.
Відповідно до ст.75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.
З наведеного апеляційний суд приходить до висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову Української державної інноваційної компанії в особі Івано-Франківського регіонального відділення до товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер»про визнання недійсним укладеного між сторонами інноваційного договору №1/41-99 від 04.03.1999 р. та додаткової угоди до нього від 21.07.2000 року в частині надання ТзОВ «Партнер» прямої інвестиції в сумі 249200,00 грн. (п.1.4.2. договору та додаткової угоди), залишивши рішення місцевого суду в цій частині без змін, проте з інших правових підстав, в зв»язку із пропуском строку позовної давності.
Оскільки судом першої інстанції неповно з»ясовано обставини, що мають значення для справи та прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому воно підлягає частковому скасуванню, а апеляційне подання прокурора -частковому задоволенню.
При скасуванні рішення суду проводиться новий розподіл судових витрат на підставі ст.49 ГПК України, а тому з позивача в доход державного бюджету належить стягнути 850 грн. державного мита за апеляційне провадження (половини суми при сплаті позивачем державного мита при подачі позовної заяви).
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,
постановив:
рішення господарського суду Івано-Франківської області від 30.07.2007 року в справі за номером 1/29-17/157-15/24 частково скасувати, а апеляційне подання першого заступника прокурора Івано-Франківської області -частково задоволити.
В задоволенні первісних позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю “Партнер» про стягнення з Української державної інноваційної компанії в особі Івано-Франківського регіонального відділення 115793,31 грн. боргу, 1414,71 грн. трьох відсотків річних, 7526,50 грн. інфляційних втрат, а також 2389046,23 грн. збитків (неодержаного прибутку) за період з 01.07.1999 р. по 01.08.2000 р. та 1193749,80 грн. збитків (неодержаного прибутку) за період з 01.10.2003 р. по 01.03.2004 р. відмовити.
В решті рішення господарського суду Івано-Франківської області від 30.07.2007 року залишити без змін.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Партнер» (Івано-Франківська область, Коломийський район, село Сопів, вул.Січових Стрільців, ЄДРПОУ 13130695) в доход державного бюджету 850 грн. державного мита за апеляційне провадження.
Наказ видати суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий -суддя: С.М.Бойко
Судді: Т.Б.Бонк
Р.І.Марко