"04" жовтня 2007 р.
Справа № 17/183-3245
11:45
м. Тернопіль
Господарський суд Тернопільської області
у складі
при секретарі судового засідання
Розглянув справу
За позовом: Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Тернопіль
До відповідача: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вільне життя", с. Бриків Шумського району Тернопільської області
За участю представників :
Позивача: Гафтко Н.Л., головний спеціаліст, доручення № 04-81/648 від 04.07.2007 року
Відповідача: Гелетюк Л.П., керівник, паспорт серії МС № 520334 від 21.12.1999 року
В процесі розгляду справи представникам сторін роз'яснено належні їм права та обов'язки, передбачені статтями 49,51,59, 130 КАС України.
За відсутності відповідного клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснювалася .
Позивач - Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Тернопіль, 23.07.2007р. звернувся до господарського суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вільне життя", с. Бриків Шумського району Тернопільської області, про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 9211,48 грн., в тому числі 171,19 грн. нарахованої пені за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році.
Обґрунтовуючи позов, Позивач посилається на те, що Товариство не виконало встановленого, відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, про що свідчать дані «Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік" (форма № 10-ПІ), поданого Товариством.
Як стверджує позивач, норматив робочих місць на підприємстві складає 3 (три) робочих місця для працевлаштування інваліда, однак Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Вільне життя", с. Бриків Шумського району Тернопільської області у 2006 році не було працевлаштовано жодного Інваліда.
Спираючись на положення ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314, позивач просить стягнути штрафні санкції у розмірі середньорічної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом та пеню, нараховану за порушення строків їх сплати.
Як вбачається із матеріалів справи, спірні правовідносини за своїм характером є адміністративно-правовими, а отже розглядаються в порядку і за правилами Кодексу адміністра тивного судочинства України (надалі -КАС України), що набрав чинності з 01.09.2005р., у відповідності до п.6 Прикінцевих та перехідних положень якого, до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами КАС України.
Ухвалою суду від 24.07.2007 р. відкрито провадження в порядку ст. 107 КАС України у справі із призначенням попереднього судового засідання.
Зважаючи на те, що сторонами не врегульовано спір, у порядку, визначеному частиною третьою статті 111 КАС України, у відповідності до статті 121 КАС України, судом закінчено підготовче провадження та призначено справу № 17/183-3245 до судового розгляду на 04.10.2007р.
В судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
У відзиві на позов № 34 від 10.09.2007 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Вільне життя" заперечує заявлені вимоги повністю, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення і зазначає, що підприємство виконало вимоги, встановлені Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо створення робочих місць, зокрема проінформовано органи, до компетенції яких відноситься працевлаштування Інвалідів, про створення трьох робочих місць, однак інваліди для працевлаштування на підприємство відповідача центром зайнятості та управлінням праці не направлялися. Просить в позові відмовити.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, оцінивши представлені докази в їх сукупності, господарський суд встановив наступне:
У відповідності до ч. 1 статті 1 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Пункт 4 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що до компетенції адміністративних судів відносяться спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
У відповідності до статті 8 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (далі - Фонд), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002р. № 1434, Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та підпорядковується йому.
Згідно пункту 9 цього Положення для реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників.
Тернопільське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, відповідно до зазначеного Положення, є юридичною особою і на нього покладено контроль за додержанням підприємствами встановлених нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування Інвалідів та здійснення контролю за своєчасним і повним надходженням до бюджету Фонду коштів від підприємств, які не забезпечують установлених нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, а також на Фонд покладено обов'язок сприяння створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, професійному навчанню непрацюючих інвалідів.
Крім того у відповідності до п. 5 Положення Фонд соціального захисту інвалідів вправі проводити перевірки підприємств, установ, організацій щодо додержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Закон України .,Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами, а також, встановлює порядок визначення нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Стаття 20 Закону передбачає, що підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте Інвалідом.
Як випливає з даних Звіту про зайнятість інвалідів (Форма № 10-Ш) за 2006 рік, поданого відповідачем до Фонду, середньооблікова чисельність його штатних працівників облікового складу за рік складає 67 осіб, тобто відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів для Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вільне життя", с. Бриків Шумського району Тернопільської області складає 3 робочих місця.
На підставі поданого Звіту позивачем у справі визначено, що у 2006 році, Товариство повинно було праце влаштувати трьох інвалідів, однак, норматив останнім не виконано, а тому позивач нарахував штрафні санкції у розмірі 9 040,29 грн. та за порушення строків їх сплати, на підставі ч. З ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів України", нарахував пеню в розмірі 171,19 грн., котра обчислюється, виходячи із 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати.
У відповідності до вимог статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", в редакції Закону, що діяла протягом звітного періоду (періоду, за який заявлено до стягнення штрафні санкції"), працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Статтею 8 Закону України "Про зайнятість населення" встановлено, що громадяни України мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємств, установ, організацій і до іншого роботодавця або до державної служби зайнятості.
Пунктами 5,10,11,12,13,14 Положення про робоче місце інваліда і Порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів" передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, однак, працевлаштування останніх здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими ралами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням їх побажань, стану здоров'я, здібностей і професійних навичок інваліда, висновків МСЕК.
Відповідно до Положення про робоче місце інваліда та Порядку працевлаштування інвалідів, на яке і посилається позивач, робоче місце інваліда визначено як окреме місце або ділянка виробничої площі на підприємстві в установі, організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робочим місцем інваліда може бути і звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням можливостей інваліда воно може бути використане для працевлаштування інваліда. Даним Положенням передбачено, що центри зайнятості та відділення Фонду ведуть облік робочих місць для інвалідів, створюваних понад норматив (п. 6), для чого підприємствам виділяється цільова позика (п. 7).
Відповідно до п.5,10-14 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95р. за №314, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією за участю МСЕК., органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда, при цьому підприємства зобов'язані інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць.
Крім того, згідно даного Положення на місцеві органи соціального захисту населення в тому числі і Фонд покладено обов'язок виявляти інвалідів, які бажають працювати, щомісячно надсилати державній службі зайнятості списки інвалідів, які бажають працювати із зазначенням професій та спеціальностей, подають заявки на професійне навчання інвалідів (п. 11). а державна служба зайнятості сприяє працевлаштуванню інвалідів та направляє інвалідів на професійне навчання за рахунок коштів Фонду.
Згідно п. 5 Положення підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Отже, нормами чинного законодавства, яке регулює соціальний захист Інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок по створенню кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування. Працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів тощо.
Частиною 4 статті 20 зазначеного Закону визначено, що адміністративно - господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України .
Як встановлено судом і це випливає з матеріалів справи, згідно наказу № 86 від ЗО грудня 2005 року на підприємстві відповідача було створено робочі місця для працевлаштування інвалідів в кількості З одиниці та створено відповідну атестаційну комісію для проведення атестації
робочих місць для інвалідів (копія наказу № 86 знаходиться в матеріалах справи);
05.01.2006р. атестаційною комісією підприємства проведено атестацію трьох робочих місць (прибиральниці тракторної бригади, вагара господарства, обліковця молока на фермі №1), про що складено протокол №1 засідання комісії (копія протоколу знаходиться в матеріалах справи);
- 09.01.2006 р. заслухано інформацію голови атестаційної комісії про закінчення атестації робочих місць, про що складено протокол № 2.
Крім того, відповідачем щомісячно протягом 2006р. повідомлявся Шумський районний центр зайнятості, про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів; подавалася звітність форми 3-ПН про наявність трьох вакантних робочих місць, в тому числі для інвалідів, про що свідчать підтвердження, викладені центром зайнятості в листі № 330 від 14.09.2007 року.
В листі № 330 від 14.09.2007 р. також зазначено, що протягом 2006 року безробітні з числа інвалідів на підприємство відповідача для працевлаштування центром не направлялися.
Тобто органи державної служби зайнятості були проінформовані належним чином про створення робочих місць для інвалідів на підприємстві відповідача, проте жодних заходів не вжили щодо направлення Інвалідів на вакантні місця з метою їх працевлаштування. Як вбачається з наданого відзиву на позов, позивачу також було відомо про створені робочі місця для інвалідів, що підтверджується звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік, ф. 10-ПІ, так як чинним законодавством не передбаченого особливого порядку та письмової форми звернення підприємств до Фонду про наявність вільних, вакантних місць, де може використовуватися праця інвалідів.
Матеріали справи також не містять доказів відмови у працевлаштуванні інвалідів відповідачем у справі, як і будь-яких інших доказів, зокрема здійснення Фондом перевірки щодо фактичного створення Товариством робочих місць для працевлаштування інвалідів чи відсутності таких місць..
Виходячи з аналізу вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності Інвалідів в Україні" слід зробити висновок, що на підприємства покладено такі обов'язки :
- дотримання ними нормативів по створенню визначеної законом кількості робочих місць для інвалідів;
- сплати ними адміністративно-господарських санкцій у разі недотримання зазначених нормативів.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення.
Оцінка доказів на предмет встановлення їх належності та допустимості здійснюється господарським судом, що передбачено положеннями статей 70, 138 КАС України.
Враховуючи, що позивачем всупереч вимог ст.ст. 70, 138 КАС України, не доведено належними та допустимими доказами факт невиконання відповідачем обов'язку по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, не представлено суду належних та допустимих доказів вчинення Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Вільне життя", с. Бриків Шумського району Тернопільської області порушень, визначених спеціальним законом, як І доказів здійснення Фондом перевірки щодо створення Товариством робочих місць для працевлаштування інвалідів та відсутності таких місць на підприємстві, доказів направлення інвалідів для працевлаштування, тому суд визнає позовні вимоги позивача щодо притягнення відповідача до відповідальності на підставі ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" необгрунтованими, безпідставними, такими, що не підлягають до задоволення.
У відповідності до приписів ст. 94 КАС України судові витрати з відповідача не стягуються.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 1,17,49,51,59,70,130,138 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 8,18,19,20 Закону України "Про основи соціальної захищеності Інвалідів в Україні", господарський суд ,-
В позові відмовити.
На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.
Постанова складена в повному обсязі 08 жовтня 2007р.
Суддя