16.06.11р.Справа № 13/5005/6058/2011
За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Автоленд-Дніпро»,
м. Дніпропетровськ
до Публічного акціонерного товариства „Унікредит Банк», м. Київ
про визнання договору недійсним
Суддя Первушин Ю.Ю.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 - представник, доручення від 25.03.2010 р.;
від відповідача: ОСОБА_2 - представник, доручення від 29.04.2011 р.;
11.05.2011 року до господарського суду Дніпропетровської області звернулося товариство з обмеженою відповідальністю “Автоленд-Дніпро”, м. Дніпропетровськ (далі -позивач) з позовом до Публічного акціонерного товариства „Унікредит Банк”, м. Київ (далі -відповідач) про визнання кредитного договору №121-СВ від 30.05.2011 р. недійсним.
Позивач наполягає на недійсності правочину посилаючись на ст. 99 Конституції України, ст. ст. 203, 215, 216, 524 Цивільного кодексу України та ст. 189 Господарського кодексу України, з огляду на використання у спірному договорі визначення суми кредиту у доларах США.
Відповідач, забезпечив явку повноважного представника до судового засідання, заперечував проти задоволення позову, надав суду відзив на позов (а.с. 54-58).
Відповідач наполягав на законності своїх дій, зазначивши що наявність в ПАТ «Унікредит Банк»банківської ліцензії та відповідного дозволу Національного банку України на момент укладення між ТОВ «Автоленд-Дніпро»та ПАТ «УніКредитБанк»кредитного договору свідчить про павомірність укладення цього договору в іноземній валюті та вираження його ціни частково в доларах США, та відсутність підстав для визнання кредитного договору недійсним.
Спір розглядається за місцезнаходженням позивача (м. Дніпропетровськ, вул. Автотранспортна, буд. 2) в порядку передбаченому ст. 15 Господарського процесуального кодексу України з огляду на те, що стороною яка повинна виконати зобов'язання з оплати грошових коштів є позивач.
В судовому засіданні 07.06.2011 р. було оголошено перерву до 16.06.2011 р.
В порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 16.06.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -
встановив:
30.05.2008 р. між товариством з обмеженою відповідальністю „Унікредит Банк” (банк, відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю “Автоленд-Дніпро” (позичальник, позивач) було укладено кредитний договір №121-СВ (далі-договір) із додатками №1 та №2 про надання позивачу відповідачем револьверної кредитної лінії з Загальною Сумою Кредиту шість мільйонів Доларів США з можливістю отримати в Доларах США, Євро та Гривні та з Терміном Кредиту до 30 травня 2009 р.
Публічне акціонерне товариство „Унікредит Банк” (код ЄДРПОУ 21753123) є правонаступником товариства з обмеженою відповідальністю „Унікредит Банк”.
Преамбула договору містить ряд визначень термінів у договорі які дають певне значення для умов Договору, зокрема, було встановлено визначення термінів: еквівалент - як співвідношення курсів валют; Долар США - як офіційна валюта США, Гривня - як офіційна валюта України; Загальна Сума Кредиту - як максимальну загальну суму всіх Часток або їх Еквіваленту, що можуть бути отримані та залишатись непогашеними у відповідності з Договором, та інше.
Крім зазначеного договору сторони уклали 06 листопада 2008 р. Додаткову угоду №1 до Кредитного договору № 121-СВ від 30 травня 2008 р.
З огляду на зміст умов договору, а саме пункту 1.1. позивач зазначив про невідповідність таких умов договору ст. 99 Конституції України, ст. ст. 203, 215, 216, 524 Цивільного кодексу України та ст. 189 Господарського кодексу України.
Відповідач надав суду низку доказів на підтвердження позивачем здійснення заявок на отримання кредитних коштів та надав суду меморіальні ордери які підтверджують надання кредитних коштів Позивачу на виконання спірного договору в період дії спірного договору (а.с. 63-90). Також Відповідач надав суду копії банківської ліцензій №176 від 28 лютого 1997 р., дозволу №176-4 від 24 лютого 2011 р., додатку до дозволу №176-4 від 24 лютого 2011 року (а.с. 59-61).
Відповідач послався у відзиві на позов на думку Верховного Суду України в постанові від 21.03.2011 р. №6-7ц11, з огляду на що заперечував проти задоволення позову.
Згідно ст. 192 Цивільного кодексу України «Гроші (грошові кошти)», законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 198 Господарською кодексу України, грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
За положеннями ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в України грошових одиниць іноземних держав.
Тобто, відповідно до законодавства України гривня має статус універсальною платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, в той час коли обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Відповідно до приписів ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Крім того, суд зазначає, що в позовній заяві позивач зазначив про невідповідність спірного договору вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України не визначивши при цьому конкретний пункт статті недодержання якого на думку Позивача мало місце при укладанні спірного договору.
Оцінюючи обставини справи, надані сторонами обґрунтування суд дійшов висновку про відповідність умов спірного договору вимогам законодавства в повному обсязі.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 99 Конституції України, ст. ст. 203, 215, 216, 524 Цивільного кодексу України та ст. 189 Господарського кодексу України, Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19 лютого 1993 р. №15-93, ст.ст. 47, 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність»(в редакції на час укладання спірного договору), суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача та необхідності відмовити у задоволенні позову.
Відповідно умов встановлених ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наведене, суд не знаходить підстав для покладання судових витрат на відповідача.
Керуючись ст.ст. 4, 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Суддя Ю.Ю. Первушин
Повний текст рішення складено
01.07.2011 р.