"05" липня 2011 р. Справа № 5002-7/5675-2010
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого суддіОвечкіна В.Е.,
суддівЧернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
розглянув касаційну скаргу
фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
на рішення
та
на постанову від 18.01.2011 року господарського суду АР Крим
від 11.04.2011 року Севастопольського апеляційного господарського суду
у справі№5002-7/5675-2010 господарського суду АР Крим
за позовомпрокурора Центрального району міста Сімферополя в інтересах держави в особі Сімферопольської міської ради
дофізичної особи-підприємця ОСОБА_4
проспонукання до звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та стягнення 70487,51 грн.
за участю представників:
позивача: не з'явився;
відповідача: не з'явився;
Генеральної прокуратури України: прокурор відділу ОСОБА_5, посвідчення від 27.10.2008 року №147
Рішенням господарського суду АР Крим від 18.01.2011 року (суддя І. Дворний), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.04.2011 року (судді Т. Фенько, О. Проценко, Н. Воронцова) позов задоволено, зобов'язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,349 га, яка розташована в парку ім. Шевченко по вул. Севастопольській в м. Сімферополі, шляхом знесення самовільно розміщених споруд. Стягнуто з відповідача на користь Сімферопольської міської ради шкоду, заподіяну самовільним зайняттям земельної ділянки, у сумі 70 478,51 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення судів мотивовані тим, що факт самовільного використання відповідачем спірної земельної ділянки підтверджується матеріалами справи, а саме: актом перевірки дотримання відповідачем вимог земельного законодавства від 19 травня 2010 року 263 9а.с. 7-11), протоколом про адміністративне правопорушення №001226 від 18 червня 2010 року (а. с. 12), припис №001413 від 18 червня 2010 року (а. с. 13), актом обстеження земельної ділянки від 19 травня 2010 року (а. с. 14).
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, відповідач -фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду АР Крим від 18.01.2011 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.04.2011 року, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 4,35,43,82 ГПК України, ст. 13,19 ЗУ "Про благоустрій населених пунктів", ч.1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Вищий господарський суд України у відкритому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги та вважає, що скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
Відповідно до акту обстеження земельної ділянки від 19 травня 2010 року (а. с. 14), складеного посадовими особами Управління державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим, самовільно зайнята відповідачем земельна ділянка площею 0,349 га відноситься до державної форми власності та за своєю категорією є земельною ділянкою житлової та громадської забудови.
За результатом проведеної перевірки Управлінням державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим був винесений припис №001413 від 18 червня 2010 року з вимогою до відповідача про усунення допущених порушень земельного законодавства та складений протокол про адміністративне правопорушення №001226 від 18 червня 2010 року.
19 травня 2010 року працівниками Управління державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим була проведена перевірка дотримання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 вимог земельного законодавства, за результатом якої був складений акт №263 (а. с. 7-11).
В матеріалах справи відсутні правовстановлюючі документи, які б підтверджували правомірність використання спірних земельних ділянок фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4.
Таким чином, суди дійшли висновку про те, що Відповідачем самовільно зайняті земельні ділянки загальною орієнтовною площею 0,349 га, які розташовані на землях жилої та громадської забудови в парку ім. Т.Г. Шевченка (вул. Севастопольська), під розміщення торгових палаток та атракціонів.
У касаційній скарзі відповідач зазначає, що суди, в порушення вимог ст. 35 ГПК України необґрунтовано проігнорували факти та обставини, встановлені іншими судовими рішеннями, зокрема:
- постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2010 року, якою визнано незаконною та скасовано постанову Державної земельної інспекції від 19.08.2009 року №143 про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки у парку ім. Шевченка;
- постанову Центрального районного суду м. Сімферополя від 07.12.2010 року визнано незаконною та відмінено постанову Держкомзему від 30.07.2009 року №127 про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки в парку ім. Шевченка;
- постанову Центрального районного суду м. Сімферополя від 01.11.2010 року визнано незаконною та відмінено постанову Держкомзему від 14.05.2010 року №932 про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки в парку ім. Шевченка.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що висновки, викладені у даних судових актах, не мають преюдиційного значення для даної справи у розумінні ст. 35 ГПК України та не входять до фактичних підстав позову у даній справі.
При цьому, колегія суддів вважає за доцільне наголосити на тому, що факт самовільного використання спірних земельних ділянок підтверджується наявними у справі: актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 19.05.2010 року №263, протоколом про адміністративне правопорушення від 18.06.2010 року №001226, приписом від 18.06.2010 року №001413, актом обстеження земельної ділянки від 19.05.2010 року б/н, які Відповідачем у встановленому законом порядку не оскаржувалися, а отже, є чинними.
Доводи скаржника про те, що його дії не можна кваліфікувати як самовільне зайняття земельної ділянки у зв'язку з тим, що вони були узгоджені з Управлінням культури Сімферопольської міської ради, адміністрацією парку та комунальним підприємством, яке обслуговує парк колегія суддів до уваги не приймає з огляду на таке.
Самовільним зайняттям землі є заволодіння земельною ділянкою, що не спирається на закон і відбувається з порушенням визначеного порядку надання земельних ділянок, здійснюване без відведення землі в натурі та одержання документа, що посвідчує права на землю. Відповідно ст. 126 ЗК України право власності на землю посвідчується державними актами, а право оренди -договором оренди землі. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі і одержання документа, що посвідчує право на неї та державної реєстрації забороняється (ст. 125 ЗК України).
Судами попередніх інстанцій встановлено, а скаржником не заперечується факт використання земельних ділянок під дитячі атракціони у парку ім. Шевченка. Разом з тим, у матеріалах справи відсутні рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок у парку відповідачу для розміщення атракціонів чи будь-які правовстановлюючі документи на спірні земельні ділянки. Натомість, в матеріалах справи є заяви ФОП ОСОБА_4 про проведення земельних торгів для передачі земельної ділянки в парку ім. Шевченка ФОП ОСОБА_4 для здійснення підприємницької діяльності, про надання земельної ділянки на умовах суперфіцію та відмова виконавчого комітету Сімферопольської міської ради у наданні земельної ділянки. При цьому, відмова виконкому відповідачем у встановленому законом порядку, передбаченому ст. 123 ЗК України оскаржена не була.
Колегія суддів наголошує на тому, що погодження схеми розміщення атракціонів в парку ім. Шевченка з Управлінням культури Сімферопольської міської ради, договір про спільну діяльність парку ім. Шевченка від 11.02.2009 року, договір про виконання робіт із благоустрою від 11.02.2009 року, укладені між відповідачем та адміністрацією парку ім. Шевченка, договір про розміщення атракціонів від 01.12.2008 року, укладений між відповідачем та комунальний підприємством "Бюро дорожнього нагляду" не дають відповідачу права на спірні земельні ділянки як частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування та з визначеними щодо неї правами в розумінні частини 1 статті 79 ЗК України. Отже, розміщення атракціонів для здійснення підприємницької діяльності за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій вона розміщена, є самовільним зайняттям земельної ділянки, та тягне за собою наслідки, визначені статтею 212 ЗК України.
За таких обставин суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірну земельну ділянку відповідач зайняв самовільно.
У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що відсутні докази завдання шкоди та розміру шкоди. Колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на таке.
Судами встановлено факт самовільного використання відповідачам земельної ділянки.
Пунктом 1 Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007року №963 встановлено, що зазначена методика спрямована на визначення розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним та фізичним особам, на всіх категоріях земель внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу.
Тобто, вже сам факт самовільного використання земельної ділянки є правопорушенням, яке заподіює шкоду державі, розмір якої визначається відповідно до вказаної вище методики.
Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року №6 встановлено (п. 3.6), що у вирішенні питання про задоволення вимог щодо стягнення шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки, господарським судам необхідно мати на увазі, що розмір такої шкоди визначається відповідно до розрахунку, зробленого територіальними органами інспекції Міністерства екології та природних ресурсів України або Державною інспекцією з контролю за використанням та охороною земель Держкомзему та її територіальними підрозділами на підставі Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007року №963. Такий розрахунок, виконаний Управлінням Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим, міститься в матеріалах справи (а.с. 15).
Таким чином, суди попередніх інстанцій обґрунтовано задовольнили вимогу про стягнення шкоди, заподіяної відповідачем у розмірі 70478,51 грн.
Що стосується незастосування судами ст. 13 ЗУ "Про благоустрій населених пунктів", то колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що він не регулює земельні відносини і порядок набуття земельних ділянок у користування, та жодною нормою вказаного закону не надається дозволу підприємцям використовувати місця загального користування для комерційної діяльності без оформлення правовстановлюючих документів на землю, у зв'язку з чим доводи заявника щодо застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про благоустрій населених пунктів" є безпідставним і необґрунтованим.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що справа розглянута судами відповідно встановленим обставинам справи з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, - Вищий господарський суд України -
Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.01.2011 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.04.2011 року у справі №5002-7/5675-2010 -без змін.
Головуючий, суддяВ. Овечкін
Судді:Є. Чернов
В. Цвігун