"29" червня 2011 р. Справа № 17/27
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Короткевича О.Є.
суддів :Коваленка В. М., Хандуріна М. І.
розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариство з обмеженою відповідальністю "Ісіда", м. Донецьк
на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.04.2011 року
у справі№ 17/27
За позовомВідкритого акціонерного товариства "Донецькобленерго", м. Горлівка
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Ісіда", м. Донецьк
проСтягнення 348 809, 04 грн.
За участю:
Від скаржника: не з'явився
Від відповідача: ОСОБА_1 дов. від 26.04.2011 року №4810"Д"
Відкрите акціонерне товариство "Донецькобленерго" м. Горлівка звернулось до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісіда" м. Донецьк заборгованості в сумі 348809,04грн., з яких: 255594,30грн.-основного боргу, 75363,68грн.- інфляційних нарахувань, 17851,06грн.-3 % річних.
Рішенням господарського суду Донецької області від 28.02.2011 року (суддя Татенко В. М.) по справі № 17/27 позовні вимоги задоволені частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісіда" м. Донецьк на користь Відкритого акціонерного товариства "Донецькобленерго" м. Горлівка 255594,30грн. -основного боргу, 10184,71грн.-3 % річних, 47009,69грн.- індекс інфляції; 3127,90грн. -на відшкодування витрат по сплаті державного мита; 211,63грн.- на відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.04.2011 року (головуючий: Бойченко К. І., судді: Діброва Г. І., Шевкова Т. А.) рішення господарського суду Донецької області від 28.02.2011 року по справі №17/27 скасовано частково, позовні вимоги про стягнення інфляційних нарахувань в сумі 75363,68 грн. задовольнити частково, стягнувши - 68877,02 грн., відмовлено у стягненні інфляційних нарахувань в сумі 6486,66грн., в іншій частині рішення залишено без змін та стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісіда" м. Донецьк на користь Відкритого акціонерного товариства "Донецькобленерго" м. Горлівка основного боргу в сумі 255594,30грн., інфляційні нарахування в сумі 68877,02 грн., 3 % річних в сумі 10184,71грн., витрати по оплаті державного мита в сумі 3346,56 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судових витрат в сумі 233,74 грн.
Не погоджуючись з вказаною постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ісіда", м. Донецьк звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції, як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ісіда" (Замовник) та ВАТ "Донецькобленерго" СЕ Міронівська ТЕС (Виконавець) в особі директора СЕ Міронівської ТЕС ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності № 84-08 від 29.12.2007р. уклали договір про надання автопослуг № 31/01тр.
Пунктом 2.2. договору передбачено, що Замовник здійснює розрахунки за цим договором шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця протягом 5 днів після підписання акта прийомки-передачі. Можливі інші форми оплати, які не суперечать діючому законодавству України за згодою сторін.
За умовами п. 3.1.1 договору позивач зобов'язувався здійснювати автопослуги згідно заявок відповідача.
Згідно п.3.1.3. договору, Виконавець зобов'язаний надавати Замовнику до 5 числа місяця, наступного за звітним акт прийому-передачі наданих послуг на суму фактичних затрат згідно путьових листів, підписаних представником Замовника.
Відповідно до ст.509 ЦК України та ст.173 ГК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України та ст.174 ГК України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
В силу ст.526 ЦК України, ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 599 ЦК України, ст. 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання не виконано або виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, у тому числі передбачені ст.625 ЦК України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що зобов'язання по перевезенню вантажів позивач здійснено у повному обсязі, що підтверджується акти прийому-передачі.
Таким чином суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про стягнення основної заборгованості з відповідача на користь позивача в сумі 255594, 30грн.
Стосовно вимог позивача в частині 3 % річних у розмірі 17 851,06грн. та інфляційних нарахувань в сумі 75 363,68грн. слід зазначити наступне.
В силу вимог ч.2 ст.625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про задоволення 3 % річних лише в сумі 10184,71грн. так позивачем була допущена помилка при здійсненні розрахунку 3% річних.
Донецький апеляційний господарський суду правильно встановив, що суд першої інстанції стягуючи з відповідача на користь позивача інфляційні в сумі 24 733,33грн. суд за своєю ініціативою розрахував інфляційні нарахування, починаючи з серпня 2008 року, в той час як позивачем такі розрахунки були здійснені починаючи з вересня 2008 року, тому інфляційній нарахування підлягають задоволенню частково лише в сумі 68 877,02грн.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином висновок суду апеляційної інстанції про визнання необґрунтованими вимоги позивача в частині стягнення інфляційних нарахувань в сумі 6 486,66 грн. є правомірним.
На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують висновку господарського суду, у зв'язку з чим підстав для скасування вказаної постанови не вбачається.
Таким чином, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми матеріального та процесуального права і підстав для скасування оскаржуваного судового акту відсутні.
На підставі вказаного та керуючись ст. ст. 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
1. Касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Ісіда", м. Донецьк на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.04.2011 року у справі №17/27 залишити без задоволення.
2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.04.2011 року у справі №17/27 залишити без змін..
Головуючий О. Є. Короткевич
Судді В. М. Коваленко
М. І. Хандурін