08 червня 2011 р. № 4/178-09-5317
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого:Демидової А.М.
суддів:Заріцької А.О.,
Муравйова О.В.,
Мирошниченка С.В.,
Панової І.Ю.
розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк"
про перегляд Верховним Судом України
постановиВищого господарського суду України від 16.03.2011
у справі№4/178-09-5317
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропрайм"
доПублічного акціонерного товариства "Альфа-Банк"
провизнання недійсним договору іпотеки та частково недійсним договору про відкриття кредитної лінії
Рішенням господарського суду Одеської області від 09.12.2009, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.01.2010, позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Агропрайм” задоволено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2010 у даній справі постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.01.2010 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду України від 29.11.2010 постанову Вищого господарського суду України від 20.04.2010 скасовано, а справу направлено на новий касаційний розгляд до Вищого господарського суду України.
Постановою Вищого господарського суду України від 16.03.2011 у справі №4/178-09-5317 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Альфа-Банк” залишено без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.01.2010 у справі № 4/178-09-5317 -без змін.
Публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк" подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 16.03.2011 у справі №4/178-09-5317.
Заявник у заяві від 15.04.2011 без номера (вх. №03.14.04-11/1057/2011 від 01.06.2011) просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 16.03.2011 і направити справу на новий розгляд до Вищого господарського суду України. Заяву мотивовано неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України одних і тих самих норм матеріального права у подібних відносинах, при цьому заявник, посилаючись на постанови Вищого господарського суду України від 19.07.2010 у справі №4/641, від 11.11.2010 у справі №20/211д/08-11/423д/08-18/120д/10, вказує на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 18 Закону України "Про іпотеку". Крім того, заяву з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 01.12.2010 у справі №38/185 мотивовано неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції положень статті 5 Закону України "Про іпотеку".
Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів вважає необхідним відмовити в допуску справи до провадження Верховного Суду України з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.
Зі змісту постанови суду касаційної інстанції від 16.03.2011 у справі №4/178-09-5317, про перегляд якої просить заявник, та доданої до заяви постанови Вищого господарського суду України від 19.07.2010 у справі №4/641, вбачається, що судами касаційної інстанції не допущено різного застосування норм матеріального права (положень статті 18 Закону України "Про іпотеку" ) з огляду на таке.
Судові рішення в цих справах прийнято і, відповідно, застосовано норми матеріального права в залежності від встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи щодо наявності підстав для визнання недійсними спірних договорів.
Так, зокрема, приймаючи постанову від 16.03.2011 у справі №4/178-09-5317, про перегляд якої просить заявник, суд касаційної інстанції, дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсними спірних договорів на підставі частини другої статті 18 Закону України "Про іпотеку" через недодержання на момент їх укладення вимог пункту 3 частини першої статті 18 Закону України "Про іпотеку", обґрунтовуючи це тим, що наведена норма закону відносить до істотних умов договору іпотеки опис предмету іпотеки, а у даному випадку суд касаційної інстанції виходив з того, що у спірному договорі відсутній опис переданого майнового права, оскільки таким описом не може вважатись опис майна, яке має бути збудоване іпотекодавцем, оскільки він є описом майбутнього об'єкту, а не характеристикою майнового права, як того вимагає закон.
Водночас, приймаючи постанову від 19.07.2010 у справі №4/641, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції, виходячи з встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи, погодився з висновком судів попередніх інстанцій стосовно відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним спірного договору іпотеки з підстав невідповідності його вимогам пункту 3 статті 18 Закону України "Про іпотеку", виходячи з того, що спірний договір іпотеки містить опис нерухомого майна, майнові права на яке є предметом іпотеки, достатній для його ідентифікації.
Також, слід зазначити, що зі змісту постанови суду касаційної інстанції від 16.03.2011 у справі №4/178-09-5317, про перегляд якої просить заявник, та постанови Вищого господарського суду України від 01.12.2010 у справі №38/185 вбачається, що судами касаційної інстанції не допущено різного застосування норм матеріального права (положень статті 5 Закону України "Про іпотеку" ) з огляду на таке.
Приймаючи постанову від 16.03.2011 у справі №4/178-09-5317, про перегляд якої просить заявник, суд касаційної інстанції виходив з того, що на час укладання іпотечного договору, який є предметом спору, сторони не надали документального підтвердження того, що іпотекодавець набуде право власності на предмет іпотеки в майбутньому, у зв'язку з чим, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що спірний іпотечний договір, а також підпункт 2.1. спірного кредитного договору щодо забезпечення кредиту іпотекою майнових прав, суперечать положенням частини другої статті 5 Закону України “Про іпотеку” (в редакції, чинній на час укладання оспорюваного договору).
Разом з тим, у постанові від 01.12.2010 у справі №38/185, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції, виходив з того, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність такого майна у майбутньому, що підтверджується тим, що на момент укладення спірного договору у позивача був наявний Державний акт на право власності на земельну ділянку та Акт вводу в експлуатацію, а після укладення договору позивачем було здійснено оформлення свого права власності на об'єкт нерухомості, проведено його державну реєстрацію та отримано відповідне свідоцтво про право власності на цілісний об'єкт нерухомого майна, що передбачалось умовами самого договору та відповідало загальним принципам кредитування, визначеним положеннями чинного законодавства, у зв'язку з чим, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що спірний договір іпотеки відповідає положенням статті 5 Закону України “Про іпотеку”.
У постанові Вищого господарського суду України від 11.11.2010 у справі №20/211д/08-11/423д/08-18/120д/10 суд касаційної інстанції, виходячи з встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обстави справи стосовно предмета іпотеки, а саме про те, що ідентифікаційних даних об'єкта незавершеного будівництва, зазначених в іпотечному договорі достатньо для ідентифікації об'єкта іпотеки і вони визначені згідно з наданими документами на підтвердження оформлення за позивачем права власності та характеризують наданий в іпотеку об'єкт як індивідуально-визначену річ (майно) з притаманними лише зазначеній речі характеристиками, дійшов висновку про те, що спірний іпотечний договір укладений з додержанням норм чинного законодавства, у зв'язку з чим підстави для визнання його судом недійсним відсутні.
Тобто, неоднакові правові висновки, покладені в основу згаданих постанов суду касаційної інстанції, не можна розцінювати як ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки при їх прийнятті суд касаційної інстанції виходив з різних фактичних обставин справи .
Колегія Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 статті 11116 ГПК України) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.
З огляду на викладене Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України.
Керуючись статтями 11116, 11121 ГПК України, Вищий господарський суд України
Відмовити Публічному акціонерному товариству "Альфа-Банк" у допуску справи №4/178-09-5317 до провадження Верховного Суду України.
Головуючий суддяА. Демидова
СуддіА. Заріцька
О. Муравйов
С. Мирошниченко
І. Панова