03 жовтня 2006 р.
№ 41/120
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючий суддя
Муравйов О.В.
судді
Полянський А.Г.
Фролова Г.М.
розглянувши
касаційну скаргу
ТОВ “Торговий дім ДнСЗ»
на
постанову від 22.06.2006 р. Київського
апеляційного господарського суду
у справі
№ 41/120 господарського суду м. Києва
за позовом
ТОВ “Торговий дім ДнСЗ»
до
ДП матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України “Укрзалізничпостач»
про
визнання недійсним договору
За участю представників сторін:
позивача - Зуйкова В.В. дов. від 02.10.2006 р.
відповідача -Коваль Л.М. дов. від 28.08.2006 р. № ЦХП-18/2980
Рішенням господарського суду м. Києва від 13.03.2006 р. по справі № 41/120 (суддя Пилипенко О.Є.) позов ТОВ “Торговий дім ДнСЗ» задоволено. Визнано недійсним договір про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги) № ЦХП-11-04504-14, укладений 20.08.2004 року між Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України “Укрзалізничпостач» та ТОВ “Торговий дім ДнСЗ».
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2002 р. ( судді Зеленін В.О., Рєпіна Л.О., Данилова Т.Б.) по справі № 41/120 рішення господарського суду м. Києва від 13.03.2006 р. скасовано. Прийнято нове рішення, яким у позові ТОВ “Торговий дім ДнСЗ» відмовлено.
Не погоджуючись з постановою від 22.06.2006 р. Київського апеляційного господарського суду, ТОВ “Торговий дім ДнСЗ» звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, а рішення господарського суду м. Києва залишити без змін, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судом норм матеріального права.
У зв'язку з виходом судді Фролової Г.М. з відпустки, справа № 41/120 розглядається колегією суддів у постійному складі, утвореному розпорядженням від 25.08.2005 року № 02-20/13 Заступника Голови Вищого господарського суду України Осетинського А. Й., у складі: головуючий -Муравйов О. В., судді Полянський А. Г., Фролова Г. М.
Відзиву на касаційну скаргу відповідачем не надано.
Представником відповідача було заявлено клопотання про відкладення розгляду справи, яке колегія суддів відхилила з огляду на його безпідставність.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.08.2004 року між позивачем та відповідачем був укладений Договір № ЦХП-11-04504-14 про зміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги), згідно умов якого відповідач передав, а позивач набув право витребування боргу Державної авіакомпанії “Крим», що виник згідно Договору на поставку і заправку авіаційного палива № 214 від 25.07.2002 року укладеного між відповідачем та Державною авіакомпанією “Крим».
12.05.2003 року у справі № 2-14/6447-2003 Господарським судом Автономної Республіки Крим було прийнято рішення про стягнення з Державної авіакомпанії “Крим» боргу за договором на поставку і заправку авіаційного палива № 214 від 25.07.2002 року на користь відповідача та видано 30.05.2003 року наказ про примусове виконання рішення.
У зв'язку з ліквідацією Державної авіакомпанії “Крим» та укладенням 17.06.2002 року договору купівлі-продажу, згідно якого Підприємство зі стовідсотковою інвестицією “Українська авіалізингова компанія» ЗАТ “Центральна Авіалізингова Компанія» придбала у власність цілісний майновий комплекс Державної авіакомпанії “Крим» і стала правонаступником майнових прав та обов'язків останньої, на клопотання відповідача від 31.08.2004 року про зміну боржника, 01.11.2004 року Господарським судом Автономної Республіки Крим було винесено ухвалу у справі № 2-14/6447-2003 про зміну згідно ст. 25 ГПК України відповідача Державної авіакомпанії “Крим» на її правонаступника -Підприємства зі стовідсотковою інвестицією “Українська авіалізингова компанія» ЗАТ “Центральна авіалізингова компанія» та було видано 01.11.2004 року наказ.
27.12.2004 року ВДВС Орджонікідзівського РУЮ м. Запоріжжя було винесено постанову № 1035/5 про відкриття виконавчого провадження на примусове виконання вище зазначеного наказу від 01.11.2004 року на користь відповідача.
22.08.2005 року Господарським судом Автономної республіки Крим була винесена ухвала у справі № 2-14/6447-2003, якою було відмовлено у задоволенні заяви ДП матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України “Укрзалізничпостач» про заміну кредитора (позивача) за договором на поставку і заправку авіаційного палива № 214 від 25.07.2002 року на іншого кредитора (позивача) -ТОВ “Торговий дім “ДнСЗ».
Судами встановлено, що станом на дату укладення договору № ЦХП-11-04504-14 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги) існувало рішення суду про стягнення заборгованості з боржника на користь відповідача.
Разом з цим, постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що згідно зі ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а також, що ст. 11 Закону України “Про виконавче провадження» передбачено, що у разі вибуття однієї з сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду з заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, в якій вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Чинне законодавство України, на думку апеляційного господарського суду, не містить прямої вказівки щодо заборони уступки права заміни кредитора у зобов'язанні.
Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з таким висновком апеляційного господарського суду з огляду на наступне.
Виконання судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України та Законом України “Про виконавче провадження». Стаття 25 Господарського процесуального кодексу України допускає заміну сторони у разі її вибуття у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні, але виключно з тієї підстави, коли це сталося внаслідок реорганізації підприємства чи організації. З правилами цієї статті кореспондуються положення частини 4 статті 11 Закону України “Про виконавче провадження», відповідно до якої у разі вибуття однієї з сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду заявою про заміну сторони її правонаступником.
Правонаступництво та відсутуплення права вимоги це не тотожні поняття, оскільки правонаступництво передбачає перехід від однієї особи до її правонаступника як прав, так обов'язків. У разі здійснення уступки права вимоги до набувача вимоги переходять лише права, а саме право вимоги.
Після прийняття судом рішення, яке вступило в законну силу, зі спору, предметом якого є стягнення заборгованості за договором, припиняються цивільно-правові відносини та виникають нові правовідносини основані на державному примусі, які регулюються виключно нормами господарського процесуального та виконавчо-процесуального законодавства.
Таким чином, припиняються зобов'язання за договором в частині, що була предметом судового спору, та одночасно виникають зобов'язання боржника з виконання судового рішення та право стягувача на звернення до органів державної виконавчої служби.
Ні чинне господарське процесуальне, ні виконавчо-процесуальне законодавство не передбачають уступку права виконання судового рішення.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що договір № ЦХП-11-04504-14 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги) не міг забезпечити реальне настання наслідків, що були обумовлені п. 2 договору.
На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини та прийнято обгрунтоване рішення.
Натомість постанова апеляційної інстанції є необгрунтованою та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
Відповідно до ст.ст.85, 111-5 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні за згодою сторін оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, п. 6 ст. 1119, 11110 , 11111 ГПК України, суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “ДнСЗ» задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2006 року по справі № 41/120 скасувати.
Рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2006 р. по справі № 41/120 залишити без змін.
Головуючий суддя Муравйов О.В.
Судді Полянський А.Г.
Фролова Г.М.