73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
23.06.2011 Справа № 5024/1019/2011
Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Шевченко М. С. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрітон", м. Новояворівське
до Дочірнього підприємства "Фрідом Фарм-Україна" ЗАТ "Фрідом Фарм Інтернешнл ", м. Херсон
про визнання договору поставки недійсним
за участю представників сторін:
від позивача: не прибув;
від відповідача: не прибув.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрітон»(позивач) звернулось до суду з вимогою визнати недійсним пункт 9.2. договору поставки на умовах товарного кредиту №60ПШ 60 від 17.06.2010 р., укладеного між ТОВ «Агрітон»та Дочірнім підприємством «Фрідом Фарм-Україна»Закритого акціонерного товариства «Фрідом Фарм-Інтернешнл»(відповідач).
Позивач в судове засідання не прибув, про причини своєї неявки суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання. Ухвалу суду про порушення справи позивач отримав 16.06.2011 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідач в судове засідання не прибув, про причини своєї неявки суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання. Ухвалу суду про порушення справи позивач отримав 08.06.2011 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
У пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.06р. (з відповідними змінами) № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" вказано, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.
Тому відповідні процесуальні документи надсилались згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позивача та відповідача було належним чином повідомлено про місце, дату та час проведення судового засідання, проте, своїм правом приймати участь у судовому засіданні вони не скористались. Про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомили. Клопотань про відкладення розгляду справи від сторін не надходило.
З огляду на вищевказане, відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд
17 червня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрітон»(позивач, покупець) та Дочірнім підприємством «Фрідом Фарм Україна»ЗАТ «Фрідом Фарм Інтернешнл»(відповідач, постачальник) було укладено договір поставки на умовах товарного кредиту №60ПШ 60 (далі -договір).
Пунктом 9.2. договору передбачено, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує штраф в розмірі 0,5% від вартості неоплаченого товару за кожний день затримки оплати, але не більше 30% річних.
Позивач звернувся до суду з вимогою визнати недійсним вищевказаний пункт договору.
Суд відмовляє в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
Договір підписаний сторонами без зауважень, скріплений печаткою. Протягом дії Договору в нього не вносилися зміни та доповнення.
Із огляду на зазначений Договір суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки, правовідносини, які витікають із нього, регулюються ст. 264-271 ГК України.
Вищевказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов»язань, а саме майново-господарських зобов»язань.
Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов»язання, що виникає між суб»єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб»єкт (зобов»язана сторона, у тому числі боржник) зобов»язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб»єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб»єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку.
Однією з підстав виникнення господарського зобов»язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.
Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов»язання, які є одним із видів господарських зобов»язань, - це цивільно-правові зобов»язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов»язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку. Майнові зобов»язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.
В силу п.1 ст.193 ГК України, суб»єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов»язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов»язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
За змістом ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 11 ЦК України визначено підстави виникнення цивільних прав та обов'язків. Зокрема, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що визначаються законами, а також із дій осіб, які за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є договори.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов”язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 ЦКУ сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням умов цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 6 ЦК України визначає, що сторони в договорі не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тому незалежно від того, як сторони назвали договір, яким встановлені правовідносини, до цих відносин необхідно застосовувати норми чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини.
Закони України відповідно до ст. 68 Конституції України підлягають обов'язковому виконанню на всій території України всіма юридичними та фізичними особами.
Положенням ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, є підставою для визнання правочину недійсним. При цьому, за змістом ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг циільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 7, 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.09 № 9, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність підстав для задоволення позову.
З огляду на неявку представників сторін, суд зазначає, що в силу статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право брати участь в господарських засіданнях. Сторони зобов»язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об»єктивного дослідження всіх обставин справи.
Відповідно до ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.
Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.
Відповідно до ст.77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Суд зауважує, що відкладення на підставі ст.77 ГПК України розгляду справи у разі нез»явлення представника сторони за викликом господарського суду є правом, а не обов»язком суду, і використовується ним, якщо причини неявки є поважними та обґрунтованими, та неявка представника сторони перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні.
Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об»активному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На підставі вищезазначених норм права, керуючись ст.ст. 82-85 ГПК України, - суд
1.В задоволенні позову відмовити.
Суддя В.В.Людоговська
Повне рішення складено 29.06.2011 р.