Харківський окружний адміністративний суд
30 червня 2011 р. № 2-а- 5518/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді -Архіпової С.В.
за участю секретаряСолуянової Н.В.
за участю:
представника позивача-
представника відповідача Філатова П.А.
Павленко О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Спецтрубомонтаж»
доДержавної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова
провизнання перевірки та дій незаконними, зобов'язання вчинити дії
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецтрубомонтаж», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому після доповнення позовних вимог просить суд:
1) визнати протиправними дії державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова з коригування податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податкового кредиту з податку на додану вартість товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтрубомонтаж»(ідентифікаційний код 31939034) з 01.03.2010 року по 30.04.2010 року та з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року без винесення податкового повідомлення-рішення;
2) визнати незаконними дії державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова з встановлення в акті про результати документальної позапланової виїзної перевірки № 1212/1800/31939034 від 15.04.2011 року порушень товариством з обмеженою відповідальністю «Спецтрубомонтаж»(ідентифікаційний код 31939034) ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів по придбанню товарів, робіт, послуг від постачальників;
3) визнати незаконними дії державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова з виключення з електронної бази даних «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»сум податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які визначені товариством з обмеженою відповідальністю «Спецтрубомонтаж»(ідентифікаційний код 31939034) у податкових деклараціях з податку на додану вартість за березень, квітень, жовтень, листопад та грудень 2010 року;
4) зобов'язати державну податкову інспекцію у Дзержинському районі м. Харкова відобразити в електронній базі даних «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»суми податкового кредиту з податку на додану вартість, які товариство з обмеженою відповідальністю «Спецтрубомонтаж»(ідентифікаційний код 31939034) включило до податкових декларацій з податку на додану вартість за березень, квітень, жовтень, листопад та грудень 2010 року;
5) Зобов'язати державну податкову інспекцію у Дзержинському районі м. Харкова відобразити в електронній базі даних «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які товариство з обмеженою відповідальністю «Спецтрубомонтаж»(ідентифікаційний код 31939034) включило до податкових декларацій з податку на додану вартість за березень, квітень, жовтень, листопад та грудень 2010 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем не було додержано вимог діючого законодавства при проведенні планової виїзної документальної перевірки та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними.
Також позивач зазначив, що норми законодавства не надають відповідачу повноважень встановлювати порушення позивачем ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України, визнавати недійсними податкові зобов'язання та податковий кредит з ПДВ. Крім того, позивач також зазначає, що у випадку виявлення факту заниження платником податків податкового зобов'язання, як і у випадку виявлення факту завищення платником податків податкового зобов'язання, в тому числі і внаслідок декларування неіснуючого об'єкта оподаткування, податковий орган обтяжений законодавцем обов'язком прийняти відповідне податкове повідомлення-рішення. Однак, на думку позивача, вказаний обов'язок ДПІ виконаний не був. Також, позивач зазначає, що податковий орган не має права самостійно виключати з електронної бази даних «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»сум податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, визначених позивачем.
Відповідач, Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова проти позовних вимог заперечувала у повному обсязі, посилаючись на те, що під час проведення перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства. За результатами перевірки, в акті були зафіксовані порушення вимог діючого законодавства, а саме ч.1, 5 ст. 203, п.1, 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів по придбанню товарів, робіт, послуг від постачальників та їх подальшою реалізацією покупцям; відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст.3, ст.4, ст.7 Закону «Про податок на додану вартість»,
В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову. Відповідач проти позову заперечував.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та необхідність їх задовольнити, керуючись наступним.
Так, судом встановлено, що відповідачем була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ТОВ «Спецтрубомонтаж»з питань правильності та повноти обчислення податку на додану вартість за період з 01.03.2010р. по 30.04.2010р. та з 01.10.2010р. по 31.12.2010р.
На підставі документів обов'язкової податкової звітності, наданих позивачем, та інформації отриманої з Автоматизованих баз даних, в Акті від 15.04.2011р. №1212/1800/31939034, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова зроблено висновок про: порушення ч.1, 5 ст. 203, п.1, 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів по придбанню товарів, робіт, послуг від постачальників та їх подальшою реалізацією покупцям; відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст.3, ст.4, ст.7 Закону «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР.
В період з 08.04.2011р. по 12.04.2011р. відповідачем було проведено позапланову документальну позапланову виїзну перевірку, про результати якої складено акт № 1212/1800/31939034 від 15.04.2011р.
Згідно з висновками акту встановлені порушення ч.1, 5 ст. 203, п.1, 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів по придбанню товарів, робіт, послуг від постачальників та їх подальшою реалізацією покупцям; відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст.3, ст.4, ст.7 Закону «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР, визнані недійсними податкові зобов'язання з ПДВ у сумі 11885285,97 грн. та податковий кредит у сумі 11846668,19 грн. За наслідками перевірки відповідачем виключено з електронної бази даних «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»сум податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які визначені товариством з обмеженою відповідальністю «Спецтрубомонтаж».
Дослідивши зміст акту перевірки від 15.04.2011р. №1212/1800/31939034, суд відзначає, що спірна перевірка була проведена виключно на підставі даних, зазначених у інформаційних базах та в документах обов'язкової податкової звітності.
При цьому, відомості первинних документів, які відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а також дані розрахункових документів, котрі згідно з Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»опосередковують рух коштів у безготівковій формі, податковим органом в ході проведення спірної документальної невиїзної перевірки не досліджувались.
За правилами п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про ПДВ»датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
У відповідності до приписів п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України «Про ПДВ»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
З положень наведених норм закону слідує, що зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), які підлягають поставці, або ж відвантаження товарів є обставинами, з наявністю яких законодавець до набрання чинності нормами Податкового кодексу України (тобто до 01.01.2011р.) пов'язував виникнення у платника податку обов'язку визначити податкове зобов'язання по ПДВ.
З іншого боку списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг) або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) є юридичними фактами, з якими законодавець пов'язує виникнення права платника податку на податковий кредит.
Відтак, у разі, коли в діяльності платника податків наявні зазначені вище обставини іншого способу дій такого платника податків ніж збільшення податкового зобов'язання та податкового кредиту з ПДВ закон не передбачає.
Натомість, як вбачається з матеріалів справи, у спірних правовідносинах відповідач без дослідження первинних документів зробив висновок про відсутність в діяльності платника податків об'єктів оподаткування податком на додану вартість, що суперечить закону.
Належних та допустимих в розумінні ст.70 КАС України доказів на підтвердження судження суб'єкта владних повноважень про відсутність в діяльності позивача операцій з поставки товарів (робі, послуг) згідно з п.п.14.1.191 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, неправильного визначення позивачем об'єкту оподаткування ПДВ та дат виникнення податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ згідно з ст.7 Закону України «Про ПДВ»акт перевірки не містить.
Суд відмічає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.
Разом з тим, викладені в акті від 07.04.2011р. №983/1800/30430225 судження суб'єкта владних повноважень не ґрунтуються на визначених ст.83 Податкового кодексу України джерел.
Також, у зазначеному акті податковим органом зроблено висновок про те, що відповідно до частини 1, 5 ст. 203, п.1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними -в силу припису закону. Правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені з метою надання податкової вигоди контрагентам, які не виконують свої податкові зобов'язання. Перевіркою встановлено укладення угод, які не мають реального товарного характеру. В зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. В даному випадку, відсутній об'єкт оподаткування податком на додану вартість. Вищевикладене свідчить про відсутність наміру створення юридичних наслідків, в т.ч. щодо виконання податкових зобов'язань.
Частиною 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
З 01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України.
Виходячи з наведеної норми, до правовідносин, які виникли між сторонами в 2010р., слід застосовувати законодавство України, яке діяло на момент виникнення правовідносин.
Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті від 07.04.2011р. №983/1800/30430225 судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються добутими судом доказами.
Так, проаналізувавши положення Закону України «Про державну податкову службу в Україні», суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства.
За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань станом на момент виникнення спірних правовідносин був визначений Законом України «Про державну податкову службу в Україні».
Проаналізувавши положення вказаного акту законодавства, суд зазначає, що станом на дату складання відповідачем у спірних правовідносинах акту перевірки податкові органи не були наділені законодавцем ані повноваженням на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають закону, ані повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст.ст.202, 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.
Розглядаючи справу, суд зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).
Вирішуючи спір, суд вважає за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», адже правочини між позивачем та його контрагентами були укладені у цивільних (господарських) правовідносинах (далі за текстом -Постанова Пленуму ВСУ №9).
Так, відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).
Дослідивши зміст акту перевірки від 07.04.2011р. №983/1800/30430225, суд наголошує, що даний документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.
Оглянувши витребувані у позивача копії правочинів і первинних документів, суд відмічає, що судження суб'єкта владних повноважень про відсутність в діяльності позивача об'єктів оподаткування податком на додану вартість не підтверджується матеріалами справи.
Додатково суд зауважує, що у відповідності до положень ст.215 ЦК України недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу є лише підставою для недійсності правочину. Тобто в даному випадку законодавець вимагає визнання недійсним правочину при наявності відповідних обставин у встановленому законодавством порядку.
Частина 5 ст.203 ЦК України відносить до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину спрямованість такого правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У системному зв'язку з наведеними законодавчими приписами знаходяться положення ст.234 ЦК України, якими передбачаються правові наслідки фіктивного правочину. Так, законодавцем визначено, що правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, є фіктивним. Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних. Частиною 2 зазначеної статті визнання таких правочинів недійсними відносить про прерогативи судових органів.
Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.
Таким чином, встановивши недотримання при укладені позивачем правочинів зі своїми контрагентами протягом грудня 2010р. як спрямованість таких правочинів на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, податковий орган повинен був вирішувати питання недійсності зазначених правочинів виключно у судовому порядку. Однак, відповідачем не було надано до справи судові рішення про визнання недійсними (нікчемними) правочинів, укладених позивачем з контрагентами.
Пунктом 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом -Порядок №984) передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Згідно з п.5.2 Порядку №984 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.
З огляду на приписи наведених вище норм права, суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.
Окремо суд зауважує на суперечливості висновку відповідача про нікчемність угод, укладених позивачем, приписам п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість". Відповідно до вказаної норми закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Аналізуючи приписи вказаної норми, суд доходить висновку, що п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" законодавець регламентував правовідносини щодо формування податкового кредиту з ПДВ за господарськими операціями, які фактично відбулись, а отже є реальними.
Також, слід зазначити, що відповідно до статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість", чинного станом на грудень 2010 року та статей 1, 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", чинного станом на грудень 2010р., ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків при веденні податкового обліку та звітуванні перед податковими органами, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.
Суд наголошує, що спосіб дій органу державної податкової служби в разі виявлення факту неправильного обрахування платником податків податкового зобов'язання визначений п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України, де указано, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54).
За правилами п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення (абз.1 п.58.1 ст.58).
В силу абз.2 п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.
Аналізуючи положення наведених норм закону, суд доходить висновку, що у випадку виявлення факту заниження платником податків податкового зобов'язання, рівно як і у випадку виявлення факту завищення платником податків податкового зобов'язання, в тому числі і внаслідок декларування неіснуючого об'єкта оподаткування, податковий орган обтяжений законодавцем обов'язком прийняти відповідне податкове повідомлення-рішення. Іншого порядку дій податкового органу як суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах закон не передбачає.
На наявність у відповідача обов'язку діяти саме у такий спосіб вказує також зміст листа ДПА України від 31.01.2011р. №2518/7/23-4017/89 "Щодо окремих питань стосовно перевірок", де зазначено, що відповідно до впроваджених нормативно-правових актів передбачено складання податкових повідомлень-рішень не тільки на збільшення сум податкових зобов'язань платника податків, а і на їх зменшення за результатами перевірки, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення за формою згідно з додатком 2 (форма "Р") складається також і на суму зменшення податкових зобов'язань.
Разом з тим, як встановлено судом, у спірних правовідносинах відповідач податкового повідомлення-рішення не виносив.
Суд зазначає, що предметом оскарження позивачем в рамках даної адміністративної справи є також дії відповідача, як суб'єкта владних повноважень, по зміні показників податкового кредиту та податкових зобов'язань позивача, які на підставі декларацій з ПДВ відображаються відповідачем в централізованій електронній базі податкової звітності, а саме в базі даних, яка має назву «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України».
Доказом вчинення відповідачем таких дій є надані суду витяги звітної форми «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»(надалі -Деталізована база співставлення) по ТОВ «Спецтрубомонтаж»по податковому кредиту та податковим зобов'язанням за березень, квітень, жовтень, листопад, грудень 2010 р.
Аналіз наданих відповідачем витягів з Деталізованої бази співставлення підтверджує наявність наведених позивачем обставин. В якості підстав для відображення відхилень податковий орган у вказаних витягах посилається на акт перевірки від 15.04.2011р. №1212/1800/31939034.
Факт декларування позивачем по вказаним контрагентам зазначених сум податкового кредиту та податкових зобов'язань, підтверджується наданими позивачем податковими деклараціями з ПДВ за березень, квітень, жовтень, листопад, грудень 2010 р. з додатками №5 - «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів».
Таким чином, матеріалами справи підтверджується той факт, що на підставі акту перевірки від 15.04.2011р. №1212/1800/31939034 ДПІ вчинило дії по зміні задекларованих позивачем показників податкового кредиту та податкових зобов'язань в Деталізованій базі співставлення.
При вирішені питання щодо можливості оскарження таких дій в порядку адміністративного судочинства та обрання належного способу судового захисту прав позивача від наслідків таких дій, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ч.1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
З наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що дії суб'єктів владних повноважень можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства, якщо такі дії порушують права, свободи та інтереси позивача.
У частині 1 ст.2 КАС України та інших положеннях КАСУ йдеться про захист не будь-якого інтересу, а тільки того, що охороняється законом, визначення якого наведено в Рішенні Конституційного суду від 01.12.2004р. №18-рп/2004.
Контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), а також контроль за поданням платниками податків податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, перевірка їх достовірності є одними з основних функцій державних податкових інспекцій в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та об'єднаних державних податкових інспекцій.
Порядок та механізм такого контролю визначається нормативними документами Державної податкової адміністрації України.
Наказом ДПА України від 18.04.2008р. № 266 Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів (із змінами і доповненнями, внесеними наказами ДПА України від 08.12.2008р. № 765, від 30.12.2009р. №742), затверджені відповідні Методичні рекомендації щодо такої взаємодії.
Згідно п.1.3 даного наказу для реалізації Методичних рекомендацій створені такі програмні продукти:
- система формування та подання до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку податкової звітності в електронному вигляді щодо ведення обліку розшифрування податкового кредиту та податкових зобов'язань у розрізі контрагентів;
- система приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності щодо проведення автоматизованого контролю податкової декларації з податку на додану вартість на районному рівні;
- система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.
Пункт 2.14 наказу № 266 передбачає, що інформація податкової звітності з ПДВ, надіслана до центральної бази даних податкової звітності, підлягає розподілу відповідно до вимог Методичних рекомендацій щодо порядку розподілу платників податків за категоріями уваги та співставленню засобами системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України.
Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997р. №166 затверджена форма декларації з податку на додану вартість та порядок її заповнення і подання. До даного наказу були внесені зміни та доповнення наказом ДПА України від 17.03.2008 р. № 159, яким встановлено, що одночасно з декларацією повинні подаватися всі необхідні додатки до декларації, подання яких передбачено цим Порядком, а також розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додаток 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та додаток 2 до податкової декларації з податку на додану вартість (скороченої)). У разі подання уточнюючих розрахунків, в яких проводиться коригування податкових зобов'язань та/або податкового кредиту, такі ж розшифровки подаються на суму уточнення.
Таким чином, Деталізована база співставлення є одним з програмних продуктів центральної бази даних податкової звітності, що введена в дію ДПА України з метою проведення перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість, в якій по податковим періодам відображаються показники податкового кредиту та податкових зобов'язань платників податків у розрізі контрагентів на підставі поданої податкової звітності з ПДВ, тобто податкових декларації з податку на додану вартість з додатками №5.
Відповідно до пп.4.1.1., 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№2181-ІІІ платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті. Прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу.
Відповідно до Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в ОДПС України, затверджених наказом ДПА України від 31.12.2008 р. № 827 за відсутності зауважень до оформлення податкової звітності вона реєструється і вважається прийнятою. Обробка та занесення інформації до електронних баз виконується підрозділом ведення та захисту податкової звітності, у разі відсутності зазначеного підрозділу - підрозділами, на які покладено цю функцію. За відповідність інформації у базах податкової звітності даним податкових документів, наданих платником податків, несуть відповідальність підрозділи ведення та захисту податкової звітності.
З наведених нормативних актів вбачається, що обов'язок платника податків подати декларацію з ПДВ узгоджується з обов'язком податкового органу прийняти таку декларацію та, при відсутності зауважень до її оформлення, відобразити показники цієї декларації у відповідних базах податкової звітності.
Таким чином показники податкового кредиту та податкових зобов'язань конкретного платника податків, які відображаються в Деталізованій базі співставлення, формуються на підставі показників поданих таким платником податків податкових декларацій з ПДВ з додатком №5, і повинні їм відповідати.
Суд погоджується з позицією позивача, що самостійна зміна відповідачем в Деталізованій базі співставлення показників податкового кредиту та податкових зобов'язань позивача без зміни цих показників самим позивачем шляхом подання уточнюючих декларацій (розрахунків), буде порушувати його права та інтереси, оскільки позивач, як платник податків, має право розраховувати на те, що задекларовані ним в податкових деклараціях показники податкового кредиту та податкових зобов'язань відповідають показникам з централізованої бази даних податкової звітності.
Виходячи з специфіки податку на додану вартість, який сплачується у складі ціни товарів (робіт, послуг), одна операція з продажу товару викликає відповідні податкові наслідки у обох сторін цієї операції, які є платниками ПДВ, - у продавця - податкові зобов'язання, а у покупця - податковий кредит на аналогічну суму.
Тому суд вважає, що невідповідність показників податкового кредиту та податкових зобов'язань, що задекларовані позивачем у деклараціях з ПДВ, показникам з централізованої бази даних податкової звітності, має безпосередній вплив на права та інтереси позивача, оскільки така невідповідність може мати для позивача негативні наслідки, як то: погіршення його ділової репутації, як належного платника податків, відмова його контрагентів від подальших господарських відносин з позивачем з метою уникнення негативних податкових наслідків для себе від таких операцій, тощо.
Виходячи з викладеного, суд вважає, що дії податкового органу по зміні задекларованих платником податків показників податкового кредиту та податкових зобов'язань в Деталізованій базі співставлення можуть бути предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, а належним способом захисту прав та інтересів платника податків у випадку незаконності таких дій повинно бути відновлення в цій базі тих показників податкового кредиту та податкових зобов'язань, які задекларував платник податків.
При вирішенні питання щодо способу захисту прав позивача, який необхідно застосувати у даній справі, суд вважає, що таким способом правомірно обрано визнання неправомірними дій ДПІ по зміні в Деталізованій базі співставлення задекларованого позивачем податкового кредиту та податкових зобов'язань, а також зобов'язання ДПІ відобразити у цій базі даних податковий кредит та податкові зобов'язання позивача з ПДВ по операціям з вищевказаними контрагентами у тому вигляді, в якому вони відображені позивачем у додатках №5 до декларацій з ПДВ за березень, квітень, жовтень, листопад, грудень 2010 року.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні базується на принципах, відповідно до яких ніхто не може бути змушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами України.
Державна податкова служба повинна керуватись в своїй діяльності нормами законів та нормативних актів.
В розумінні ст.3 КАС України рішення суб'єктів владних повноважень повинні прийматися (вчинятися) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача -орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості відповідачем прийнятого ним рішення суду не надано.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 160, 161, 162, 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтрубомонтаж»до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова про визнання перевірки та дій незаконними, визнання відсутності компетенції задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова з коригування податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податкового кредиту з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтрубомонтаж»(ідентифікаційний код 31939034) з 01.03.2010 року по 30.04.2010 року та з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року без винесення податкового повідомлення-рішення;
Визнати незаконними дії Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова з встановлення в акті про результати документальної позапланової виїзної перевірки № 1212/1800/31939034 від 15.04.2011 року порушень Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецтрубомонтаж»(ідентифікаційний код 31939034) ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів по придбанню товарів, робіт, послуг від постачальників;
Визнати незаконними дії Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова з виключення з електронної бази даних «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»сум податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які визначені Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецтрубомонтаж»(ідентифікаційний код 31939034) у податкових деклараціях з податку на додану вартість за березень, квітень, жовтень, листопад та грудень 2010 року;
Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Дзержинському районі м. Харкова відобразити в електронній базі даних «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»суми податкового кредиту з податку на додану вартість, які Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецтрубомонтаж»(ідентифікаційний код 31939034) включило до податкових декларацій з податку на додану вартість за березень, квітень, жовтень, листопад та грудень 2010 року;
Зобов'язати державну податкову інспекцію у Дзержинському районі м. Харкова відобразити в електронній базі даних «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецтрубомонтаж»(ідентифікаційний код 31939034) включило до податкових декларацій з податку на додану вартість за березень, квітень, жовтень, листопад та грудень 2010 року.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у десятиденний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України -з дня отримання копії постанови. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не було скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови складено та підписано 01.07.20011 року.
Суддя Архіпова С.В.