"09" червня 2011 р. м. Київ К-8753/08
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого суддіСороки М.О. (суддя-доповідач),
суддів:Зайцева М.П.,
Олексієнка М.М.,
Шведа Е.Ю.,
Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16 січня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 8 травня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Сєвєродонецької міської ради Луганської області, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, про визнання незаконними і скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,
встановила:
У вересні 2006 року ОСОБА_6 звернулася в суд з позовом до Сєвєродонецької міської ради і з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 17 грудня 2007 року просила: визнати незаконними і скасувати рішення виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради від 12 січня 1999 року № 34 в частині надання ОСОБА_9 у тимчасове довгострокове користування земельної ділянки НОМЕР_1 в районі будинку АДРЕСА_1, рішення виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради від 27 липня 1999 року № 1398 в частині оформлення за ОСОБА_9 права приватної власності на гараж НОМЕР_1 по АДРЕСА_1, рішення виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради від 28 травня 2002 року № 852 про затвердження акта від 8 травня 2002 року про прийняття в експлуатацію гаражу, самовільно реконструйованого з господарської будівлі НОМЕР_2 в районі будинку АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_7, рішення Сєвєродонецької міської ради від 30 липня 2002 року № 237 в частині надання ОСОБА_7 у довгострокову оренду земельної ділянки НОМЕР_2 в районі будинку АДРЕСА_1; зобов'язати Сєвєродонецьку міську раду відповідно до частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України подати до суду позов про зобов'язання ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 перебудувати в господарські споруди гаражі НОМЕР_3, НОМЕР_2, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6 в районі будинку АДРЕСА_1.
Позов обґрунтувала тим, що господарські будівлі НОМЕР_3, НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6 самовільно перебудовані в гаражі з істотним порушенням державних будівельних норм (пунктів 7.49, 7.50 ДБН 360-92**), які передбачають відстань від гаражів до житлового будинку не менше 15 м, а роздільні в'їзди і виїзди в гаражі завширшки 3,5 м. Фактично відстань від гаражів до житлового будинку становить менше 9 м, а в'їзди і виїзди з гаражів здійснюється по прибудинковій території, на якій по плану повинен бути і був палісадник, який повністю знищений. У зв'язку з цим порушені статті 375, 376 Цивільного кодексу України, стаття 39 Земельного кодексу України, стаття 5 Закону України “Про основи містобудування”, стаття 15 Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, стаття 10 Закону України “Про пожежну безпеку” та конституційне право позивача на безпечне для життя і здоров'я довкілля.
Постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16 січня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 8 травня 2008 року, в задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що Сєвєродонецька міська рада у спірних правовідносинах діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Що стосується позовної вимоги про зобов'язання відповідача звернутися в суд з позовом до третіх осіб з вимогою перебудувати гаражі в господарські споруди, то позивачем не доведено, що порушення будівельних норм є істотним і позначилося на стані її здоров'я.
В касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення та зобов'язати суд першої або апеляційної інстанції призначити судову будівельну-технічну експертизу. Посилається на безпідставність висновку Донецького апеляційного адміністративного суду про те, що позивачем не доведено факт погіршення екологічних умов проживання у зв'язку з розташуванням спірних гаражів, оскільки підтвердити ці обставини може тільки експертиза, яка судами не призначалась.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради від 12 січня 1999 року № 34 ОСОБА_9 надано у тимчасове довгострокове користування строком на 25 років земельну ділянку НОМЕР_1 в районі будинку АДРЕСА_1, під існуючий індивідуальний гараж. Рішення прийнято на підставі рішення Сєвєродонецької міської ради від 20 лютого 1997 року № 936 “Про порядок прийняття в експлуатацію самовільно збудованих гаражів та господарських споруд” з подальшими змінами і доповненнями, згідно з яким Сєвєродонецька міська рада вирішила самовільно збудовані юридичними і фізичними особами гаражі та господарчі споруди на території м. Сєвєродонецька приймати в експлуатацію та надавати земельні ділянки, на яких розташовані споруди, рішенням виконкому Сєвєродонецької міської ради.
27 липня 1999 року виконавчий комітет Сєвєродонецької міської ради прийняв рішення № 1398 про оформлення за ОСОБА_9 права приватної власності на гараж НОМЕР_1 по АДРЕСА_1.
Рішенням виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради від 28 травня 2002 року № 852 затверджено акт від 8 травня 2002 року про прийняття в експлуатацію гаражу, самовільно реконструйованого з господарської будівлі НОМЕР_2 в районі будинку АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_7
Рішенням Сєвєродонецької міської ради від 30 липня 2002 року № 237 ОСОБА_7 надано в оренду строком на 25 років земельну ділянку НОМЕР_2 в районі будинку АДРЕСА_1, під існуючий індивідуальний гараж.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема, щодо регулювання земельних відносин відповідно до закону.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 9 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року в редакції Закону України від 13 березня 1992 року № 2196-XII (чинного на момент прийняття рішення від 12 січня 1999 року № 34) до відання сільських, селищних і міських рад у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.
В силу статті 5 Закону України “Про оренду землі”(в редакції на момент прийняття рішення від 12 січня 1999 року № 34) орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради.
З огляду на викладене суди мали навести відповідні міркування з приводу того, чи мали виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад повноваження розпоряджатися землями територіальної громади, в тому числі надавати земельні ділянки у користування, та чи не суперечить законодавству делегування їм таких повноважень відповідною радою.
З матеріалів справи вбачається, що протиправність оскаржуваних рішень, на думку позивача, полягає в наданні земельних ділянок і прийнятті в експлуатацію гаражів, реконструйованих з порушеннями пунктів 7.49-7.50 ДБН 360-92**. Свої доводи позивач підтвердив листами Головного архітектора м. Сєвєродонецька від 19 березня 2002 року № 133 та від 19 жовтня 2004 року № 1195 (т.3 а.с. 5, 7). Не заперечував проти порушення третіми особами будівельних норм під час перебудови гаражів і представник відповідача в судових засіданнях.
Підпунктом 1 пункту “б” частини 1 статті 31, підпунктом 1 пункту “б” частини 1 статті 33 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” визначено, що до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством; здійснення контролю за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель.
Згідно із статтями 38 і 39 Земельного кодексу України використання земель житлової та громадської забудови, до яких належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування, здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.
Пунктами 7.49-7.50 ДБН 360-92** “Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень”, затверджених наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року № 44, встановлено, що ділянки гаражів-боксів і автостоянок постійного зберігання слід проектувати з роздільними в'їздами і виїздами завширшки 3,5 м. Відстані від наземних і комбінованих (наземно-підземних) гаражів і автостоянок легкових автомобілів до житлових і громадських будинків (при кількості автомобілів від 11 до 50) слід приймати не менше 15 м.
Аналогічні вимоги містилися і в пункті 6.39 СНиП 2.07.01-89* “Градостроительство. Планировка и застройка городских и сельских поселений”, що діяли до прийняття 17 квітня 1992 року ДБН 360-92**.
Пунктом 1.2 ДБН А.3.1-3-94 “Управління, організація і технологія. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів”, затверджених наказом Держкоммістобудування України від 5 жовтня 1994 року № 48 (чинних на момент прийняття оскаржуваних рішень), встановлено, що закінчені будівництвом об'єкти можуть бути прийняті і введені в експлуатацію тільки при забезпеченні необхідних умов охорони праці у відповідності з вимогами техніки безпеки і виробничої санітарії, вимогами пожежної і радіаційної безпеки та виконанням заходів по захисту навколишнього середовища.
Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, які не є державною власністю, встановлюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за погодженням з Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України. Ці об'єкти приймаються в експлуатацію за рішенням державних технічних комісій (пункт 3.1 ДБН А.3.1-3-94).
Відповідно до пунктів 3.9-3.10 ДБН А.3.1-3-94 результатом роботи державної технічної комісії є складання і підписання акта державної технічної комісії, в якому приймається рішення про введення об'єкта в експлуатацію. Акт державної технічної комісії затверджується органом, який призначив цю комісію.
Згідно з підпунктом “а” пункту 4.1 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 9 червня 1998 року № 121 (чинній на момент прийняття рішення від 27 липня 1999 року № 1398), оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, зокрема фізичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності акта державної комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію.
Таким чином, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад безпосередньо приймають участь у прийнятті в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, оформлюють право власності на об'єкти нерухомого майна та контролюють дотримання вимог земельного законодавства.
Перевіряючи обґрунтованість і законність рішень суб'єктів владних повноважень, суди повинні були врахувати наведене нормативне регулювання, дати оцінку доводам позивача та з'ясувати (в тому числі й шляхом можливого призначення судової будівельно-технічної експертизи), чи були дотримані будівельні норми під час перебудови господарських будівель у гаражі та чи відповідали гаражі всім вимогам при прийнятті їх в експлуатацію і наданні земельних ділянок під забудову.
Окрім того, ОСОБА_6 оспорює рішення не тільки міської ради, а й виконавчого комітету, який в спірних правовідносинах виконує функції суб'єкта владних повноважень.
За такого правового положення суди мали обговорити питання про залучення до участі в розгляді справи в якості відповідача виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради.
Згідно із статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
В силу статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, допустили обидві судові інстанції, судові рішення підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді суду слід врахувати наведене, більш повно встановити фактичні обставини, дати їм належну правову оцінку, обговорити питання про залучення виконавчого комітету для участі в розгляді справи, та у залежності від встановленого вирішити спір.
Керуючись статтями 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16 січня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 8 травня 2008 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановлених статтями 237-244 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддяСорока М.О.
Судді:Зайцев М.П.
Олексієнко М.М.
Швед Е.Ю.
Черпак Ю.К.