"02" лютого 2011 р. м. Київ К-11891/07
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Амєліна С.Є. - головуючий,
Співака В.І.,
Стародуба О.П.,
Тракало В.В.,
Юрченка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на постанову Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 лютого 2007 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2007 року у справі за його позовом до управління праці та соціального захисту населення Долинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, фінансового відділу Долинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, Долинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області про перерахунок заробітної плати,
У серпні 2006 року ОСОБА_6 звернувся в суд з вказаним позовом й зазначав, що проходив публічну службу на посаді начальника відділу соціальних виплат і допомог управління праці та соціального захисту населення Долинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області. У порушення вимог законодавства відповідачем з 2004 року у заробітну плату не були враховані надбавки до посадових окладів, не в повному обсязі виплачена матеріальна допомога на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань.
Просив суд зобов'язати відповідача провести перерахунок заробітної плати з січня 2004 року.
Постановою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 лютого 2007 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2007 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, позивач ставив питання про скасування судових рішень та ухвалення нового про задоволення позову.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_6 працював на посаді начальника відділу соціальних виплат і допомог управління праці та соціального захисту населення Долинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області.
Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позову, суди посилалися на те, що протягом 2004-2006 років виплата заробітної плати позивачу, як і іншим працівникам управління, проводилася в межах встановленого фонду оплати праці та відповідно до Закону України «Про державну службу».
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Так, відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про державну службу»оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю.
Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених цим Законом, гарантій, пільг і компенсацій (частини друга та дев'ята статті 33 Закону України «Про державну службу»).
Однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування (частина друга статті 22 Конституції України) чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (частина третя статті 22 Конституції України).
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 вересня 2005 року №5рп/2005 зазначив: «Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (Частина третя). Скасування конституційних прав і свобод -це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини -це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена».
Отже, у справі, що розглядається суди неправильно застосували частину дев'яту статті 33 Закону України «Про державну службу», внаслідок чого суди не з'ясували усі обставини, що мають значення для справи з метою встановлення розміру заробітку, що підлягав виплаті позивачу.
Суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, тому допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права, не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, що відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий судовий розгляд.
Керуючись статтями 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Постанову Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 лютого 2007 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2007 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.
Судді:С.Є. Амєлін
В.І. Співак
О.П. Стародуб
В.В. Тракало
В.В. Юрченко