21 червня 2011 року м. Київ К-664/09
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Карася О.В.
Костенка М.І.
Усенко Є.А.
Шипуліної Т.М.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька
на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2008 року
та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2008 року
у справі № 2-а-8399/2008
за позовом Державного підприємства «Донецьквантажтранс»
до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька
про визнання податкового повідомлення нечинним, -
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2008 року, позов Державного підприємства «Донецьквантажтранс»(далі -позивач) до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька (далі -відповідач) задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення № 105660015876462 від 05 жовтня 2007 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ДП «Донецьквантажтранс»понесені судові витрати в розмірі 3,40 грн.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, ставиться питання про скасування постанови Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2008 року, ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2008 року та прийняття нового рішення -про відмову в задоволенні позовних вимог.
В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення -без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем 18 вересня 2007 року подано до ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька декларацію з податку на додану вартість за серпень 2007 року, у якій самостійно визначено суму податку, що підлягає сплаті до бюджету, в розмірі 160 553,00 грн.
Платіжним дорученням № 2319 від 28 вересня 2007 року позивачем перераховано до бюджету податок на додану вартість за серпень 2007 року в розмірі 160 553,00 грн.
В свою чергу, відповідачем податковим повідомленням № 105660015876462 від 05 жовтня 2007 року здійснено розподіл сплаченої позивачем суми в розмірі 160 553,00 грн. на погашення податкового боргу в розмірі 155 450,04 грн. та пені в розмірі 5 102,96 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III) платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.
Згідно з підпунктом «а»підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181-III податкові декларації за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), подаються протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Підпунктом 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону № 2181-III встановлено, що при частковому погашенні податкового боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку. Податковий борг, що погашається частково, сплачується разом зі сплатою пені, нарахованої відповідно до такої частки, єдиним платіжним документом, в якому суми такого податкового боргу та такої пені визначаються окремо. Платіжні документи, які не містять окремо виділену суму податкового боргу та суму пені, не приймаються до виконання.
Якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції), то податковий орган самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини), та надсилає такому платнику податків повідомлення, в якому міститься зазначена інформація.
Відповідно до підпункту 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону № 2181-III узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.
Згідно з частиною 3 статті 9 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу).
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що відповідач, здійснюючи розподіл сплаченої позивачем суми на погашення податкового боргу та пені, діяв у відповідності з приписами пункту 7.7 статті 7 Закону № 2181-III.
Адже, пунктом 7.7 статті 7 Закону № 2181-III визначено рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.
Разом з тим, Законом № 2181-III, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
Як визначено підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону № 2181-III, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.
В свою чергу, відповідно до пункту 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає саме платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу».
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що, оскільки, позивачем платіжним дорученням № 105660015876462 від 05 жовтня 2007 року податок на додану вартість за серпень 2007 року сплачено в межах встановлених граничних строків і кошти зараховано до загального фонду Державного бюджету України, то відповідач безпідставно використав зазначені кошти як джерело погашення податкового боргу та здійснив розподіл сплаченої позивачем суми.
Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права при прийнятті судових рішень, а тому вони не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2008 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Карась О.В.
Костенко М.І.
Усенко Є.А.
Шипуліна Т.М.
Суддя А.О. Рибченко