23 квітня 2008 р.
№ 2-11/10314-2007
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого:
Кравчука Г.А.
суддів:
Мачульського Г.М.
Шаргала В.І.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу
Алуштинської міської ради
на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду
від
12.12.2007р.
у справі
№2-11/10314-2007
Господарського суду
Автономної Республіки Крим
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Континенталь А"
до
Алуштинської міської ради
про
зобов'язання укласти договір оренди, -
Позивач, звернувшись з даним позовом до Алуштинської міської ради просив суд:
- зобов'язати відповідача викласти пункт 2 рішення Алуштинськоі міської ради № 16/52 від 27.06.2007 року "Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ "Континенталь А" у такій редакції: "Передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Континенталь А" в оренду строком на 49 років земельну ділянку площею 0,1074 га за рахунок земель Алуштинської міської ради, не наданих у власність або користування, у тому числі забудовані землі, що використовуються з комерційною метою - 0,1074 га, для розміщення та обслуговування об'єкту нерухомого майна за адресою: м.Алушта, вул. Пуцатова, 46 "б";
- зобов'язати Алуштинську міську раду в місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду у даній справі укласти та підписати з ТОВ "Континенталь А" договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,1074 га для розміщення та обслуговування об'єкту нерухомого майна за адресою: м.Алушта, вул. Пуцатова, 46 "б" строком на 49 років;
- у разі ухилення Алуштинської міської ради від укладання (або затвердження, або підписання, або реєстрації) у місячний строк з моменту набрання законної сили рішенням суду у даній справі договору оренди земельної ділянки загальною площею 0,1074 га, визнати договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,1074 га для розміщення та обслуговування об'єкту нерухомого майна за адресою: м.Алушта, вул.Пуцатова, 46 "б" укладеним строком на 49 років на умовах ТОВ "Континенталь А" згідно його проекту договору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору купівлі-продажу комунального майна від 19.01.2006 року, укладеного між представництвом Фонду майна АР Крим та позивачем, останній викупив комунальне майно, а саме: нежитлові складські приміщення загальною площею 347,6 кв. м, розташовані по вул.Пуцатова, 46 "б" в м.Алушта, у зв'язку з чим, в силу статті 377 Цивільного кодексу України, набув право користування тією частиною земельної ділянки, на якій розміщені придбані об'єкти та яка необхідна для їх обслуговування. Позивач вказує на те, що він звертався до Алуштинської міської ради з клопотанням про передачу в оренду строком на 49 років земельної ділянки площею 0,1074 га за рахунок земель Алуштинської міської ради, не наданих у власність або користування, у тому числі забудовані землі, що використовуються з комерційною метою - 0,1074 га, однак, Алуштинською міською радою вказана земельна ділянка була надана в оренду лише на три місяці, що, на думку позивача, є порушенням його законних прав як власника об'єкту нерухомості, який знаходиться на такій земельній ділянці.
Оскарженою постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.12.2007р. (колегія суддів у складі: головуючого -судді Латиніна О.А., суддів Заплава Л.М., Ткаченка М.І.) залишено без змін рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 08.10.2007р. (суддя Цикуренко А.С.), яким вказаний позов задоволено частково, постановлено зобов'язати Алуштинську міську раду укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю "Континенталь А" договір оренди земельної ділянки загальною площею 0, 1074 га для розміщення та обслуговування об'єкту нерухомого майна за адресою: м. Алушта, вул. Пуцатова, 46 "б" строком на 49 років. В іншій частині провадження по справі постановлено припинити. Також постановлено стягнути з відповідача на користь позивача 85 грн. держмита та 118 грн. витрат за проведення інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
В касаційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду повністю, скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю "Континенталь А" відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме: п.34 ст.26, ст.73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст.12, 78, 93, 124, 125 Земельного кодексу України, ст.321 Цивільного кодексу України, п.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 27.06.2001р. №302-5/743 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування", ст.13 Конституції України.
Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
Сторони не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні. Відповідач просив касаційну скаргу розглянути у відсутності свого представника.
Від представника позивача надійшло клопотання про приєднання до справи копії рішення за №25-197 від 19.10.2005р. "Про надання ТОВ "Континенталь А" дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки", копії рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 08.10.2007р., та копії ухвали Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.12.2007р.
Відповідно до присів ст.1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Таким чином згідно вказаної норми права клопотання представника позивача про приєднання до справи копій вказаних документів задоволенню не підлягає, а копії таких документів підлягають поверненню.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, на підставі рішення Алуштинської міської ради від 03.08.2005 року №24/134, 27.09.2005 року між Комунальним підприємством у сфері послуг "Весна" та позивачем було укладено договір оренди нерухомого майна, відповідно до умов якого Орендодавець -Комунальне підприємство у сфері послуг "Весна" передає в оренду позивачу нерухоме майно: складські приміщення площею 266,4 га, розташовані за адресою: м.Алушта, вул.Пуцатова строком до 27.08.2006 року.
Рішенням 25 сесії 4 скликання відповідача від 19.10.2005 року №25/197 позивачу було надано дозвіл на складання протягом одного року проекту відводу земельної ділянки площею до 0,5 га під обслуговування нерухомого майна (складські приміщення), що орендується замовником у КП "Весна" згідно договору оренди нерухомого майна від 27.09.2005 року.
В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу комунального майна від 19.01.2006 року, укладеного між представництвом Фонду майна АР Крим та позивачем, останній викупив комунальне майно, а саме: нежитлові складські приміщення загальною площею 347,6 м2 (літера "А" - основне, площею 187,5 кв.м; літера "Б" основне, площею 51,4 м2; літера "В" - сарай; літера "Г" - основне, площею 8,6 м2), що розташовані по вул. Пуцатова, 46 "б" в м. Алушта.
Згідно з витягом про реєстрацію права власності Сімферопольського МБРТІ за № 10141189 від 20.03.2006 року, за позивачем зареєстроване право власності на комунальне майно відповідно з договором купівлі-продажу комунального майна від 19.01.2006 року.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про затвердження проекту відводу та укладення строком на 49 років договору оренди земельної ділянки площею 0,1074 га за адресою: м. Алушта, вул. Пуцатова, 46 "б" для обслуговування нерухомого майна (нежитлових складських приміщень), які належать йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 19.01.2006 року.
За наслідками розгляду вказаної вище зави позивача, відповідачем було прийнято рішення №16/52 від 27.06.2007 року про затвердження проекту землеустрою по відводу земельної ділянки для розміщення та обслуговування об'єкту нерухомого майна за адресою: м. Алушта, вул. Пуцатова, 46 "б", передачу позивачеві в оренду строком на 3 місяці земельної ділянки площею 0,1074 га за рахунок земель відповідача, а також зобов'язання позивача у трьохмісячний строк з моменту прийняття рішення укласти договір оренди земельної ділянки з відповідачем.
Позивач, дійшовши до висновків про порушення його прав, звернувся до господарського суду із даним позовом.
Місцевий господарський суд частково задовольняючи позов виходив з того, що якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування; передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки; в матеріалах справи наявне рішення органу самоврядування про згоду орендодавця передати земельну ділянку в оренду, однак фактично відповідач ухиляється від укладення договору оренди, що вбачається з визначенням строку договору оренди -три місяці, та трьохмісячним строком укладення договору оренди земельної ділянки; посилання відповідача на не визначення мінімального строку оренди земельної ділянки у діючому законодавстві, а також на виключне право відповідача щодо визначення строків оренди є порушенням принципів цивільного законодавства, а саме -свободи договору та справедливості, добросовісності, розумності; цей висновок ґрунтується на праві позивача стосовно визначення строку дії договору оренди землі, який не може перевищувати 50 років, за згодою сторін, а також на обов'язку сторін погодити предмет, ціну та строк дії договору; правовідносини в частині зобов'язання відповідача викласти п.2 рішення в редакції позивача регулюються Кодексом адміністративного судочинства України, і позивач не позбавлений права захистити свої права та законні інтереси в порядку, передбаченому нормами Кодексу адміністративного судочинства України; вимога позивача про визнання договору укладеним, в разі ухилення відповідача від його укладення, не підвідомча для розгляду господарським судом, а відтак місцевий господарський суд, посилаючись на приписи ст.ст.13, 16 Закону України "Про оренду землі", ст.124 Земельного кодексу України, ст.16 Цивільного кодексу України, ст.12, п.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, дійшов до висновків про наявність правових підстав для задоволення позову лише в частині зобов'язання відповідача у місячний строк із дня набрання законної сили рішенням суду по цій справі укласти та підписати з позивачем договір оренди земельної ділянки загальною площею 0, 1074 га для розміщення та обслуговування об'єкту нерухомого майна за адресою: м. Алушта, вул. Пуцатова, 46-б строком на 49 років, та припинення провадження по справі в іншій частині.
Апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду, зазначивши також в оскарженій постанові, що особа, до якої перейшло право власності на будівлі (споруди), набуває право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник будівлі (споруди); при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди; при відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки; передача земельної ділянки, межі якої визначено в натурі (на місцевості) в оренду без зміни її цільового призначення здійснюється без розроблення проекту її відведення; судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що визначення органом місцевого самоврядування строку оренди земельної ділянки у три місяці є порушенням принципів цивільного законодавства, закріплених статтею 3 Цивільного кодексу України, а саме: свободи договору та справедливості, добросовісності, розумності. Висновок відповідача про необхідність укладення з позивачем договору оренди саме на три місяці суперечить праву позивача, передбаченого статтею 120 Земельного кодексу України, частині 1 статті 19 Закону України "Про оренду землі", оскільки позивач набув право користування земельною ділянкою під об'єктом нерухомості в силу норм закону; право власності особи не являється строковим правом, тобто не може бути обмежено певними часовими рамками, тому, особа, яка набула право власності на об'єкт нерухомості, набуває право на користування відповідною земельною ділянкою протягом того часу, поки особа є власником об'єкту нерухомості, однак, оскільки максимальний строк дії договору оренди земельної ділянки законодавчо обмежений, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи позивача про необхідність надання йому в оренду спірної земельної ділянки на максимально допустимий строк, тобто на 49 років; обов'язок рад відвести земельну ділянку у власність або у користування необхідно відрізняти від їх обов'язку оформити право на земельну ділянку, якщо воно виникло у зв'язку з переходом права на будівлю і споруду, приватизацією об'єктів незавершеного будівництва або внаслідок укладення передбачених законом цивільно-правових угод (міна, дарування, купівля і под.), а також коли земельну ділянку було надано підприємству чи організації до введення в дію Земельного кодексу України; у разі ухилення ради від оформлення права на земельну ділянку заінтересована особа відповідно до статей 74 і 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вправі звернутись до господарського суду з заявою про спонукання ради видати державний акт чи укласти відповідну угоду, а відтак апеляційний господарський суд, посилаючись також на приписи п.3 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування" №02-5/743 від 27.06.2001р., ч.3 ст.416 Цивільного кодексу України, ст.120 Земельного кодексу України, ст.16 Закону України "Про оренду землі", дійшов до висновків про законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, та відсутність правових підстав для його скасування.
Проте судові рішення в частині, що оскаржується у касаційному порядку, прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Так, особа що подала касаційну скаргу, оскаржує судові рішення в частині задоволення позову.
Приписи ст.ст.13 і 41 Конституції України визначають, що від імені Українського народу право власності на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією і усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до ст.ст.142 - 145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальної громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.
Статтею 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
В силу ст.124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Між тим, позивач не довів з врахуванням вищевказаних норм матеріального права, а судами не встановлено на підставі належних та допустимих доказів, що відповідач діяв неправомірно прийнявши рішення про передачу позивачеві в оренду земельної ділянки строком на три місяці.
Також судами не враховано що згідно вказаних норм матеріального права передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, і саме на підставі такого рішення і має укладатись відповідний договір. При цьому, за відсутності такого рішення, як вбачається із вказаних норм права, суд не може покласти обов'язок на орган місцевого самоврядування укласти договір оренди земельної ділянки і визначити певний строк такої оренди.
Крім того, помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивач, до якого перейшло право власності на будівлі (споруди), набуває право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник будівлі (споруди).
Так, відповідно до приписів ст.120 ч.3 Земельного кодексу України право на земельну ділянку на умовах, на яких вона належала попередньому власнику, у разі переходу права власності на будинок або його частину, переходить від однієї особи до іншої лише за договором довічного утримання.
Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування (ч.2 цієї норми).
При цьому, відповідно до приписів ч.5 вказаної статті, при переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.
Таким чином судові рішення в частині задоволення позову прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, суди не дали належної правової оцінки доводам позивача з врахування вказаних норм права.
З врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч.2 ст.111-5 та ст.111-7 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України у складі колегії суддів дійшов висновку, що допущені судом як першої, так і апеляційної інстанції вищезазначені порушення норм матеріального та процесуального права відповідно до ч.1 ст.111-10 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень в частині задоволення позову і направлення справи в цій частині на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно з'ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п. 3, 11110 ч.1, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Алуштинської міської ради задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.12.2007р. та рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 08.10.2007р. в частині задоволення позову скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині вказані судові рішення залишити без змін.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
С у д д і Г.М. Мачульський
В.І. Шаргало