21 квітня 2008 р.
№ 104/9-06/3/10-07
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого
Кота О.В.
Суддів
Шевчук С.Р. (доповідач)
Воліка І.М.
розглянувши касаційну скаргу
Новозаліської сільської ради
на постанову
Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 07.12.2007 р.
у справі
№104/9-06/3/10-07
за позовом
Клавдіївського сільського споживчого товариства
до
Новозаліської сільської ради
3-я особа
Управління сільського господарства і продовольства Бородянської районної державної адміністрації
про
визнання права власності на нерухоме майно
В судовому засіданні взяли участь представники:
* позивача: Танцюра Л.О. дов. №9 від 15.04.2008р.
* відповідача: не з'явились
* 3-я особа: не з'явились
У травні 2006р. Клавдіївське сільське споживче товариство звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до визнання за ним права власності на нерухоме майно -приміщення двох магазинів, розташованих за адресою: Київська область, Бородянський район, село Нове Залісся, вул. Залізнична,2б та вул. Дружби Народів, 3б.
Рішенням господарського суду Київської області від 09.10.2007р. (суддя Тищенко О.В.) в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 07.12.2007р. (головуючий Андрейцева Г.М., судді Рудченко С.Г., Зеленіна Н.І.) вказане рішення суду скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову шляхом визнання за Клавдіївським сільським споживчим товариством право власності на приміщення магазину, розташованого за адресою: Київська область, Бородянський район, с. Нове Залісся, вул. Залізнична, 2б та на приміщення магазину, розташованого за адресою: Київська область, Бородянський р-н, с. Нове Залісся, вул. Дружби Народів, 3б.
Не погоджуючись з прийнятою постановою відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України Шульги О.Ф. від 18.04.2008р. №02-12/153 у зв'язку з перебування судді Владимиренко С.В. на лікарняному змінено колегію суддів та призначено колегію суддів у складі: головуючого Кота О.В., суддів Шевчук С.Р., Воліка І.М.
Відповідач та третя особа не реалізували своє процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.
Щодо клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, то воно не підлягає задоволенню як необґрунтоване.
Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено апеляційним господарським судом та вбачається з матеріалів справи, відповідно до п. 4 Постанови ЦК КП України і Ради Міністрів Української РСР “Про працевлаштування і забезпечення житлом та соціально-побутовим обслуговуванням населення, евакуйованого із зони Чорнобильської АЕС»від 10.06.1986 р. №206 на виконання постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР “Про працевлаштування і забезпечення житлом та соціально-побутовим обслуговуванням населення, евакуйованого із зони Чорнобильської АЕС»від 05.06.1986 р. № 664, для будівництва житлових будинків, розширення і будівництва об'єктів культурно-побутового призначення, торгівлі і комунального господарства у 1986 р. Держагропрому УРСР, на який згідно із п. 3 Постанови № 206 покладалися функції замовника вищевказаного будівництва, із державних коштів було додатково виділено 210 млн. крб.
Із змісту актів Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію завершених будівництвом об'єктів від 30.08.1986 р. та №217 від 26.09.1986 р. вбачається, що у с. Берестянка Бородянського району Київської області та у житловому селищі Небрат були споруджені 2 магазини, замовником будівництва яких зазначене районне агропромислове об'єднання (РАПО) Бородянського райвиконкому, підпорядковане Держагропрому УРСР.
Тому, виходячи із змісту розпорядження виконкому Київської обласної Ради народних депутатів від 19.08.1988 р. №1-33-151 ДСП і рішення виконкому Бородянської районної Ради народних депутатів “Про безкоштовну передачу об'єктів соцкультпобуту» від 13.12.1988 р. № 206 від моменту завершення будівництва і прийняття їх в експлуатацію Державною приймальною комісією відповідно з 30.08.1986 р. і 26.09.1986 р. вказані магазини знаходилися на балансі РАПО Бородянського райвиконкому.
В подальшому, розпорядженням виконкому Київської обласної Ради народних депутатів “Про передачу на баланс об'єктів соцкультпобуту»від 19.08.1988 р. №1-33-151-ДСП райвиконкоми зобов'язано було підготувати розпорядження про передачу на баланс районних організацій об'єктів соцкультпобуту за приналежністю.
На виконання цього розпорядження, виконком Бородянської районної Ради народних депутатів приймає рішення “Про безкоштовну передачу об'єктів соцкультпобуту»від 13.12.1988 р. № 206, яким зобов'язує районне споживче товариство безоплатно прийняти на свій баланс об'єкти соцкультпобуту, серед яких магазини у с. Небрат та у с.Берестянка.
01.01.1989 р. постановою конференції споживчої кооперації Бородянського району від 06.12.1988 р. на території Бородянського району була організована районна спілка споживчих товариств, до складу якої увійшло 4 сільських споживчих товариства, зокрема, Бородянське, Клавдієвське, Немешаєвське і Тетерівське.
Постановою правління Бородянського районного споживчого товариства № 188 від 15.11.1988 р. 01.01.1989 р. створене Клавдієвське сільське споживче товариство із самостійним балансом, що мало діяти на принципах повного господарського розрахунку і самофінансування та обслуговувати 10 населених пунктів, серед яких зазначаються с. Берестянка та с. Небрат.
У зв'язку з цим на підставі авізо № 3 від 25.01.1989 р. Бородянське районне споживче товариство передало позивачеві основні засоби згідно описів інвентаризації на суму 613742, 65 крб.
Отже, авізо № 3 від 25.01.1989р. є доказом, що засвідчує виникнення права власності у Клавдіївського ССТ на передані основні засоби, в тому числі й спірні магазини.
Відповідно до статті 4 Цивільного кодексу УРСР, цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Цивільне законодавство, зокрема, передбачало виникнення цивільних прав і обов'язків з адміністративних актів.
Як вказав Конституційний Суд України у п. 6 рішення від 11.11.2004 р. №16-рп-2004 (справа про захист права власності організацій споживчої кооперації), Конституція (Основний Закон) Української РСР 1978 року за політико-економічною природою та соціальною спрямованістю власність на засоби виробництва за суб'єктами права власності поділяла на державну (загальнонародну), власність колгоспів та інших кооперативних організацій, їх об'єднань, а також майно профспілкових та інших громадських організацій (статті 10, 11, частина перша статті 12, статті 14, 15). При цьому кооперативні організації були суб'єктами права власності на засоби виробництва та інше майно і мали право на власність, відокремлену від державної. Аналіз чинного у 1987 році законодавства (Цивільного кодексу Української РСР, Постанови Ради Міністрів Української РСР “Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд»від 28 квітня 1980 року № 285, прийнятої на виконання Постанови Ради Міністрів СРСР від 16 жовтня 1979 року № 940, якою було затверджено однойменне положення) свідчить про те, що держава та її повноважні органи мали право передавати державне майно у власність недержавним (кооперативним і громадським) організаціям як за плату, так і безоплатно. Передача державного майна організаціям споживчої кооперації мала здійснюватися у той час на підставі та в порядку, визначеному чинним законодавством.
Так, пунктом 8 Положення про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будівель та споруд, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР від 16.10.1979 р. № 940, передбачалася можливість передачі підприємств, об'єднань, організацій та установ, а також будинків та споруд державними органами кооперативним організаціям за плату, якщо законодавством СРСР не встановлено інший порядок. Відтак, встановлювалося застереження, яке дозволяло у разі прийняття відповідного акта законодавства СРСР передавати державне майно кооперативним організаціям не за плату.
Відповідно до пунктів 3, 4 Постанови ЦК КПУ та Ради Міністрів УРСР від 10.06.1986 р. №206, функції замовника по будівництву житлових будинків, об'єктів культурно-побутового призначення, торгівлі та комунального господарства у зонах відселення потерпілих від наслідків ЧАЕС покладались на Держагромпром УРСР з виділенням йому відповідного фінансування.
Пунктами 6, 9 Порядку передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 р. №285, передбачалося, що міністерства, державні комітети, відомства УРСР, виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів вправі передавати кооперативним та іншим громадянським організаціям (за погодженням з центральними органами цих організацій) і приймати від них будинки і споруди. При цьому, міністерствам, державним комітетам і відомствам УРСР, виконавчим комітетам обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів було дозволено передавати кооперативним та іншим громадським організаціям будинки і споруди, як виняток, безоплатно, у разі неможливості передати їх у встановленому порядку; профспілковим та іншим громадським організаціям безоплатно культурно-освітні заклади і спортивні споруди.
Отже, на виконання вищевказаних актів РАПО Бородянського райвиконкому безкоштовно передав зазначені магазини Бородянському районному споживчому товариству. При цьому мало місце передання саме у власність, оскільки передача таких об'єктів із залишенням у державній власності не породжувала б обов'язку Бородянської райспоживспілки нести тягар їх утримання, самостійно та за рахунок своїх коштів безвідплатно відновлювати, реконструювати та оснащувати їх.
В подальшому, враховуючи реорганізацією з 01.01.1989р. Бородянського районного споживчого товариства у Бородянську районну спілку споживчих товариств відповідно до постанови конференції споживчої кооперації Бородянського району від 06.12.1988р. та постанови правління Бородянського районного споживчого товариства від 15.11.1988р. “Про організацію Клавдіївського сільського споживчого товариства» обидва магазини були передані Бородянським районним споживчим товариством на баланс створеного Клавдіївського сільського споживчого товариства.
При цьому, судами встановлено, що з 1989 р. приміщення двох магазинів, розташованих за адресою: Київська область, Бородянський район, село Нове Залісся, вул. Залізнична, 2-б, та вул. Дружби Народів, 3-б, обліковувались на балансі саме позивача і позивач протягом наступних років безперешкодно користувався ним, ніс відповідні витрати на його утримання, що підтверджується договорами оренди від 30.01.1998р., та від 25.012000р., нарядами на виконання робіт Клавдіївським споживчим товариством від вересня-жовтня 1994 р., відомостями про нарахування заробітної плати за вищевказаними нарядами, виписками з головної книги Клавдіївського сільського споживчого товариства про затрати на утримання спірного майна у 1995-1996 рр., у 1989-2004 рр. та іншими документами, які знаходяться в матеріалах справи.
В силу статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За таких обставин, враховуючи, що судом не встановлена незаконність набуття позивачем права власності на спірне майно, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла обґрунтованого висновку про задоволення позову, як такого, що доведений належними та допустимими доказами.
Проте, при цьому, судом апеляційної інстанції помилково застосовано норми ст. 330 та ст. 344 ЦК України, під дію яких не підпадають спірні відносини. До того ж, ставлення під сумнів апеляційним господарським судом висновків викладених у постанові Верховного Суду України №8/509 від 16.08.2005р. виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.
Однак, помилкове застосування норм права не вплинуло на суть прийнятого рішення, оскільки судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що позивач набув права власності на спірне майно в силу вимог ст. 328 ЦК України та ст. 49 Закону України "Про власність", яка була чинна на момент виникнення спору, а тому колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з ухваленим постановою рішенням, незалежно від мотивів, викладених судом апеляційної інстанції про визнання права власності на спірне нерухоме майно за позивачем.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України.
Касаційну скаргу Новозаліської сільської ради залишити без задоволення, а постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 07.12.2007 у справі №104/9-06/3/10-07 залишити без змін.
Головуючий Кот О.В.
С у д д я Шевчук С.Р.
С у д д я Волік І.М.