Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
"20" червня 2011 р. № 2-а-4977/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі
Головуючого судді Спірідонов М.О.
за участю секретаря судового засідання М'ясникова Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу
за позовом Приватного підприємства "Охоронне агентство "ІНЕКС"
до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова
про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним ,
Позивач, Приватне підприємство "Охоронне агентство "ІНЕКС", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення рішення, рішення № 0000511800/0 від 25 листопада 2010 року, та № 0000511800/1 від 17 грудня 2010 року, та №0000511800/2 від 17 березня 2011 року.
Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, заперечень не надав але був належним чином повідомлений про дату, час та місце слухання справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, вислухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 10.11.2010 року фахівцями ДПІ у Московському районі м. Харкова була проведено документальну невиїзну перевірку приватного підприємства фірми "Інекс" з питань взаємовідносин з ПП “Траверс Плюс” та ПП “Тайвайза” за період 01.07.2010 року по 01.08.2010 року. Результати перевірки оформлено актом від 10.11.2010 року № 9660/18/32134472. Згідно висновків акту встановлені порушення відповідачем п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7, п.п. 7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в редакції від 03.04.1997 №168/97-ВР, в результаті чого підприємством ПП “Інекс” завищено суму податкового кредиту всього на суму ПДВ 47666,67 грн., у тому числі за липень 2010 року на суму 47666,67 грн.
На підставі висновків акту перевірки 10.11.2010 року № 9660/18/32134472 ДПІ у Московському районі м. Харкова прийняті податкові повідомленні рішення від № 0000511800/0 від 25.11.2010 року , № 0000511800/1 від 17.12.2010 року та № 0000511800/2 від 17.03.2011 року про визначення податкового зобов"язання у розмірі 66733,34 грн.
В порядку апеляційного оскарження, передбаченого пп. 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", ПП фірма "Інекс" звернулась до Відповідача зі скаргами, які були залишені - без задоволення.
Наказом ДПА України № 327 від 10.08.2005 року зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за № 925/11205 затверджено обов'язковий до застосування органами Державної податкової служби України “Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства”.
Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»унормовано правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Згідно статті 3 названого Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Стаття 9 Закону регламентує, що підставою бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення таких операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю її виміру, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно вимог пункту 1.7 вищезгаданого “Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства” факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. Згідно змісту пункту 2.3.2 Порядку за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно, в тому числі, зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.
Щодо посилання відповідача на те, що правочини, вчинені ПП “Траверс Плюс” та ПП “Тавайза” з ПП фірмою “Інекс” є нікчемними та такими, що не спричиняють реального настання правових наслідків, у зв'язку з чим ПП фірма “Інекс” було завищено податковий кредит на загальну суму ПДВ 47666,67 грн., у тому числі за липень 2010 на суму 47666,67 грн., суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 01.09.2008 року між ПП фірма “Інекс” з однієї сторони та Приватним підприємством “ТАВАЙЗА” з іншої, укладено договір надання інформаційно-консультативних послуг. Відповідно до якого Замовник доручає Виконавцеві, а Виконавець зобов'язується надати послуги Замовнику за плату, визначену договором .
01.12.2008 року між ПП фірмою “Інекс” з однієї сторони та Приватним підприємством “Траверс-плюс” укладено договір надання інформаційно-консультативних послуг. Відповідно до якого Замовник доручає Виконавцеві, а Виконавець зобов'язується надати Замовнику послуги за плату, визначену договором .
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).
Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Суд зазначає, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
У матеріалах справи містяться копії податкових накладних за операціями згідно договорів ПП фірма “Інекс” з Приватним підприємством “ТАВАЙЗА”, Приватним підприємством “Траверс-плюс”.
Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” унормовано, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно вимог підпункту 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 даного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
В силу вимог підпункту 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.
Матеріалами справи встановлено, що податкові накладні вимогам Закону України “Про податок на додану вартість” відповідають, виписані підприємствами ПП “Тавайза”, ПП “Траверс-плюс”, що станом на момент спірних правовідносин є платниками ПДВ, під час здійснення операцій перебували на обліку в Органах ДПІ, на час вчинення угод знаходилися в ЄДРПОУ, що відповідає вимогам підпункту 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону, де закріплено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Згідно вимог підпункту 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Аналіз вимог Закону України "Про податок на додану вартість" дозволяє суду дійти висновку, що цей спеціальний Закон не передбачає обов'язок платника податків щодо перевірки сплати податку його контрагентами -постачальниками, чи перевірки факту надання такими підприємствами податкової звітності. Також цей Закон не містить вимоги до покупця підтверджувати в будь-якій спосіб факт сплати ПДВ до бюджету продавцем (постачальником) або сплачувати цей податок ще раз, якщо він з будь-якої причини не був сплачений продавцем (постачальником) або іншими юридичними особами по ланцюгу від виробника.
Відповідач в акті перевірки посилається на висновки невиїзної документальної перевірки ПП "Траверс Плюс", а саме: що згідно бази даних, декларація з ПДВ по підприємству ПП "Траверс Плюс" за липень 2010 року прийнята зі статусом "Не визнана як податкова звітність". Та висновки невиїзной (камеральної) документальной перевірки ПП "Тайваза" - відповідно до якого за липень 2010 року декларація з ПДВ ПП “Тавайза”прийнята зі статусом "Не визнана як податкова звітність".
З долучених до матеріалів справи копій постанов, вбачається, що судовим рішенням задоволено адміністративний позов приватного підприємства “Траверс Плюс” до Ленінської міжрайонної ДПІ у м. Луганську та встановлено, що податкова інспекція неправомірно приймала з відміткою “не визнана податковою звітністю” податкову звітність з ПДВ приватного підприємства “Траверс Плюс” за січень, березень - грудень 2009 року і за березень - жовтень 2010 року, а також зобов'язано податкову інспекцію прийняти та вважати поданою зазначену податкову звітність та адміністративний позов приватного підприємства “Тавайза” до Ленінської міжрайонної ДПІ у м. Луганську задоволено та встановлено, що податкова інспекція неправомірно приймала з відміткою “не визнана податковою звітністю” податкову звітність приватного підприємства “Тавайза” з ПДВ за січень, березень - грудень 2009 року і за січень - жовтень 2010 року, а також зобов'язано податкову інспекцію прийняти та вважати поданою зазначену податкову звітність. На момент розгляду справи данні судові рішення вступили в законну силу.
Отже зазначеними судовими рішеннями було встановлено, що приватне підприємство “Траверс плюс”та приватне підприємство “Тавайза” належним чином виконують свої зобов'язання щодо складання та подання податкової звітності.
Окремо суд зазначає, що згідно вимог п.4 ст.91 Цивільного Кодексу України, цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Згідно із ст.18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.
З урахуванням зокрема тієї обставини, що на момент здійснення господарських операцій, продавці товарів, робіт, послуг знаходилися в Єдиному державному реєстрі, мали свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ, віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за такими операціями є цілком законним та обґрунтованим.
Подальше ненадання такими підприємствами-контрагентами податкової звітності, чи не визнання її податковим органом, як такої, саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних. Закон України “Про податок на додану вартість” не містить відповідних норм, які б зобов'язували замовника товарів, робіт, послуг слідкувати та контролювати подачу звітності податковим органам з боку виконавця робіт чи постачальника товарів.
З аналізу положення вище зазначених законодавчих та нормативно правових актів вбачається, що покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.
Зазначене дозволяє дійти висновку, що само по собі неподання податкової звітності, при фактичному здійсненні господарської операції, не впливає на податковий кредит покупця.
Приписами ст. 19 Конституції України встановлено, що відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача -орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
При зазначених обставинах, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі, а повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова № 0000511800/0 від 25 листопада 2010 року, № 0000511800/1 від 24 грудня 2010 року, № 0000511800/2 від 17 березня 2011 року винесені ДПІ у Московському районі м. Харкова є такими що винесено з порушенням норм чинного законодавства України.
Керуючись ст.ст. 4, 7, 86, ч.1 ст. 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, -
Адміністративний позов Приватного підприємства "Охоронне агентство "ІНЕКС" до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова визнання податкового повідомлення-рішення недійсним - задовольнити у повному обсязі.
Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова № 0000511800/0 від 25 листопада 2010 року, № 0000511800/1 від 24 грудня 2010 року, № 0000511800/2 від 17 березня 2011 року.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні.
Якщо суб'єкта владних повноважень, у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 21 червня 2011 року.
Суддя Спірідонов М.О.