79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
08 червня 2011 р. № 2а-1818/11/1370
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Луценка Ю.С.,
представника позивача Петролюка А.М.;
представника відповідача Задорожного І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Соломія плюс Олівія»до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про визнання нечинним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій, -
Приватне підприємство «Соломія плюс Олівія»(далі - ПП «Соломія плюс Олівія») звернулося до суду з вказаним вище адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова (далі - ДПІ у Личаківському районі м. Львова), в якому просить суд скасувати рішення про застосування штрафних санкцій від 25.11.2010 року № 0000572200/29548/22-0.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що за наслідком проведеної перевірки відповідачем встановлено, що позивачем розрахунки за надані послуги по перевезенню вантажів проведені готівкою з порушенням вимог ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 року № 15-93 у зв'язку з чим визначено суму податкового зобов'язання у формі штрафних (фінансових) санкцій. Проте, на думку позивача, оскаржуване рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій прийнято з порушенням, оскільки відповідачем не підтверджено здійснення позивачем оплати у готівковій формі. При цьому, орган державної податкової служби вправі лише навести свої обґрунтування стосовно кожного питання, порушеного в запереченнях. Крім того, позивач вважає, що застосований оскаржуваним рішенням штраф є адміністративно-господарською санкцією в розумінні ст. 238 ГК України, а тому, може бути застосований протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не більше одного року з дня вчинення.
Відповідачем подано до суду заперечення на адміністративний позов від 30.05.2011 року, в якому зазначає, що позивачем порушено вимоги ч. 1 ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 року № 15-93, оскільки розрахунки між резидентами та нерезидентами здійснюються в іноземній валюті через уповноважені банки. Заперечення обґрунтовані тим, що такі розрахунки здійснюються виключно через уповноважені банки. Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту без участі уповноваженого банку або здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України без одержання індивідуальної ліцензії НБУ тягне за собою накладення штрафу на резидента в розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених в позовній заяві. Додатково пояснив, що встановлене органом державної податкової служби порушення вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 р. № 15-93, є порушеннями правил здійснення організації розрахунків, і як наслідок застосування штрафних санкцій, які є видом адміністративно-господарських санкцій в розумінні ст.ст. 238, 241 ГК України, повинно застосовуватись в межах строків, передбачених ст. 250 ГК України. У зв'язку з викладеним вище, просить суд позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив. Додатково пояснив, що проведеною перевіркою встановлені порушення позивачем порядку розрахунку між резидентом та нерезидентом в межах торговельного обороту, які повинні здійснюватися лише через уповноважені банки. Зазначає, що розрахунок за товар здійснений позивачем готівкою, без залучення уповноваженого банку, відтак відповідачем правомірно винесено рішення про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій. Враховуючи викладене вище, просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані сторонами документи, допитавши свідків, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи позивач ПП «Соломія плюс Олівія», що знаходиться за адресою: 79495, м. Львів-Винники, вул. Галицька, буд. 14 б, код ЄДРПОУ -33562948, зареєстроване як юридична особа, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААА № 385835.
Судом встановлено, що на підставі п. 1 ч. 6 ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 року № 509-ХІІ, ДПІ у Личаківському районі м. Львова проведено позапланову документальну перевірку ПП «Соломія плюс Олівія»з питань дотримання вимог валютного законодавства щодо проведення взаєморозрахунків з фірмою -нерезидентом «Centrum Ogrodnicze «FLORAN»(Польща), за результатами якої складено акт перевірки № 582/22-0/33562948 від 12.11.2010 року.
Проведеною перевіркою ДПІ у м. Бориславі Львівської області встановлено порушення позивачем ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93, а саме порядку організації розрахунків в іноземній валюті. У зв'язку з чим, позивачу донараховано штраф в розмірі 108669 грн. 63 коп.
На підставі вказаного вище акту перевірки № 582/22-0/33562948 від 12.11.2010 року, п. 11 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»та п. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 р. № 15-93, ДПІ у Личаківському районі м. Львова прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000572200/29548/22-0 від 25.11.2010 року, яким до позивача застосовано суму штрафу в розмірі 108669 грн. 63 коп.
Спір між сторонами виник щодо правомірності рішення ДПІ у Личаківському районі м. Львова про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 25.11.2010 року № 0000572200/29548/22-0.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.
Згідно з контрактом № 15 від 17.04.2008 року ПП «Соломія плюс Олівія»отримано у фірми-нерезидента «Centrum Ogrodnicze «FLORAN»ОСОБА_1 АДРЕСА_1 (Польща) насіння трави та саджанців квітів на суму 52295 грн. 28 коп. польських злотих (інвойс № FU000001 від 21.04.2008 року на суму 52925 грн. 28 польських злотих). Під час розгляду справи судом встановлено, що розрахунок за товар здійснений готівкою 03.11.2008 року без залучення уповноваженого банку. Прийняття оплати за товари підтверджено документом № КР000826 від 03.11.2008 року.
Щодо оплати за отриманий товар позивач стверджує, що оплати не проводив, що підтверджується журналом-ордером по рахунку 631.
Позивачем не заперечується, що ним отримано у фірми-нерезидента «Centrum Ogrodnicze «FLORAN»(Польща) товар на суму 52295 грн. 28 коп. польських злотих, що підтверджується інвойсом № FU000001 від 21.04.2008 року та накладною СМR № 612134.
Згідно з ч. 3 ст. 72 КАС України, обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду немає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначаються Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 року № 15-93.
Порядок організації розрахунків у іноземній валюті визначений ст. 7 вказаного Декрету. Згідно з положеннями цієї статті, у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 року № 15-93 під уповноваженим банком слід розуміти будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів.
Таким чином, суд дійшов висновку, що розрахунки між позивачем та фірмою «Centrum Ogrodnicze «FLORAN»в іноземній валюті здійснені не через уповноважений банк, а тому ДПІ Личаківському районі м. Львова правильно встановила порушення позивачем порядку організації розрахунків в іноземній валюті, передбаченого ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 року № 15-93. У зв'язку з чим, відповідачем донараховано штраф за порушення вимог валютного законодавства в розмірі 108669 грн. 63 коп.
Щодо твердження представника позивача про порушення ДПІ у Личаківському районі м. Львова строків застосування штрафних санкцій за порушення порядку організації розрахунків у іноземній валюті, суд зазначає наступне.
Пунктом 5 ч. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 року № 15-93 передбачено, що за порушення резидентами порядку розрахунків, встановленого ст. 7 вказаного Декрету, до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовується штраф у розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких розрахунків.
Штраф, який передбачений Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 року № 15-93 не є формою відповідальності за порушення правил оподаткування, а тому, на нього не поширюється порядок стягнення заборгованості, передбачений Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ.
Крім того, у преамбулі Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ зазначено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення. Також, він встановлює спеціальний порядок нарахування, оскарження нарахування, процедуру сплати та примусового стягнення, яка може застосовуватися лише щодо податків і зборів (обов'язкових платежів), сплата яких передбачена законами з питань оподаткування. Отже, вказаний Закон не регулює питання застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення порядку організації розрахунків у іноземній валюті.
Відповідно до п. 1.5 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ штрафна санкція (штраф) -це плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.
Штраф, нарахований органами державної податкової служби за порушення вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 року № 15-93 не є податковим зобов'язанням в розумінні Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ, а тому норми вказаного Закону не поширюються на вказаний вище штраф. У разі несплати такий штраф не може набувати статусу податкового боргу, а також не може застосовуватися порядок його стягнення, передбачений Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ.
Таким чином, системний аналіз норм Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ, зокрема п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 цього Закону, дає підстави вважати, що вони за своїм регулятивним механізмом не поширюються на порядок нарахування і сплати штрафу, який передбачений п. 5 ч. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 року № 15-93 за порушення резидентами порядку розрахунків, установленого ст. 7 цього Декрету.
Відповідно до ст. 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. А, з ч. 2 вказаної статті вбачається, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються вказаним Кодексом та іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Види адміністративно-господарських санкцій передбачені ст. 239 Господарського кодексу України. При цьому, перелік адміністративно-господарських санкцій, які передбачені Господарським кодексом України не є вичерпним. Так, згідно з ч. 1 вказаної статті, одним з видів таких санкцій є адміністративно-господарський штраф.
Поняття адміністративно-господарського штрафу та загальні підстави його застосування дається у ст. 241 Господарського кодексу України. Зі змісту зазначеної статті вбачається, що адміністративно-господарський штраф -це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.
Згідно з ст. 250 Господарського кодексу України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єктів господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами, правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
З огляду на те, що адміністративно-господарські санкції, в тому числі і штраф за порушення порядку організації розрахунків у іноземній валюті, є конфіскаційними, оскільки своїм наслідком мають вилучення державою у суб'єкта господарювання основних чи оборотних фондів, іншого майна, їх застосування, відповідно до ст. 41 Конституції України, можливе лише за рішенням суду.
Як вбачається з матеріалів справи, порушення порядку організації здійснення розрахунків з нерезидентами в іноземній валюті мало місце 03.11.2008 року, тоді як штрафні санкції застосовано більш, ніж через рік з дня порушень -12.11.2010 року (дата виявлення органом державної податкової служби порушення), тобто після спливу річного терміну з дня вчинення правопорушення.
Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення ДПІ у Личаківському районі м. Львова про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 25.11.2010 року № 0000572200/29548/22-0 є протиправним, у зв'язку із спливом строків застосування таких санкцій.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положення ст. 9 КАС України передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податку донараховані податкові зобов'язання чи зменшені податкові вигоди, зокрема нараховані штрафні (фінансові санкції) санкції, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, на користь позивача належить присудити документально підтверджені судові витрати у вигляді судового збору з Державного бюджету.
Керуючись наведеним вище та ст.ст. 7-14, 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 25.11.2010 року № 0000572200/29548/22-0.
3. Присудити на користь Приватного підприємства «Соломія плюс Олівія»(код ЄДРПОУ -33562948) судові витрати в розмірі 03 грн. 40 коп. (три гривні сорок копійок) з Державного бюджету.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 14 червня 2011 року.
Суддя Гулик А.Г.
З оригіналом згідно
Суддя Гулик А.Г.