21 червня 2011 року ( 10 год. 15 хв.) Справа № 2а-0870/3601/11
Запорізький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Шари І.В.
при секретарі судового засідання Пшець Ю.Ю.
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1 (довіреність від 01.06.2011 №07-3/2154)
відповідача - ОСОБА_2 (довіреність від 16.02.2011 №491/08-69)
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Комунального підприємства «Виробниче ремонтно - експлуатаційне житлове об'єднання №4», м. Запоріжжя
про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2010 році
У травні 2011 року Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) із позовом до Комунального підприємства «Виробниче ремонтно - експлуатаційне житлове об'єднання №4» (далі - КП «ВРЕЖО №4», відповідач), в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2010 році у розмірі 85 723,14 грн.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.
У зв'язку з невиконанням нормативу працевлаштування інвалідів представник позивача просить стягнути з відповідача 85 723,14 грн., з яких 84 908,10 грн. сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2010 році та 815,04 пені.
Представник відповідача проти позову заперечив із підстав, викладених у письмових запереченнях на позов (від 16.06.2011 вх.№20921). Зокрема вказує, що на виконання вимог чинного законодавства позивач щомісяця подавав до державної служби зайнятості звіти про наявність вакансій за формою 3-ПН в якій було зазначено, можливість працевлаштування на посади інвалідів. Крім того листами від 28.10.2010, 26.11.2010., 29.12.2010 позивач просив направляти на працевлаштування інвалідів III групи на посади двірників і робочих по комплексному прибиранню та утриманню домоволодінь. Проте, як вбачається з відповіді Заводського районного центру зайнятості № 513 від 08.04.2011 - за період 2010 року Заводським районним центром зайнятості видано у грудні 2010 року одне направлення на працевлаштування (від працевлаштування інвалід відмовився самостійно). Крім того, у 2010 році до КП «ВРЕЖО № 4» не надходило жодного звернення інваліда про його працевлаштування.
Представник відповідача зазначив, що відповідачем були вчинені всі дії щодо створення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, їх безпосереднього працевлаштування та виконання нормативу встановленого ст. 19 Закону України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні» від 21.03.1991 №875-XII (далі - Закон №875-XII), проте враховуючи загальний стан нестачі кадрів у місті Запоріжжі та фактичну відсутність необхідної кількості інвалідів для заповнення вакансій створених для них робочих місць у 2010 році середньооблікова кількість інвалідів на Комунальному підприємстві «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №4» склала 6 осіб.
З урахуванням викладеного просить суд в задоволенні адміністративного позову відмовити.
На підставі ст. 160 КАС України в судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача судом встановлені наступні обставини.
Відповідач надав позивачу Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2010 рік - форма №10-ПІ (далі - Звіт), у якому відображено:
середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача у 2010 році - 272 особи (рядок 01);
середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 06 осіб (рядок 02);
кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати у відповідача на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 11 осіб (рядок 03);
розмір суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідачем - 84 900,00 грн. (рядок 06).
Судом встановлено, що протягом 2010 року відповідачем виділялись та створювались місця для працевлаштування інвалідів, а саме, починаючи продовж 2010 року щомісяця КП «ВРЕЖО №4» зверталось до Заводського районного центру зайнятості та надавало останньому звітність про наявність вакансій щодо працевлаштування інвалідів, що підтверджується наданими відповідачем копіями звітів форми №3-ПН про наявність вакансій, направлених на адресу позивача.
Проте, за вказаний період Заводським районним центром зайнятості лише у грудні 2010 року було видано одне направлення на працевлаштування, від якого особа (інвалід) відмовився самостійно, що позивачем не заперечується.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити виходячи із наступного.
Відповідно до ч. 8 ст. 69 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.
Частиною 1 ст. 20 Закону №875-XII передбачено, що підприємство (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
На виконання вимог законодавства про захист інвалідів відповідачем у 2010 році були здійснені наступні заходи: подавались до центру зайнятості звіти про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, до Заводського центру зайнятості направлялись листи з проханням направляти на працевлаштування інвалідів ІІІ групи на посади двірників і робочих по комплексному прибиранню та утриманню домоволодінь.
Отже, суд дійшов висновку, що відповідачем було прийнято всіх необхідних заходів щодо працевлаштування інвалідів.
Протягом 2010 року Заводським центром зайнятості м. Запоріжжя було направлено лише одного інваліда для працевлаштування до відповідача, що підтверджується листом Заводського районного центру зайнятості від 25.05.2011 №735.
Частиною першою ст. 19 Закону №875-XII встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Статтею 20 Закону №875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Адміністративно-господарська відповідальність, передбачена ст. 20 Закону №875-XII за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю. Згідно з ч. 1 ст.218 ГК України підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання. Відповідно до ч.2 зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
За правилами ч.1 ст. 18 Закону №875-XII забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати інвалідів на створені робочі місця. Обов'язок з пошуку робочих місць для інвалідів покладено як на державну службу зайнятості, так і на самих інвалідів, а обов'язком роботодавця є вже безпосереднє працевлаштування інваліда на спеціально створене робоче місце, тобто укладення з ним трудового договору.
В свою чергу, обов'язок державних органів щодо організації працевлаштування інвалідів виникає після виконання підприємствами обов'язку щодо створення робочих місць і надання, передбаченої законодавством про соціальну захищеність інвалідів, інформації про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів.
У відповідності до ч. 4 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 № 803-XII підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з незалежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем були вжиті всі необхідні заходи для забезпечення реалізації прав інвалідів на працевлаштування: надання звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів Фонду соціального захисту інвалідів; звернення до центрів зайнятості з проханням направити інвалідів.
Крім того, той факт, що у відповідача у 2010 році працювали 6 інвалідів, свідчить про проведення останнім належної роботи з питань забезпечення інвалідів працею та виконання передбаченого діючим законодавством нормативу.
Суд дійшов висновку, що відсутність необхідної кількості працевлаштованих інвалідів відповідно до нормативу, ще не є безспірною ознакою наявності відповідальності, яка могла настати лише у випадку не вчинення останнім прямо передбачених законодавством заходів, а тому в задоволенні вимог щодо стягнення адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів в сумі 84 900,00 грн.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських у розмірі 815,04 грн., суд також вважає за необхідне відмовити, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону №875-XII порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Відповідно до ч.5 ст.20 Закону №875-XII порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки. Отже облікова ставка Національного банку України, з якої розраховується пеня, може бути визначена тільки на момент сплати (перерахування) підприємством коштів, в тому числі за рішенням суду.
Оскільки на момент подання позову сплата адміністративно-господарських санкцій підприємством здійснена не була, розрахунок пені, заявлений до стягнення, є необґрунтованим, а вимога щодо стягнення суми 815,04 грн. є такою, що не відповідає нормам ч. 4 ст. 20 Закону №875-XII у зв'язку з чим не підлягає задоволенню.
Аналізуючи вище викладені норми, суд дійшов висновку, що відповідачем виконані вимоги приписів Закону №875-ХІІ та створені робочі місця для працевлаштування інвалідів, а, одже, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб , що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до приписів п. 4 ст. 94 КАС України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
Керуючись ст. ст. 161-163, 167 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства «Виробниче ремонтно - експлуатаційне житлове об'єднання №4» про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2010 році у розмірі 85 723,14 грн. - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя (підпис) І.В. Шара