20 червня 2011 року Справа № 2а-0870/2983/11
11 год. 00 хв.
Запорізький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Каракуші С.М.
при секретарі Гончаренко Н.А.
за участю представника позивача Сератюковій Г.В.
представника відповідача Сиколенко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу
Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулось з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер» (далі - відповідач або ТОВ «Інтер») про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2010 році.
Свої вимоги позивач виклав в позовній заяві, в якості нормативних підстав позову посилається на Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», Постанову КМУ «Про порядок сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів» та КАС України, просить суд стягнути з відповідача суму адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 14 584 грн. 46 коп. (з яких 14 527 грн. 78 коп. - сума адміністративно-господарських санкцій, 56 грн. 68 коп. - пеня за період з 01.01.2010р. по 31.12.2010р.).
Представник позивача в судовому засіданні надала суду пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, просила суд позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила, про що подала до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначила, що відповідно до табелів обігу робочого часу за період з 01.01.2010 по 31.05.2010 на підприємстві працювало від 19 до 21 осіб, у тому числі одна особа інвалід. У зв'язку з чим вказує на той факт, що на виконання встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів згідно зі ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» на ТОВ «Інтер» було працевлаштовану ОСОБА_3, яка згідно з посвідченням серії МСЕ-04 №004231 є інвалідом другої групи.
Також відповідач зазначила, що з 01.06.2010 на ТОВ «Інтер» залишилось працювати 7 осіб та в період з 01.07.2010 по 31.12.2010 на підприємстві залишився лише 1 працівник, а тому згідно із нормативом встановленим Законом України «Про основи соціальної захищеності в Україні» створення робочого місця для працевлаштування інваліда не вимагається.
Додатково в судовому засідання представник відповідача повідомила, про те, що ТОВ «Інтер» подавався до Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів річний звіт, в якому працівниками підприємства була допущена помилка в рядку 03 «кількість інвалідів - штатних працівників», де було зазначено 0 осіб. Разом з тим на ТОВ «Інтер» фактично був працевлаштований 1 інвалід, а саме ОСОБА_3, просила суд відмовити в задоволені позову.
Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює та визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантії їх рівності з усіма іншими громадянами для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875 -ХІІ.
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер» є юридичною особою та відноситься до категорії суб'єктів підприємницької діяльності, яким, відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Відповідно до приписів ст.19 зазначеного Закону, «для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого Законом, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунку кількість робочих місць округлюється до цілого значення».
Згідно з табелями обліку робочого часу ТОВ «Інтер», протягом січня-травня 2010 на підприємстві на постійній основі працювало від 19 до 21 осіб, у червні 2010 - 7 осіб, з липня по грудень 2010 включно - 1 особа, середньооблікова кількість працюючих на підприємстві у 2010 році складала 9 осіб.
Аналогічні данні відносно середньооблікової кількості працівників у 2010 році зазначені у звіті відповідача форми № 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів повинен складати 1 місце.
З 01.01.2010 по 31.05.2010 на підприємстві працював 1 інвалід другої групи ОСОБА_3, яка звільнилась 31.05.2010 на підставі ст. 36 п 6 КЗпП України - у зв'язку з її переведенням до ТОВ «Інтер-Запоріжжя».
Факт працевлаштування ОСОБА_3, яка є інвалідом другої групи, на підприємстві відповідача та факт того, що вона працювала на ТОВ «Інтер» протягом січня-травня 2010 року підтверджується наданими представником відповідача і дослідженими в судовому засіданні документами, а саме: посвідченням про інвалідність ОСОБА_3 від 20.04.1994 №161180, наказом про прийняття її на роботу №31/к від 14.09.2007, наказом про звільнення ОСОБА_3 №13/к від 31.05.2010, висновком МСЕК про умови та характер праці від 21.03.1995 та довідкою МСЕК - 04 №004230 стосовно гр. ОСОБА_3, а також табелями обліку робочого часу за період з 01.01.2010 по 31.12.2010, копії яких містяться в матеріалах справи.
Статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що «підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, середньооблікова чисельність працюючих інвалідів є менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративного-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом».
Відповідно до наданого позивачем розрахунку, сума адміністративно-господарських санкцій для підприємства відповідача складає 14527 грн. 78 коп. та 56 грн. 68 коп. пені.
Відповідно до частин другої, третьої статті 19 Закону роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Разом з тим, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (частина перша статті 18 Закону).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про зайнятість населення» інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу, визнаються безробітними.
Згідно з частиною п'ятою пункту 1 статті 7 зазначеного Закону працевлаштування інвалідів здійснюється відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань.
Абзацом четвертим пункту 2 статті 19 Закону України «Про зайнятість населення» визначено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) інвалідів, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки та рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.
З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
Відповідно до ч.2 ст.18 вищезазначеного Закону, підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахування причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медиком - соціальної експертизи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» індивідуальна програма реабілітації - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії.
Частиною третьою статті 23 зазначеного Закону визначено, що індивідуальна програма реабілітації інваліда є обов'язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, роботодавцями.
Відповідно до пунктів 5, 8 Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда індивідуальна програма розробляється протягом одного місяця з дня звернення інваліда до МСЕК і розробляється за участю інваліда.
З огляду на викладене, створення роботодавцями для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда.
Відповідно до частини третьої статті 17 Закону відмова в укладенні трудового договору, звільнення за ініціативою адміністрації, з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.
Відповідно до абзацу другого пункту 2 статті 19 Закону України «Про зайнятість населення» державна служба зайнятості має право одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані про наявність вакантних робочих місць, у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників.
Відповідно до ч.4 ст.20 закону України «Про зайнятість населення», підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів …
Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420 за погодженням з Держкомстатом.
Правила подання роботодавцями звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) передбачено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженим постановою Кабінету міністрів України «Про реалізацію статей 19 і 20 закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 31.01.2007 р. № 70.
Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів». Порядок складання звіту встановлено Інструкцією щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів».
Таким чином, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.
Аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
Відповідно до відповіді південного районного центру зайнятості від 14.06.2010 за № 1412, яка надана на запит відповідача, ТОВ «Інтер» протягом 2010 року не надавало інформації про вільні робочі місця для інвалідів, у зв'язку з чим інваліди не направлялись для працевлаштування.
Зазначену відповідь Південного районного центру зайнятості про відсутність інформації про вільні робочі місця для інвалідів суд оцінює критично, оскільки як вбачається із розрахункових відомостей про нарахування і перерахування страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, які подавались ТОВ «Інтер» до центру зайнятості за кожний квартал 2010, останні містять відомості щодо відсутності на підприємстві працюючих інвалідів, у зв'язку з чим підстави для не направлення для працевлаштування інвалідів були відсутні.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч.1 ст. 218 ГК України). Частиною 2 ст. 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Враховуючи, що на ТОВ «Інтер» протягом п'яти місяців 2010 року працювала інвалід другої групи ОСОБА_3, яка була звільнена 31.05.2010 у зв'язку із переведенням на інше підприємство, інші інваліді для працевлаштування до ТОВ «Інтер», за наявністю відомостей про відсутність працевлаштованих інвалідів, центром зайнятості не направлялись, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для застосування до ТОВ «Інтер» адміністративно - господарських санкцій.
Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких базуються її вимоги або заперечення.
Позивачем не надано суду належних доказів порушення відповідачем вимог Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів України» на підтвердження підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 7-12, 69-71, 94, 158-163 КАС України, суд, -
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя С.М. Каракуша
Постанова виготовлена у повному обсязі 25 червня 2011 року.