"14" червня 2011 р.Справа № 19/17-224-2011
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Михайлова М.В.
суддів Ярош А.І., Журавльова О.О.
При секретарі Герасименко Ю.А.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1., за довіреністю;
від відповідача: ОСОБА_2., за довіреністю;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеської залізниці
на рішення господарського суду Одеської області від 08 квітня 2011 року
у справі № 19/17-224-2011
за позовом Публічного акціонерного товариства „Концерн Стирол”, Донецька обл., м. Горлівка, вул. Горлівської дивізії, 10
до Одеської залізниці, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19
про стягнення 25 293, 40 грн.,-
У січні 2011 року Відкрите акціонерне товариство "Концерн Стирол" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Одеської залізниці про стягнення вартості нестачі вантажу у розмірі 25293,40 грн.
04 березня 2011 року (вх. №6848/2011) та 17 березня 2011 року (вх. №7972/2011) від позивача надійшли письмові додаткові пояснення у справі №19/17-224-2011.
08 квітня 2011 року ухвалою господарського суду Одеської області в порядку ст. 25 ГПК України здійснено заміну сторони відкритого акціонерного товариства "Концерн Стирол" на його процесуального правонаступника - Публічне акціонерне товариство "Концерн Стирол" у зв'язку з зміною найменування.
Одеська залізниця проти заявлених позовних вимог заперечувала з підстав, викладених у відзиві на позов від 14.02.2011 року та поясненнях 31.03.2011 року. Згідно розрахунку залізниці вартість нестачі вантажу становила 25293,40 грн.
Рішенням господарського суду Одеської області від 08 квітня 2011 року по справі № 19/17-224-2011 (суддя Петренко Н.Д.) позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Одеської залізниці на користь Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" 12646 грн. 70 коп. вартість нестачі вантажу, 126 грн. 46 коп. державного мита та 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Одеська залізниця звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 08 квітня 2011 року по справі № 19/17-224-2011 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Свої вимоги скаржник мотивує тим, що суд не повністю з'ясував обставини, що мають значення для справи, та порушив норми матеріального та процесуального права.
14.06.2011 року до апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчать поштові повідомлення та розписки.
Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву, наявні матеріали справи та обставини, на які посилається скаржник, а також перевіривши додержання та правомірність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, було правильно встановлено господарським судом та перевірено в ході апеляційного перегляду, на виконання умов укладеного між ВАТ "Концерн Стирол" та A.C.I. TRADING LIMITED контракту №U-13/2010 від 08 вересня 2010 року ВАТ "Концерн Стирол" по залізничній накладній на маршрут або групу вагонів №52717656 від 25 жовтня 2010 року у вагоні №59259788 зі станції Горлівка Донецької залізниці відправило на адресу ТОВ "ТІС-Міндобрива" на станцію призначення Чорноморська-експорт Одеської залізниці для подальшої відправки на експорт - Кіпр, карбамід, насипом, вагою нетто - 55540 кг., тара - 22840 кг., з відміткою про наявні пломби відправника та без відміток щодо правильності розміщення і закріплення вантажу згідно з параграфами, розділами технічних умов.
Вантаж зважувався на 150 тонних електронних вагах вантажовідправника. Правильність відомостей, внесених у накладну, підтвердив приймальник відправника Коваленко.
При надходженні вагону на станцію Знам'янка Одеської залізниці вантаж був направлений на перевірку, за результатами якої виявлений факт нестачі карбаміду у вагоні №59259788 у кількості 8280 кг., про що складено комерційний акт АА №056392/912 від 27 жовтня 2010 року та акти загальної форми №№28134, 28142 від 26 жовтня 2010 року, якими встановлено, що за документом значиться один ЗПП (запірно-пломбувальний пристрій) відправника №Г058719, фактично на штанзі вагону ЗПП відправника справне, не порушене, на першому верхньому завантажувальному люці не задіяний запірний механізм, можливий доступ до вантажу, доступ до вантажу ліквідовано шляхом накладення свинцевої пломби - кц 168 "А", просипання вантажу відсутнє.
Враховуючи встановлену комерційним актом нестачу, керуючись ст. 130 Статуту залізниць України товариством з обмеженою відповідальністю "ТІС-Міндобрива" вантажовідправнику - ВАТ "Концерн Стирол" передано право на пред'явлення позову, про що наявна відповідна відмітка в залізничній накладній №52717656.
Позивач 25 січня 2011 року вимушений був звернутися до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Одеської залізниці вартості нестачі вантажу у розмірі 25293,40 грн.
08 вересня 2010 року між ВАТ "Концерн Стирол" (продавець) та A.C.I. TRADING LIMITED (покупець) був укладений контракт №U-13/2010 (а.с. 27-38), згідно умов якого продавець продає, а покупець купує товар - карбамід.
У залізничній накладній №52717656 від 25 жовтня 2010 року вказано вантажовідправником - відкрите акціонерне товариство "Концерн Стирол".
В силу вимог ч.3 ст.909 ЦК України, ч.2 ст.307 ГК України та ст.6 Статуту залізниць України наявна у матеріалах справи залізнична накладна №52717656 свідчить про укладення між ВАТ "Концерн Стирол" (вантажовідправник) і Одеською залізницею (перевізник) договору перевезення вантажу на користь ТОВ "ТІС-Міндобрива" (вантажоодержувач) для подальшої відправки на експорт - Кіпр.
Частина 5 статті 307 Господарського кодексу України встановлює, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 314 Господарського кодексу України, яка кореспондується із пунктом 110 Статуту залізниць України, встановлено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
Відповідно до статті 113 Статуту залізниць України за незбереження прийнятого до перевезення вантажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.
При цьому положеннями ч.1 ст.129 Статуту залізниць України визначено, що обставини, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.
Відповідно до ст. 110 Статуту залізниць України залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу. Водночас у ст. 111 Статуту залізниць України наведено перелік обставин, наявність яких звільняє залізницю від відповідальності, зокрема, якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо не має ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час його перевезення.
В силу вимог ст. 31 Статуту залізниць України, залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу вагони. Якщо завантаження вагонів здійснюється засобами відправника, то придатність рухомого складу для перевезення вантажу в комерційному відношенні визначається відправником.
Відповідно до вимог ч.3 ст.308 ГПК України, які кореспондуються з вимогами ч.2 ст.917 ЦК України, вантажовідправник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення. Аналогічні вимоги щодо обов'язку вантажовідправника підготувати вантаж до перевезення містяться і у п.4 "Правил приймання вантажів до перевезення", затверджених наказом Міністерства транспорту України 21 листопада 2000 року за №644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2000 року за №861/5082. При цьому в силу вимог ч.1 ст.918 ЦК України завантаження вантажу здійснюється відправником у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Стаття 38 Статуту залізниць України передбачає, що завантажені контейнери, а також криті вагони (у тому числі ізотермічні) і цистерни пломбуються тим підприємством, організацією, засобами яких провадиться навантаження. Перелік вантажів, що допускаються до перевезення у вагонах без пломб, технічні умови виготовлення пломб, а також порядок пломбування вагонів і контейнерів встановлюються Правилами.
У "Правилах пломбування вагонів і контейнерів", затверджених наказом Мінтрансу України №542 від 20 серпня 2001 року та зареєстрованих в Мінюсті України за №793/5984 10 вересня 2001 року встановлено, що завантажені криті вагони, ізотермічні, хопери-зерновози, цистерни і контейнери пломбуються ЗПП (пломбами) відправника, коли вантаж завантажено відправником.
Судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що із залізничної накладної на маршрут або групу вагонів випливає, що завантаження вантажу у вагони здійснено відправником і ним же вказані вагони запломбовані ЗПП. В свою чергу перевізником жодних зауважень щодо неправильного накладення ЗПП на вагони, а або відсутності ЗПП на вагонах не надано і вантаж прийнятий до перевезення.
Судова колегія вбачає, що обставини, які встановлені в комерційному акті АА №056392/912 від 27 жовтня 2010 року та актах загальної форми №№28134, 28142 від 26 жовтня 2010 року свідчать про доступ до вантажу у вказаному вагоні за залізничною накладною №52286793, що в свою чергу, призвело до незбереження вантажу при його перевезенні та відповідальність за недостачу вантажу слід покласти на залізницю.
У п.3.7. роз'яснень Вищого господарського суду України від 29 травня 2002 року №04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" (з подальшими змінами та доповненнями) зазначено, що якщо вантаж надійшов на станцію призначення у критому вагоні за справними пломбами чи запірно-пломбувальними пристроями відправника, але з відчиненими люками, цю обставину слід розглядати як одну з ознак несправності вагона, якщо Правилами або угодою залізниці з відправником не передбачено перевезення цього вантажу у вагоні з відкритими люками (наприклад, для вентилювання). Коли з матеріалів справи вбачається, що відправник не зачинив люк, а перевізник прийняв вагон до перевезення, хоча мав можливість встановити цю обставину, і у процесі перевезення вантаж було вилучено через люк, господарський суд може вирішити питання про покладення відповідальності як на відправника, так і на залізницю пропорційно вині кожного з них.
Судова колегія вважає правильним висновком суду першої інстанції, що з матеріалів справи вбачається, що вантаж у вагоні №59259788 також втрачено завдяки незастосуванню запірного механізму, який мав би зачинити перший люк та через який на думку суду і був втрачений вантаж, у зв'язку з чим відповідальність за недостачу вантажу слід покласти і на вантажовідправника - позивача.
Судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ПАТ "Концерн Стирол" підлягають задоволенню частково, з стягненням половини вартості нестачі вантажу у розмірі 12646,70 грн. з Одеської залізниці, а відповідальність щодо сплати решти суми 12646,70 грн. слід покласти на позивача.
Таким чином судова колегія доходить до висновку, що в процесі розгляду справи відповідачем не було доведено належним чином своєї правової позиції та не було надано документальних доказів у відповідності до ст.ст. 4-3, 22, 32-34 ГПК України, які б підтвердили позиції відповідача у будь - якій частині, а надані докази не є такими, що в розумінні вищезазначених статей підтверджують обставини, на які посилається відповідач.
Відповідно до вимог частини 1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Аналізуючи висновки, зроблені місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла до переконання про те, що висновки суду першої інстанції повністю відповідають обставинам справи, суд першої інстанції дав вірну оцінку наданим доказам, справа розглянута у відповідності до діючих норм матеріального та процесуального права і тому підстав для скасування рішення немає.
Всі інші зауваження, викладені у апеляційній скарзі, колегія суддів не приймає до уваги з підстав викладених вище.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Одеської залізниці на рішення господарського суду Одеської області від 08 квітня 2011 року по справі № 19/17-224-2011 залишити без задоволення, рішення господарського суду без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови підписаний 20 червня 2011 року.
Головуючий суддя: М.В. Михайлов
Суддя: А.І. Ярош
Суддя: О.О. Журавльов