"16" червня 2011 р.Справа № 9/396-ПН-06
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі: Головуючого судді: Лашина В.В.Суддів: Єрмілова Г.А.
Воронюка О.Л.
При секретарі: Хом'як О.С.
за участю представників учасників процесу:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
від прокуратури Одеської області: Радянський О.Ю.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Заступника прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Новофедорівської сільської ради
на рішення господарського суду Херсонської області
від 01.07.2010 р. по справі № 9/396-ПН-06
за позовом: Приватного підприємця ОСОБА_3
до відповідача: Новофедорівської сільської ради
про визнання права власності
В судовому засіданні 14.06.2011 р. оголошувалась перерва до 16.06.2011 р. згідно ст. 77 ГПК України.
09 листопада 2006 року Фізична особа -підприємець ОСОБА_3 (в подальшому -ФОП ОСОБА_3.) звернулася до господарського суду з позовом до Херсонського державного бюро технічної інвентаризації про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно - кафе-бар «Стамбул», розташоване за адресою: АДРЕСА_2 та зобов'язання відповідача зареєструвати право власності на вказане майно, посилаючись на положення ст. ст. 331, 376 ЦК України, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з метою здійснення підприємницької діяльності позивачем власними силами та за свій рахунок збудований об'єкт нерухомості -кафе-бар, який є завершеним.
В подальшому позивач змінив свої позовні вимоги та, посилаючись на ч. 2 ст. 375 ЦК України, просив суд визнати за ним право власності на нерухоме майно - кафе-бар «Стамбул», розташоване за адресою: АДРЕСА_2.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 01.07.2010 р. (суддя Задорожна Н.О.) із суб'єктного складу сторін виключено Херсонське ДБТІ; уточнені позовні вимоги задоволено. За позивачем визнано право власності на об'єкт нерухомості - кафе-бар «Стамбул», розташований за адресою: АДРЕСА_2.
Не погоджуючись з цим рішенням, заступник прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Новофедорівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області в апеляційній скарзі просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, оскільки суд не врахував при застосуванні ст. 331 ЦК України те, що позивачем не доведено прийняття спірного нерухомого майна в експлуатацію та здійснення його державної реєстрації. Також апелянт вказує на те, що судом не встановлено та не перевірено чи надавалась земельна ділянка, на якій збудоване спірне майно, саме під будівництво, оскільки у договорі оренди від 26.04.2005 р. та договорі купівлі-продажу від 13.08.2009 р. зазначено, що вона передається під розміщення кафе-бару.
Представники сторін в судові засідання не з'явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини нез'явлення в судове засідання невідомі.
Заслухавши пояснення представника прокуратури, перевіривши юридичну повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи, судова ко легія вважає апеляційну скаргу підлягаючою задоволенню з наступних під став.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з рішенням Новофедорівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області від 15.04.2005 р. № 529 затверджений проект землеустрою щодо оформлення земельної ділянки в оренду ФОП ОСОБА_3 під розміщення кафе-бару площею 0,0306 га біля б/в «Кіровець»в с. Залізничний порт Голопристанського району Херсонської області із земель запасу; вирішено надати ФОП ОСОБА_3 зазначену земельну ділянку в оренду строком на 10 років.
26 квітня 2005 року між Новофедорівською сільською радою та ФОП ОСОБА_3 укладений договір оренди земельної ділянки площею 0,0306 га, яка знаходиться на узбережжі у с. Залізничний Порт, зі строком дії договору у 10 років.
Договір зареєстрований у Голопристанському відділі Херсонської регіональної філії Державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040572100083.
На цій земельній ділянці позивачем у травні 2006 року було здійснено будівництво кафе-бару «Стамбул»без погодженого проекту та відповідної дозвільної документації, визначеної Законами України «Про основи містобудування», «Про архітектурну діяльність»і «Про планування і забудову територій».
Отже, зазначене будівництво є самочинним.
Разом з тим, 13 серпня 2009 року, на підставі рішення Новофедорівської сільської ради № 574 від 11.07.2008 р., між органом місцевого самоврядування та ФОП ОСОБА_4 (ОСОБА_3 змінила прізвище на ОСОБА_4 внаслідок укладення шлюбу 22.03.2007 р. згідно свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2)) ОСОБА_3. укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0306 га, яка знаходиться у АДРЕСА_2
Договір посвідчено нотаріально та здійснена його державна реєстрація, що підтверджується витягом з державного реєстру правочинів /а.с. 82/.
Позивачем отримано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 736973 від 08.09.2009 р.
Виносячи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що проведене позивачем будівництво є самочинним, натомість є завершеним, не порушує права та охоронювані законом інтереси третіх осіб та здійснене на земельній ділянці, що придбана позивачем у власність.
Однак з цими висновками колегія суддів погодитися не може.
У відповідності до ч. 2 ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.
Частиною 4 цієї статті унормовано, що правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.
За загальним правилом, визначеним ч. 2 ст. 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Виключення з цієї норми передбачено ч. 3 зазначеної статті ЦК України, за приписами якої право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Крім того, самочинно здійснена забудова не може порушувати прав інших осіб чи спричиняти нецільове використання землі (ч. 5 ст. 376 ЦК України).
Аналіз приведених вище норм дає можливість дійти висновку, що для визнання права власності на самочинно збудований об'єкт необхідно встановити, що спірні споруди завершені будівництвом (введені в експлуатацію в установленому законом порядку), а також те, що земельна ділянка, яка не була відведена позивачу для цієї мети, надана йому в установленому порядку під уже збудований об'єкт (п. 3.2. листа Вищого господарського суду України від 01.01.2010 р. «Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами»). Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України, що відображено в його постанові від 03.04.2007 р. по справі № 14/317.
Позивачем доведено, що він є власником земельної ділянки, на якій самочинно побудоване спірне нерухоме майно.
Одночасно з цим, відповідно до частин 2, 3 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Згідно з п. 1 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 р. № 1243 (чинного на момент подання позову), прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, транспортних магістралей, окремих черг пускових комплексів (далі - закінчені будівництвом об'єкти), їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.
Пунктом 1 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2008 р. № 923 (чинного на момент вирішення спору судом), передбачено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі сертифіката відповідності, що видається Держархбудінспекцією та її територіальними органами.
Натомість, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про прийняття спірного нерухомого майна в експлуатацію у встановленому чинним законодавством порядку та проведення його державної реєстрації, а відтак висновок суду першої інстанції про завершеність самочинного будівництва є таким, що не заснований на положеннях ст. 331 ЦК України.
Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Докази подаються сторонами.
Таким чином, зазначені вище обставини виключають можливість визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 104 ГПК України рішення господарського місцевого суду підлягає скасуванню внаслідок розгляду судом справи за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду. Так, в матеріалах справи відсутні будь-які докази повідомлення прокуратури Херсонської області про розгляд цієї справи, тоді як прокуратура являється учасником даного процесу після її вступу у справу на стадії касаційного розгляду.
Крім того, пункт 1 резолютивної частини рішення господарського суду про виключення із суб'єктного складу сторін Херсонське ДБТІ як неналежного відповідача не відповідає вимогам ст. 84 ГПК України.
За таких обставин, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення господарського суду Херсонської області не відповідає вимогам закону та обставинам справи, а тому підлягає скасуванню з винесенням нового судового рішення, яким у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_3 слід відмовити.
Відповідно до ст. 49 ГПК України державне мито за розгляд апеляційної скарги покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу заступника прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Новофедорівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області задовольнити, а рішення господарського суду Херсонської області від 01.07.2010 р. по справі № 9/396-ПН-06 -скасувати, в позові відмовити.
Стягнути з Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 (73000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України 598,67 грн. держмита за апеляційний розгляд справи.
Наказ доручити видати господарському суду Херсонської області.
Головуючий суддя В.В. Лашин
Суддя Г.А. Єрмілов
Суддя О.Л. Воронюк
Повна постанова складена 16.06.2011 р.