16 червня 2011 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/4106/11
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Головка А.Б.,
при секретарі - Ковальові Д.О.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Грущенка С.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві про скасування вимог про сплату боргу, -
16 травня 2011 року ОСОБА_3 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві про скасування вимог про сплату боргу від 05.11.2010 року № 2426 та від 07.02.2011 року № 748.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що не погоджується із вимогами відповідача про доплату до мінімального страхового внеску за ІІ півріччя 2010 року, оскільки порядок сплати страхових внесків фізичними особами-підприємцями, які сплачують єдиний податок, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачений. Проте питання сплати фізичними особами-підприємцями, які сплачують єдиний податок, врегульовано Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва». Відповідно до пункту 6 якого суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В письмових запереченнях посилався на підпункт 4 пункту 8 розділу XV „Прикінцеві положення” Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, згідно якого для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески. Оскільки, позивачем не було здійснено доплату до мінімального страхового внеску у встановлені терміни йому було виставлено вимоги про сплату недоїмки з врахуванням розміру мінімальної заробітної плати у 2010 році та щомісячних надходжень від розщеплення єдиного податку з Держказначейства до Пенсійного фонду.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 31.03.2011 року ОСОБА_3 отримав від Управління Пенсійного фонду України Октябрського району м. Полтаві Полтавської області вимогу про сплату боргу від 05.11.2010 року № 2426 та від 07.02.2011 року № 748 на загальну суму 1 288 грн. 44 коп.
04.04.2011 року позивач звернувся до відповідача з листом щодо скасування зазначених вимог.
Листом від 19.04.2011 року № 22/-02 відповідач відмовив ОСОБА_3 в скасуванні вимог про сплату боргу посилаючись на безпідставність його вимог.
Не погодившись з вимогами про сплату боргу позивач оскаржив їх до суду.
Згідно частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог, суд виходить із наступного.
Платниками страхових внесків згідно із статтею 15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є страхувальники, якими, зокрема, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 11, пункту 5 статті 14, Закону є фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до законів України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 2461 - ІV від 08.07.2010 року, який набрав чинності з 17.07.2010 року фізичні особи -суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом.
Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.
Отже, фізичні особи -суб'єкти підприємницької діяльності повинні сплачувати страхові внески за себе та членів своїх сімей у фіксованому розмірі. При цьому відповідно до підпункту 2 пункту 8 розділу XV Прикінцевих положень цього Закону фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), сплачують страхові внески, що перераховуються до солідарної системи на умовах і в порядку, визначених цим Законом, та в розмірах, передбачених для платників збору Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», але не менш як мінімальний страховий внесок.
Абзацом 9 статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, встановлено, що мінімальний страховий внесок - сума коштів, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір страхового внеску, встановлених законом на день отримання заробітної плати (доходу).
Щомісячна сума страхового внеску визначається підприємцем з урахуванням мінімального розміру заробітної плати та частини фіксованого або єдиного податку, яка згідно із Законом України «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» та Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» перераховується органами Державного казначейства України на рахунки органів Фонду в розмірі 10% (фіксований податок) та 42 % (на єдиному податку).
Відповідно до положень частин 1, 6 статті 20 Закону №1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Таким чином, позивач, як фізична особа-підприємець, який обрав особливий спосіб оподаткування шляхом сплати єдиного податку, зобов'язаний сплачувати страхові внески до у розмірі, що з урахуванням частини єдиного податку повинні становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, з якої сплачуються страхові внески.
Суми несплачених страхових внесків стягуються у порядку, встановленому статтею 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За змістом частини 2 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків.
Частиною 3 статті 106 вказаного Закону визначено, що територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату боргу може бути сформована не тільки за наслідками проведення перевірки, але й на підставі даних особових рахунків платника у випадку наявності у такого платника недоїмки зі сплати страхових внесків.
Факт наявності заборгованості по сплаті страхових внесків у сумі 1 288 грн. 80 коп. підтверджується матеріалами справи та не спростований позивачем. Тому, вимоги про сплату боргу від 05.11.2010 року № 2426 та від 07.02.2011 року сформовані відповідачем правомірно, в межах повноважень, наданих йому Законом.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на Указ Президента України від 03.07.1998 року №727 „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” та Закон України „Про державну підтримку малого підприємництва”, як на підставу звільнення його від сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, з огляду на наступне.
Згідно п.п.3, 4 ст.18 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, в редакції, діючій на час виникнення спірних правовідносин, страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Ставки, механізм справляння та пільги зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлені Законом України „Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування” та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якими не передбачено такої пільги, як звільнення від сплати цього збору для суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок).
Виходячи з вищевикладеного, страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати цих внесків або звільнення від їх сплати. Відтак, обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не залежить від статусу платника податку.
Пунктом 16 розділу XV „Прикінцеві положення” Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону.
За таких обставин Указ Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” та Закон України „Про державну підтримку малого підприємництва” не має пріоритету перед Законом України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та застосовується лише в частині, що не суперечить йому. В даному випадку вони регулюють механізм зарахування частини єдиного (фіксованого) податку в рахунок страхових внесків до Пенсійного фонду.
Відповідно до статті 23 Закону „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому порядку.
Таким чином, позовні вимоги необґрунтовані та не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві про скасування вимог про сплату боргу відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 21 червня 2011 року.
Суддя А.Б. Головко