23 червня 2011 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/5020/11
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю.,
за участю секретаря - Дрижирук М.І.,
представника позивача - Фищук В.В.,
відповідача - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
09 червня 2011 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про стягнення адміністративно-господарських санкцій.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем було порушено вимоги статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, а саме підприємство не виконало нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, що мало наслідком, відповідно до положень статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, накладення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 5105,56 грн., та пені в сумі 84,15 грн. у зв'язку з порушенням терміну сплати адміністративно-господарських санкцій.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог та просив суд відмовити в задоволені позову.
У наданих письмових запереченнях посилався на те, що фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 створене робоче місце для працевлаштування інваліда, про що було подано звіти до центру зайнятості із зазначенням вільної вакансії для інваліда в кількості одного робочого місця. Крім того, 02.08.2010 року між відповідачем та ОСОБА_4 було укладено договір №1616000124. З огляду на це вважає, що відповідачем було вжито усіх передбачених чинним законодавством заходів по забезпеченню працевлаштуванню інвалідів, тому до не повинна застосовуватись відповідальність, передбачена ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів”.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши інші докази справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.
Частиною 1 статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в редакції Закону, що діяла впродовж 2010 року, передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, у кількості одного робочого місця.
Згідно частин 2, 3 цієї статті підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, установи, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Статтею 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 18-1 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.
Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендацій МСЕК та інших передбачених законодавством документів.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 2 статті 19 Закону України “Про зайнятість населення” Державна служба зайнятості має право одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані про наявність вакантних робочих місць, у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників та направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а інвалідів, крім того, - відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.
Підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з незалежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством (пункт 4 статті 20 зазначеного Закону).
Згідно з Інструкцією щодо заповнення форми звітності № 3-ПН “Звіт про наявність вакансій” форма використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як такі, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців, для оцінки поточної потреби в кадрах та організації професійної підготовки населення відповідно до потреб ринку праці. У разі необхідності підбору працівників за сприяння центрів зайнятості фізичні особи, у тому числі підприємці, також можуть інформувати центри зайнятості про наявність вакансій за цією формою.
У графі 15 Звіту наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи, що належить до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у рахунок річної броні, установленої місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад за поданням центрів зайнятості, відповідно до статті 5 Закону України "Про зайнятість населення", із змінами та доповненнями, а також інвалідів, пенсіонерів, студентів та інших.
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік (форма № 10-ПІ), наданого відповідачем Полтавському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників особового складу на підприємстві за цей період становила 9 осіб. Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 1 робоче місце, який відповідачем виконаний не був. Крім того, відповідачем не обраховано розмір адміністративно -господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Згідно листа Полтавського обласного центру зайнятості вих. № 043-02-2090/0-11 від 07.06.2011 року та листа Новосанжарського районного центру зайнятості № 1527 від 22.06.2011 року, протягом січня-серпня, листопада, грудня 2010 року відповідач подавав звіти про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів на вакансії (продавець господарчих товарів та будівельних матеріалів та вантажник). На заявлені вакансії Центрами зайнятості не направлялися особи з обмеженими можливостями.
Крім того, відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів до списку кількості інвалідів, які працювали в 2010 році у фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 працювала 1 особа, якій відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, що також підтверджується копією трудового договору між працівником і фізичною особою від 02.08.2010 року №1616000124 зареєстрованого в Новосанжарському районному центрі зайнятості.
Таким чином, відповідачем не тільки виконано обов'язок щодо створення робочих місць для інвалідів та вжито усіх залежних від нього заходів щодо підшукування таких працівників з подальшим працевлаштуванням, а й самостійно працевлаштовано інваліда в межах встановленого нормативу.
Правильність заповнення звітів за формами № 10-ПІ та № 3-ПН сторонами не заперечується.
Стаття 218 Господарського кодексу України встановлює, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення,
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що за відсутності в діях (бездіяльності) відповідача вини, зазначеної позивачем, відсутні підстави для стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 адміністративно-господарських санкцій та пені відповідно до статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
В задоволенні адміністративного позову Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про стягнення адміністративно-господарських санкцій відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 24 червня 2011 року.
Суддя Н.Ю. Алєксєєва