23 червня 2011 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/4890/11
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Кукоби О.О.,
при секретарі - Стемковській О.О.,
за участю:
представника позивача - Фищука В.В.,
представника відповідача - Стребка В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів 07 червня 2011 року звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що відповідачем не виконано вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо забезпечення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, у зв'язку із чим СТОВ "Хлібороб" зобов'язане сплатити суму адміністративно - господарських санкцій в розмірі 25 302 грн. 32 коп. Оскільки позивачем вказані санкції в добровільному порядку до Державного бюджету України не перераховано, вони підлягають стягненню в судовому порядку разом із нарахованою за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій сумою пені в розмірі 402 грн. 27 коп.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував. У письмових запереченнях зазначав, що позовні вимоги вважає необґрунтованими та протиправними, оскільки СТОВ "Хлібороб" у 2010 році додатково створено робочі місця для працевлаштування інвалідів. Крім того, вказав, що підприємство протягом 2010 року щомісячно подавало звіти про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів до Решетилівського районного центру зайнятості.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.
Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" зареєстроване як юридична особа Решетилівською районною державною адміністрацією Полтавської області.
18.02.2011 року відповідачем до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подано звіт за формою 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік, вх. № 2663 (а.с. 4). Відповідно до вказаного звіту середньооблікова кількість штатних працівників СТОВ "Хлібороб" у 2010 році становила 86 осіб, фонд оплати праці штатних працівників - 1 088 000 грн. Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 3 особи. При цьому, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність за 2010 рік - одна особа.
У зв'язку з тим, що у 2010 році підприємством не виконано у повному обсязі норматив працевлаштування інвалідів, у відповідності до вимог ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", до відповідача застосовано адміністративно-господарські санкції в розмірі 25 302 грн. 32 коп.
Оскільки зазначену суму адміністративно - господарських санкцій СТОВ "Хлібороб" у добровільному порядку не сплатило, позивач звернувся до суду з вимогою про їх стягнення разом із нарахованою за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій сумою пені в розмірі 402 грн. 27 коп.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до преамбули Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 року № 875-XII із змінами та доповненнями (далі - Закон № 875-XII) цей Закон визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами.
Як зазначено у ст. 8 Закону № 875-XII державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування України. Відповідно до п. 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1434, Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому. Згідно п. 9 цього Положення для реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників.
У відповідності до ч. 1 ст. 17 Закону № 875-XII з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Статтею 18 Закону № 875-XII передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ст. 18-1 Закону № 875-XII інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Відповідно до п. 2 ст. 19 Закону України "Про зайнятість населення" державна служба зайнятості має право одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані про наявність вакантних робочих місць, у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників та направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а інвалідів, крім того, - відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.
Підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з незалежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством (пункт 4 статті 20 зазначеного Закону).
Згідно з Інструкцією щодо заповнення форми звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій" вказана форма використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як такі, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців, для оцінки поточної потреби в кадрах та організації професійної підготовки населення відповідно до потреб ринку праці. У разі необхідності підбору працівників за сприяння центрів зайнятості фізичні особи, у тому числі підприємці, також можуть інформувати центри зайнятості про наявність вакансій за цією формою.
У графі 15 Звіту наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи, що належить до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у рахунок річної броні, установленої місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад за поданням центрів зайнятості, відповідно до статті 5 Закону України "Про зайнятість населення", із змінами та доповненнями, а також інвалідів, пенсіонерів, студентів та інших.
Судом встановлено, що відповідно до звіту форми № 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік СТОВ "Хлібороб" самостійно визначено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 3-х штатних одиниць. Разом з тим, зі змісту Звіту слідує, що протягом 2010 року середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, склала одну особу.
Таким чином, підприємством у 2010 році не було працевлаштовано необхідну кількість інвалідів у межах нормативу, визначеного ч. 1 ст. 19 Закону № 875-XII.
Разом з тим, в ході розгляду справи судом встановлено, що відповідно до наказу № 7 від 13.01.2010 року у СТОВ "Хлібороб" створено робочі місця для працевлаштування інвалідів в кількості три штатних одиниці.
Крім того, судом до Решетилівського районного центру зайнятості направлено запит з проханням надати інформацію чи подавалися у 2010 році СТОВ "Хлібороб" до Центру зайнятості звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою № 3-ПН з заповненням графи 15 (наявність вільних робочих місць для інвалідів).
Відповідно до отриманої інформації, відповідач протягом 2010 року щомісячно подавав до Решетилівського районного центру зайнятості звіти про наявність вакансій за формою № 3-ПН, що підтверджується копіями таких звітів за 12 місяців 2010 року. При цьому, у гр. 15 Звіту вказано про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів в кількості двох штатних одиниць.
Окрім того, у листі Решетилівського районного центру зайнятості № 550 від 20.06.2011 року зазначено, що протягом 2010 року особи, які б відповідали вимогам вакансій, на обліку в Центрі зайнятості не перебували та для працевлаштування до СТОВ "Хлібороб" не направлялися.
Суд зазначає, що принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. За правилом ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідачем доведено той факт, що ним виконано вимоги Закону № 875-XII, а саме: створено робочі місця для працевлаштування інвалідів та щомісячно протягом 2010 року повідомлено орган працевлаштування інвалідів про створення робочих місць для інвалідів та про потребу в їх працевлаштуванні.
З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що за відсутності в діях відповідача вини у вчиненні господарського правопорушення, відсутні підстави для стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" адміністративно - господарських санкцій та пені відповідно до статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
А відтак, позов Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 69-71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
У задоволенні адміністративного позову Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 25 червня 2011 року.
Суддя О.О. Кукоба