20 червня 2011 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/4114/11
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Шевякова І.С.,
при секретарі - Ємець Я.М. ,
за участю:
представника позивача - Фищук В.В.,
представника відповідача - Бойко Є.Г., Горєла Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сількогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Куйбишеве" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
17 травня 2011 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі - Позивач) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Сількогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Куйбишеве" (надалі - Відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що згідно ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", відповідач за 5 робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами, повинен був до 16.04.2011 року самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі 101 136,45 грн. Враховуючи те, що адміністративно-господарські санкції відповідачем добровільно не були сплачені, йому було нараховано пеню в розмірі 970,88 грн. Вважає, що сума адміністративно-господарських санкцій та пені підлягає стягненню в судовому порядку.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.
Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечували, просили суд відмовити у його задоволенні. В обґрунтування своїх заперечень зазначили, що Сількогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Куйбишеве" робочі місця для інвалідів були створені та є вакантні. Працевлаштування інвалідів здійснюється центральними органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, а не підприємством. Крім того, відповідачем, як роботодавцем, у 2010 році до державної служби зайнятості подавалася звітність про наявність вільних робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів за формою №3-ПН із заповненням гр.15 звіту. Також зазначили, що згідно відповідей Оржицького районного центру зайнятості та Кубишевської сільської ради на запити підприємства, на адресу відповідача незайняті інваліди з метою працевлаштування не зверталися. Таким чином, підприємство вважає, що виконало свій обов'язок, покладений Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а тому, як на думку відповідача, позовні вимоги про стягнення адміністративно - господарських санкцій в розмірі 101 136,45грн. та пені в розмірі 970,88 грн. є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у розгляді адміністративного позову , вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно із звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік (форма № 10-ПІ, реєстраційний номер 53/236/31), поданим Сількогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Куйбишеве" 20.01.2011 року до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві за 2010 рік становила 557 осіб, фонд оплати праці штатних працівників -11 266,6 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника -20 227 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для підприємств, установ, організацій, в тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в розмірі 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб -у кількості одного робочого місця.
З огляду на викладене, кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, відповідно до нормативу 4% становить 22 особи.
Як вбачається із звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік (форма № 10-ПІ), середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2010 році склала 557 осіб. При цьому у звіті зазначена середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, в кількості 17 осіб (рядок 02).
Таким чином, позивач дійшов висновку, що відповідачем, в порушення вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", не виконано нормативів на 5 робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами.
Згідно ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі. організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Частиною 4 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що адміністративно - господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону
Відповідно до частини другої статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що порушення термінів сплати штрафних санкцій тягне за собою нарахування пені в розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України за кожний календарний день її прострочення, включаючи день сплати.
Оскільки, відповідачем до 16.04.2011 року самостійно не сплачено адміністративно - господарські санкції у розмірі грн., які нараховано за 5 робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами, йому нараховано пеню у розмірі 970,88 грн. Вищезазначені суми відповідачем не сплачено, в результаті чого утворилася заборгованість у розмірі 102 107,33 грн.
Разом з тим, статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено, що відповідачем було створено для інвалідів робочі місця, як передбачено законом, та надіслано до Оржицького районного центру зайнятості звіти про наявність вказаних вакансій у Сількогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Куйбишеве" за період з січня по грудень 2010 року.
Крім того, відповідачем суду було надано відповіді Оржицького районного центру зайнятості та Куйбишевської сільської ради на запити Сількогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Куйбишеве" №645, №646 від 02.06.2011року, згідно яких зазначено, що протягом 2010 року за місцем розташування даного підприємства незайняті інваліди з метою працевлаштування не зверталися.
Таким чином, суд дійшов висновку, відповідач інформував службу зайнятості у встановленому чинним законодавством порядку про вакантні місця для працевлаштування інвалідів, кількість яких визначалася залежно від зайнятості робочих місць для працевлаштування інвалідів на той чи інший період 2010 року, а, отже, вживав заходів для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Докази того, що будь-яким органом працевлаштування інвалідів направлялися відповідачу протягом січня - грудня 2010 року інваліди для працевлаштування чи інваліди самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування, і що відповідач відмовив у прийнятті інвалідів на роботу, суду не надано.
При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, при цьому враховує, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
Накладення адміністративно-господарських санкцій на підприємство також врегульовано Господарським кодексом України (ГК України). Так, згідно ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
З огляду на те, що відповідач вживав необхідних заходів для працевлаштування інвалідів, а саме, надавав державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, вини в діях відповідача судом не встановлено, а відтак, застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць є необґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Позивачем належних доказів в обґрунтування своїх позовних вимог, а саме доказів направлення відповідачу інвалідів протягом січня - грудня 2010 року для працевлаштування чи самостійних звернень інвалідів до відповідача з метою працевлаштування, а також, що відповідач відмовив у прийнятті інвалідів на роботу, суду не було надано. В свою чергу, відповідач надав обґрунтовані докази щодо спростування позовних вимог позивача.
Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
У задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 25 червня 2011 року.
Суддя І.С. Шевяков