Справа № 8461/10/1570
15 червня 2011 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Стефанова С.О.,
за участю секретаря судового засідання Мірзи О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління міграційної служби в Одеській області про визнання неправомірним та скасування рішення Управління міграційної служби в Одеській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (надалі по тексту -Позивач) звернувся до суду з позовом до Управління міграційної служби в Одеській області (надалі по тексту - Відповідач), в якому зазначив, що 10.08.2010 року він отримав відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання йому статусу біженця. Посилаючись на частину 6 ст.12 Закону України «Про біженців»вважав відмову неправомірною, оскільки у відповідача не було достатніх підстав вважати подану ним заяву «очевидно необґрунтованою». Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що він є громадянином Гвінеї, його батько працював у державній силовій структурі. У вересні 2009 року під час проведення маршу протесту, виникла сутичка між військовими та населенням, внаслідок цих подій загинуло багато осіб, а його батько зник. На теперішній час місцезнаходження батька не відоме. Як зазначає позивач, у зв'язку з цими діями, побоюючись за власне життя та бути арештованим, він змушений був покинути країну походження в пошуках притулку. Позивач вказав, що він виїхав із країни, оскільки йому загрожувала небезпека і тому зазначене в свою чергу дає йому право звернутись до відповідача з заявою про надання йому статусу біженця та розглянути його заяву за повною процедурою.
У судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені в позові.
Представник відповідача у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, у встановленому законодавством порядку.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, суд вважає, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити з наступних підстав.
Судом встановлено, що 12 липня 2010р. позивач звернувся до Управління міграційної служби в Одеській області з заявою про надання йому статусу біженця, обґрунтував її тим, що його батько був військовослужбовцем, працював у охороні президента країни - Дадіс Камара. 03.12.2009 року відбулася змога вбити президента, це планувала здійснити особа на і'мя «Тумба», - голова охорони. Позивач зазначив, що його батько був на строні «Тумба»та прийняв участь під час спроби вбивства президента. Після такої спроби, батько позивача подзвонив та вказав, щоб позивач з усією родинею покинули Гвінея Конакрі, де проживали до 01.03.2010 року. Потім до м. Далаба, приїхав дядько позивача Сафаію та вказав, що за його інформацією в Конакрі арештовують родини тих військових, які приймали участь на строні Тумба, тому життя позивача в небезпеці. 27.06.2010 року позивача забрали з м. Далаба, цього ж числа йому надали національний паспорт, тому він 28.06.2010 року офіційно вилитів рейсом літаку Конакрі (Гвінея) - Дака (Сенегал) - Стамбул (Туреччина) - Одеса (Україна) (а.с. 42).
Під час проведення співбесіди працівником Управління з позивачем, останній зазначив, що до України потрапив легально. 28.06.2010 року офіційно вилитів рейсом літаку Конакрі (Гвінея) - Дака (Сенегал) - Стамбул (Туреччина) - Одеса (Україна). Проблем в аеропорту у нього не виникало, до України прибув 30.06.2010 року самостійно по оформленій туристичній візі. Причиною еміграції були факти викладені позивачем в заяві. Жодного письмового документа на підтвердження обставин, зазначених у заяві та у поясненнях до Управління позивачем не надано (а.с.47-51).
06 серпня 2010 року з посиланням на абзац 6 статті 12 Закону начальником Управлння міграційної служби в Одеській області був виданий наказ №59 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця позивачу на підставі висновку головного спеціаліста - юриста відділу у справах біженців, відповідно до якого під час проведення співбесіди було встановлено, що він не підпадає під ознаки визначення «біженець»(а.с. 66-69).
Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Законом України «Про біженців»від 21.06.2001 р. № 2557-ІІІ (далі Закон) відповідно до ст.1 якого біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідачем було встановлено, що позивач звернувся до Управління міграційної служби в Одеській області лише з метою легалізувати своє знаходження на території України, а дійсна причина виїзду з Гвінеї є внутрішня складна політична та економічна ситуації. Висновки відповідача підтверджуються матеріалами особової справи №10/137 заявника ОСОБА_1, а саме поясненнями під час проведення співбесіди та заявою, де він зазначив, що його особисто ніхто не переслідував. Крім того, відповідачем було встановлено, що позивач до рядів політичної партії не входив, погрози за ознаками расової, національної та релігійної приналежності на адресу позивача не надходило, а виїзд з Гвінеї здійснив не за власним бажанням, а за порадою свого дядька, який організував усю його подорож до Одеси, що дає підстави вважати про відсутність переслідування.
Крім того, згідно з протоколом співбесіди від 06.08.2010 року (а.с. 61), позивач також вказав невірну інформацію стосовно масового розстрілу демонстрантів в Гвінеї Конакрі, який був проведено не в 2008 році, а в 2009 році, про що свідчать Інтернет видання: - http://www.wikipedia.org/wiki/Протест та http://www.newsland.ru/news/Detali/id/416869/cat/48.
Суд не приймає до уваги посилання позивача як на підставу задоволення позову на обставини, які він виклав у позовній заяві та поясненнях у суді, оскільки погрози, пов'язані з політичним переслідуванням на його адресу не висловлювались, чого сам позивач у засіданні не оспорював, а також з огляду на безпроблемний виїзд позивача та проходження реєстрації на літак, про що позивач сам вказував в заяві та під час проведення відповідачем з ним співбесід, суд вважає, що зазначені позивачем обставини не підтверджують обґрунтованості його побоювань стати жертвою переслідувань.
При цьому суд вважає, що «побоювання стати жертвою переслідувань»складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Жодного доказу на підтвердження існування цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за політичними переконаннями та неможливості користування захистом своєї країни позивачем суду не надано.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, суд прийшов до висновку, що суб'єкт владних повноважень -Управління міграційної служби в Одеській області прийняло рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з урахуванням всіх обставин, які мають значень для прийняття рішення і тому позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного та статіті 12 Закону України «Про біженців»від 21.06.2001 р. № 2557-ІІІ, керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 159-164 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління міграційної служби в Одеській області про визнання неправомірним та скасування рішення Управління міграційної служби в Одеській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційну скаргу не буде подано в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складений та підписаний суддею 17 червня 2011 року.
Суддя С.О. Cтефанов