79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
06 червня 2011 р. № 2а-1089/11/1370
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Мартинюка В.Я.
з участю секретаря судових засідань Кукси В.А.
представників:
від позивача -Дорошенко Б.М.,
від відповідача -не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Дочірнього підприємства (надалі ДП) «Солокія-Сервіс»Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі ТзОВ) «ЛВТП Солокія»до Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Франківському районі м.Львова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ДП «Солокія-Сервіс»ТзОВ «ЛВТП Солокія»звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, з врахуванням уточнень від 06.06.2011 року, про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.01.2011 року за №0000052340, від 11.05.2011 року за №0000362340 та за №0000322340 прийнятого ДПІ у Франківському районі м.Львова.
Позивач вважає, що висновки в акті перевірки стосовно порушення підприємством п.1.8 ст.1, п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.7.1, п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»не відповідають дійсності, оскільки ним правомірно було заявлено до бюджетного відшкодування суму податку на додану вартість, сплачену в результаті господарських відносин з ТзОВ «Позашляхові машини України».
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просять позов задовольнити.
Відповідач в запереченні на позовну заяву вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими, а тому в задоволенні позову про визнання їх протиправними та скасування слід відмовити.
Справа розглядається за відсутності представника відповідача.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.
За результатами позапланової виїзної перевірки ДП «Солокія-Сервіс»ТзОВ «ЛВТП Солокія»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за жовтень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період: серпень 2010 року, органом державної податкової служби складено акт від 14.01.2011 року за №24/23-4/25550500 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.01.2011 року за №0000052340, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2010 року в розмірі 56740 грн. 76 коп. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію -14185 грн. 19 коп.
Перевіркою встановлено порушення п.1.8 ст.1, п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.7.1, п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»внаслідок чого підприємством завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за жовтень 2010 року в розмірі 56740 грн. 76 коп.
За результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ДП «Солокія-Сервіс»ТзОВ «ЛВТП Солокія»з питань правових відносин з ТзОВ «Позашляхові машини України»за липень 2010 року, органом державної податкової служби складено акт від 07.02.2011 року за №129/23-4/25550500 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.02.2011 року за №0000082340, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2010 року в розмірі 19881 грн. 33 коп. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію -4970 грн. 33 коп.
В результаті адміністративного оскарження вищенаведеного рішення ДПІ у Франківському районі були прийняті податкові повідомлення рішення від 11.05.2011 року за №0000362340 та за №0000322340.
Перевіркою встановлено порушення п.1.8 ст.1, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»внаслідок чого підприємством завищено суму податкового кредиту за липень 2010 року в розмірі 19881 грн. 33 коп., що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування заявлену по податковій декларації за вересень 2010 року в розмірі 19881 грн. 33 коп.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
При цьому, надання правової оцінки згаданим висновкам суд робить в розрізі обґрунтованості чи необґрунтованості податкової вигоди.
У відповідності до наявних в матеріалах справи документів ДП «Солокія-Сервіс»ТзОВ «ЛВТП Солокія»перебувало у господарських відносинах з ТзОВ «Позашляхові машини України».
В матеріалах справи наявні:
- видаткова накладна №РН-0000003 від 26.08.2010 року на загальну суму 312709 грн. 32 коп., в тому числі податок на додану вартість - 52118 грн. 00 коп., згідно якої ТзОВ «Позашляхові машини України»(постачальник) передало ДП «Солокія-Сервіс»ТзОВ «ЛВТП Солокія»(одержувач) автонавантажувач 40810, 5т в/п 3,3 м. та автонавантажувач ЛЕВ 41030, 5т в/п 4,5 м.;
- видаткова накладна №РН-0000001 від 19.07.2010 року на загальну суму 119288 грн. 00 коп., в тому числі податок на додану вартість - 19881 грн. 33 коп., згідно якої ТзОВ «Позашляхові машини України»(постачальник) передало ДП «Солокія-Сервіс»ТзОВ «ЛВТП Солокія»товарно-матеріальні цінності згідно рахунку-фактури.
- видаткова накладна №РН-0000002 від 02.08.2010 року на загальну суму 18867 грн. 24 коп., в тому числі податок на додану вартість - 3144 грн. 54 коп., згідно якої ТзОВ «Позашляхові машини України»(постачальник) передало ДП «Солокія-Сервіс»ТзОВ «ЛВТП Солокія»товарно-матеріальні цінності згідно рахунку-фактури.
В підтвердження обставин виконання вищенаведених господарських операцій позивачем представлено податкові накладні, платіжні доручення, які відповідають вимогам чинного законодавства та долучені до матеріалів справи.
Орган державної податкової служби вважає, що вищезгадані господарські операції є безтоварними та нікчемними, оскільки постачальник ТзОВ «Позашляхові машини України»- ТзОВ «Екопласт Львів»не знаходиться за юридичною адресою, зареєстрований на осіб, які до діяльності юридичної особи відношення не мають, свідоцтво платника податку останнього анульовано.
Як передбачено п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит -сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до підп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно з підп. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У відповідності до підп.7.5.1 п.7.5 ст.7 згаданого Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);
У відповідності до вимог підп.7.2.6 п.7.2 ст.7 згаданого Закону, зокрема, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Судом встановлено, що позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірені періоди було надано податкові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, які не мають недоліків та, порядок заповнення яких, відповідав встановленому чинним законодавством.
Зазначені обставини давали право позивачу включити суму податку на додану вартість до кладу податкового кредиту.
Окрім того, відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість” платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Платники податку, визначені у підп. „а”, „в”, „г”, „д” п.10.1 ст.10 вищезазначеного Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону).
Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.
Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування.
Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України викладеною у постанові від 26.09.2006 року.
Орган державної податкової служби в акті перевірки прийшов до висновків, що господарські операції з приводу придбання товарів (робіт, послуг) ТзОВ «Позашляхові машини України»у ТзОВ «Екопласт Львів»фактично не відбувались, які грунтується на даних ДПІ у Залізничному районі м.Львова, викладених в акті перевірки за №3315/23-2/33196220 від 30.12.2010 року про нікчемність господарських операцій між ТзОВ «Екопласт»та його контрагентами.
Однак, висновки ДПІ у Залізничному районі м.Львова, які викладені у вищенаведеному акті перевірки, не можуть стосуватись господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Позашляхові машини України», оскільки фактичність даних господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, які в своїй сукупності вказують на реальність здійснених господарських операцій.
Окрім того, дотримуючись принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, судом також досліджено обставини використання позивачем у господарській діяльності товару, придбаного у ТзОВ «Позашляхові машини України».
Зокрема, в матеріалах справи наявні вантажно-митні декларації, платіжні доручення, рахунки, рахунки-фактури, угода про надання транспортних послуг від 25.08.2010 року, згідно яких підприємством здійснювалось оформлення і транспортування товару з метою подальшого продажу за кордон.
Більше того, висновки зазначені в згаданому акті №3315/23-2/33196220 від 30.12.2010 року, вказують на те, що ТзОВ «Екопласт»відображало в податковому обліку операції з придбання у своїх контрагентів товарів (робіт, послуг), правомірність відображення яких ставиться під сумнів органом державної податкової служби.
Слід зазначити, що визначення органом державної податкової служби позивачу податкових зобов'язань, як наслідок встановлених в акті перевірки за №3315/23-2/33196220 від 30.12.2010 року порушень, є недотримання принципу індивідуалізації відповідальності. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, неправомірне їх декларування, відповідальність за що передбачена чинним законодавством. При цьому, відповідальність контрагента, в даному випадку, не може перекладатись на покупця -позивача у справі.
Дана позиція суду викладена також у рішенні Європейського Суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Слід звернути увагу і на те, що у відповідності до вимог ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
А відтак, з врахуванням того, що ДП «Солокія-Сервіс»ТзОВ «ЛВТП Солокія»не включало до валових витрат витрати на транспортування товару, отриманого від ТзОВ «Позашляхові машини України», у нього відсутній визначений чинним законодавством обов'язок зберігання таких документів.
З цих міркувань не беруться до уваги посилання відповідача в запереченні на позовну заяву про відсутність документів, які свідчать про транспортування.
Крім того, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Дана позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійснии».
З врахуванням того, що орган державної податкової служби при встановленні факту нікчемності правочину в акті перевірки покликався саме на ст.228 ЦК України, наведені обставини враховуються судом при прийнятті судового рішення.
Таким чином, наявні в матеріалах справи докази не підтверджують висновки органу державної податкової служби щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Позашляхові машини України».
А тому, враховуючи реальність господарських операцій між ДП «Солокія-Сервіс»ТзОВ «ЛВТП Солокія»та ТзОВ «Позашляхові машини України», не відповідають фактичним обставинам справи висновки відповідача про завищення підприємством заявленої суми бюджетного відшкодування за жовтень 2010 року в розмірі 56740 грн. 76 коп. та за вересень 2010 року в розмірі 19881 грн. 33 коп.
Оскільки правомірність визначенння органом державної податкової служби сум податкових зобов'язань за основним платежем не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду, відповідачем у справі безпідставно застосовано штрафні (фінансові) санкції.
З огляду на викладене суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає до задоволення.
Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі належить присудити на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправними та скасувати, прийняті Державною податковою інспекцією у Франківському районі м.Львова, податкові повідомлення-рішення від 19.01.2011 року за №0000052340, від 11.05.2011 року за №0000362340 та за №0000322340.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства «Солокія-Сервіс»Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВТП Солокія»(код ЄДРПОУ 25550500), що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Героїв УПА, 57а/1, 3 грн. 40 коп. судового збору.
4. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
5. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 06 червня 2011 року.
Суддя В.Я.Мартинюк